58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
18 березня 2025 року Справа № 926/2946/24
За позовом Управління комунальної власності Чернівецької міської ради
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавництво Фоліо»
про стягнення заборгованості в сумі 403 129,74 грн
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Гончар А.Ю.
Представники сторін:
Від позивача - Гливка В.М.
Від відповідача - адвокат Шрамко І.С.
СУТЬ СПОРУ: Управління комунальної власності Чернівецької міської ради звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавництво Фоліо» про стягнення заборгованості в сумі 403 129,74 грн.
Стислий виклад позиції позивача.
Позов обґрунтований тим, що між Департаментом розвитку Чернівецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Видавництво Фоліо» укладено Договір оренди нерухомого майна №12/К від 06 квітня 2020 року на нежитлове приміщення, за адресою м. Чернівці, вул. Ольги Кобилянської, 45, загальною площею 77,9 кв.м., що належить на праві комунальної власності Чернівецькій міській територіальній громаді.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28 вересня 2023 року у справі № 926/2292/23 позов Управління комунальної власності Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавництво Фоліо» про стягнення 790 710,52 грн. задоволено частково. Згідно з постановою Західного апеляційного Господарського суду від 21 лютого 2024 року у справі № 926/2292/23, рішення Господарського суду Чернівецької області від 28 вересня 2023 року у цій же справі залишено без змін.
Станом на 23 жовтня 2024 року ТОВ “Фоліо» сплачено 84 610,19 грн орендної плати, 15 239,33 грн пені та 252 116,54 грн неустойки, однак існує заборгованість згідно рішення суду у справі № 926/2292/23 в сумі 9 875.33 грн неустойки та 5 427,62 грн судового збору.
Крім цього, внаслідок відмови суду у стягненні неустойки за період з 03 брезня 2022 року по 07 листопада 2022 року, управлінням комунальної власності було здійснено нарахування орендної плати за вказаний період.
03 лютого 2025 року через систему “Електронний суд» надійшла відповідь позивача на відзив, в якому останній вказує, що за період з 03 березня 2022 року по 07 листопада 2022 року нарахування, яке здійснювало управління комунальної власності міської ради, як орендодавець було неправильним, у зв'язку з тим, що нарахували неустойку, а мали нарахувати заборгованість по орендній платі, зокрема, Господарський суд Чернівецької області у своєму рішенні від 28 вересня 2023 року відмовив у стягнені неустойки, оскільки її нараховано за період, коли рішення про розірвання договору не набрало законної сили у справі № 926/2292/22.
Тому з Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавництво Фоліо» не стягнуто ні неустойку, ні заборгованість по орендній платі за період з 03 березня 2022 року по 07 листопада 2022 року. У зв'язку з цим, управління комунальної власності Чернівецької міської ради подало позовну заяву, в якій просить суд ухвалити рішення про стягнення на користь управління комунальної власності заборгованість з орендної плати в розмірі 257 321,42 грн, та пеню в сумі 145 808, 32 грн
Крім цього, представник позивача звертає увагу, що настання форс-мажору не є підставою для зміни умов договору та звільнення від виконання зобов'язання.
В додаткових поясненнях від 14 лютого 2025 року представник позивача вказує, що управління комунальної власності Чернівецької міської ради не знало і не могло знати про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Видавництво Фоліо» звернеться до суду з проханням поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, що свідчить про добросовісне та належне дотримання Позивачем вимог процесуального законодавства.
Щодо застосування форс мажорних обставин у зв'язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України, то в даному випадку представник вважає, що такі обставини не можуть застосовуватись до об'єкту, який розташований в місті Чернівці.
Стислий виклад позиції відповідача.
29 січня 2025 року представник відповідача через систему “Електронний суд» звернувся з відзивом на позов, згідно якого вказує, що заборгованість по справі № 926/2292/23 помилково не сплачена, станом на день звернення із вказаним позовом до суду через арифметичну помилку.Наразі вказана сума вже сплачена.
Щодо позовних вимог у вказаній справі, відповідач вважає їх безпідставними.
Представник відповідача зазначає, що за весь період, який вказує позивач у своєму позові, ним не виставлялись рахунки на адресу ТОВ “Видавництво Фоліо». Твердження про те, що приміщення використовувалось позивачем, є відносним, оскільки хоч формально приміщення і було передано в користування, фактично воно за призначенням відповідачем не використовувалось.
По-друге при поданні позову, який розглядався у справі 926/2292/23, позивач скористався своїм правом на обрання способу захисту і обрав стягнути неустойку за вказаний період замість орендної плати, проте судом в задоволенні позову в цій частині було відмовлено.
Що стосується вимог про стягнення пені, представник відповідача звертає увагу, що 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна збройна агресія російської федерації щодо України, наразі на всій території України діє воєнний стан. Майну ТОВ “Видавництво Фоліо» було спричинено безпосередню значну шкоду.
Так, друкарня, розташована в м. Дергачі, Харківської області пошкоджена та досі не може виконувати свої функції за призначенням, а коштів на її відновлення бракує. Внаслідок ракетних обстрілів та бойових дій підприємство було змушено призупинити виробничу діяльність. Співробітники, які знаходились на території Дергачівської громади, були евакуйовані міською владою для збереження життя. Майно, що було розташовано на території друкарні, було розкрадено.
Цим беззаперечно нанесено збитки ТОВ “Видавництво Фоліо», що впливає на рівень здатності останнього до виконання своїх грошових зобов'язань. У зв'язку з чим відповідач просить суд звільнити його від нарахування пені, нарахованої в період воєнного стану або ж зменшити її розмір до мінімального.
В запереченнях на відповідь на відзив від 06 лютого 2025 року, відповідач зазначає, що зрозумівши, що безпідставно стягнути неустойку з відповідача не вийде, позивач намагається стягнути орендну плату. Проте відповідач вважає, що це прояв недобросовісної поведінки, адже спочатку позивач хотів безпідставно збагатитися за рахунок неустойки, проте не вийшло, а тепер намагається стягнути орендну плату.
Відповідач не заперечує проти того, що позивач має право на орендну плату, проте просить врахувати недобросовісну поведінку позивача, яка сприяла нарахуванню пені, адже якби відразу позивач заявив позовну вимогу про стягнення орендної плати за період з 03 березня 2022 року по 07 листопада 2022 оку, то і пені не накопичилось, що підтверджується сумлінною практикою виконання зобов'язань відповідачем.
Процесуальні дії по справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 листопада 2024 року, судову справу № 926/2946/24 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 19 грудня 2024 року.
Судове засідання 19 грудня 2024 року не відбулось, оскільки головуючий суддя по справі № 926/2946/24 Проскурняк О.Г. перебував у щорічній відпустці, згідно наказу голови Господарського суду Чернівецької області № 307-в від 16 грудня 2024 року, про що сторони були повідомлені засобами телефонного зв'язку.
Ухвалою суду від 23 грудня 2024 року підготовче засідання по справі № 926/2946/24 призначено на 14 січня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14 січня 2025 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; в судовому засіданні оголошено перерву до 29 січня 2025 року.
Ухвалою суду від 29 січня 2025 року відкладено підготовче засідання на 18 лютого 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі № 926/2946/24.; призначено справу до розгляду по суті на 11 березня 2025 року.
Ухвалою суду від 11 березня 2025 року в судовому засіданні оголошено перерву до 18 березня 2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні 18 березня 2025 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 18 березня 2025 року заперечував проти задоволення позову.
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.
На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, вступну та резолютивну частину рішення у даній справі проголошено у судовому засіданні 18 березня 2025 року за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04 лютого 2022 року в справі № 926/4092/21 задоволено частково позовні вимоги Керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Фоліо" про стягнення заборгованості по орендній платі та пені в розмірі 351 928,11 грн, розірвання договору та звільнення приміщення. Вирішено:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Фоліо" на користь Управління комунальної власності Чернівецької міської ради заборгованість по орендній платі в розмірі 324 175,63 грн та пеню в сумі 21 261,95 грн;
- розірвати договір оренди нерухомого майна №12/К від 06.04.2020 року укладений між Департаментом розвитку Чернівецької міської рад та Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавництво Фоліо" на нежитлове приміщення розташоване за адресою: м.Чернівці вул. О.Кобилянської, 45, першого поверху житлового будинку (12-1)-(12-6), з метою використання його під торгівельний об'єкт з продажу книг, газет, журналів, виданих українською мовою, загальною площею 77,90 кв.м.;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво Фоліо" звільнити нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 45, першого поверху житлового будинку (12-1)-(12-6), з метою використання його під торгівельний об'єкт з продажу книг, газет, журналів, виданих українською мовою, загальною площею 77,90 кв.м., шляхом повернення його Управлінню комунальної власності Чернівецької міської ради за актом приймання-передачі у 3-х денний термін після набрання вказаним рішенням законної сили;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Фоліо" на користь Чернівецької обласної прокуратури збір в сумі 9721,56 грн.
Постановою Західного апеляційного суду від 07 листопада 2022 року по справі № 926/4092/21 рішення Господарського суду Чернівецької області від 04 лютого 2022 року у справі №926/4092/21 залишено без змін; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Фоліо» залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 березня 2023 року у справі № 926/4092/21 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Фоліо" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Чернівецької області від 04 лютого 2022 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2022 у справі № 926/4092/21 залишено без змін.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28 вересня 2023 року у справі № 926/2292/23 частково задоволено позов управління комунальної власності Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Фоліо" про стягнення 790 710,52 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Фоліо" на користь Управління комунальної власності Чернівецької міської ради борг у сумі 84 610,19 грн., пеню у сумі 15 239,33 грн., неустойку у сумі 261 991,92 грн. та 5 427,62 грн. судового збору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2024 року у справі № 926/2292/23 відмовлено в задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавництво Фоліо» рішення Господарського суду Чернівецької області від 28 вересня 2023 року у справі №926/2292/23 залишено без змін.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності установлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Частиною 4, 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Зазначеними вище рішеннями встановлено, що між департаментом розвитку Чернівецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Видавництво Фоліо», на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 13.03.2020 р. № 138/6 та протоколу електронних торгів від 25.02.2020 р. №UA-PS-2019-11-28-000021-2, укладено Договір оренди нерухомого майна №12/К від 06.04.2020р. на нежитлове приміщення, за адресою м. Чернівці, вул. Ольги Кобилянської, 45, загальною площею 77,9 кв.м., що належить на праві комунальної власності Чернівецькій міській територіальній громаді.
Також, рішенням суду від 28 вересня 2023 року у справі № 926/2292/23 встановлено, що відповідач зобов'язаний був повернути орендоване майно 08 листопада 2022 року, проте виконав свій обов'язок лише 24 березня 2023 року.
Відтак, даним рішенням підтверджено, що протягом 03 березня 2022 року по 07 листопада 2022 року відповідачем використовувалась нежитлове приміщення за адресою м. Чернівці, вул. Ольги Кобилянської, 45.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/2292/23 відмовлено в стягненні неустойки за період з 03 березня 2022 року по 07 листопада 2022 року в сумі 428 689,08 грн судом, оскільки управління комунальної власності нарахувало її в період, коли рішення про розірвання Договору не набрало законної сили.
З огляду на що, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ТОВ “Видавництво Фоліо» заборгованості з орендної плати за період з 03 березня 2022 року по 07 листопада 2022 року в сумі 257 321,42 грн та пені в сумі 145 808,32 грн.
Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з частини 1 статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон) орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
У відповідності до вимог частини 2-4 статті 17 Закону, орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
В силу положень статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У своєму відзиві на позов відповідач фактично визнає, що приміщення за адресою м. Чернівці, вул. Ольги Кобилянської, 45, загальною площею 77,9 кв.м перебувало в його користуванні, але зазначає, що оскільки хоч формально приміщення і було передано в користування, фактично воно за призначенням ним не використовувалось.
Для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.
Так, на думку суду, відповідачем не доведено, що останній не міг використовувати приміщення з метою зберігання товару, обладнання, тощо.
Крім цього, твердження відповідача про неможливість використання приміщення спростовано рішенням суду від 04 лютого 2022 року в справі № 926/4092/21, зокрема на яке посилається відповідач.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за кожен місяць в період з 03 березня 2022 року по 07 листопада 2022 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 257 321,42 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.
У відповідності до пунктів 3, 4 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України та статті 230 Господарського кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 230 та частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно змісту статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, за прострочення сплати орендної плати позивачем нараховано пеню в сумі 145 808,32 грн. Суд, перевіривши вказаний розрахунок, вважає його арифметично правильним.
Відповідач у своєму відзиві на позов просить суд звільнити його від нарахування пені або зменшити її розмір до мінімального, у зв'язку із воєнним станом в Україні, ракетно-бомбовими ударами, зокрема, по друкарні ТОВ “Видавництво Фоліо», що знаходиться в м. Дергачі, Харківської області. Також вказує, що внаслідок значних пошкоджень, ракетних обстрілів та бойових дій підприємство змушене було призупинити свою роботу.
Зазначені відповідачем обставини підтверджуються витягами з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань № 12022221200001602 та № 22024220000000758, а також постановами Управління СБУ в Харківській області від 13 серпня 2024 року.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затверджений Законом № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому дія воєнного стану неодноразово продовжувалась, востаннє до 09 травня 2025 року.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таку ж правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, а також у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19.
Разом з тим, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Зважаючи на вищенаведене, з огляду на введений воєнний стан на всій території України, суттєві руйнування майна відповідача, що впливають на рівень здатності останнього до виконання своїх грошових зобов'язань, які підтверджуються матеріалами справи, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 70 %, а саме до 43 742,50 грн.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зауважував, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. До того ж він не визначає обов'язку суду вважати доведеною і встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги вагоміших доказів, тобто коли висновок про наявність стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18 та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, суд звертає увагу сторін на наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Серявін та інші проти України» наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України»).
Враховуючи вищевикладене, встановивши фактичні обставини справи, розглянувши подані докази, надавши оцінку аргументам сторін та застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, позов задовольнити частково.
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України “Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 2.1. частини 2 статті 4 вказаного Закону унормовано, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у такому розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 1 січня 2025 року статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Відтак, розмір судового збору, що підлягає оплаті за подання позовної заяви майнового характеру про стягнення 403 129,74 грн становить 6 046,95 грн.
Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відтак, з огляду на, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони, сплачений судовий збір у розмірі 6 046,95 грн слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 194, 219, 222, 232, 233, 236 - 240 господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавництво Фоліо» (61057, Харківська обл., м. Харків, вул. Римарська, буд. 21А, код ЄДРПОУ 31236156) на користь Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (58002, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Чернівці, вул. Петровича Якоба, буд. 18, код ЄДРПОУ 44388619) заборгованість з орендної плати в розмірі 257 321,42 грн, пеню в сумі 43 742,50 грн та судовий збір в розмірі 6 046,95 грн.
3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 102 065,82 грн.
Повний текст рішення складено та підписано - 28 березня 2025 року
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк