29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"20" березня 2025 р. Справа № 924/92/25
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю.В., при секретарі судового засідання Жиромській А.Ю., розглянувши матеріали справи
за позовом акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", м. Марганець Нікопольського району Дніпропетровської області
до товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка", м. Хмельницький
про стягнення грошей
представники сторін:
від позивача: Вінниченко О.О. згідно довіреності (в режимі відеоконференції),
від відповідача: не з'явився,
встановив:
акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" про стягнення 36658077,59 грн. заборгованості за поставлений товар, 4994913,47 грн. пені, 4105874,82 грн. інфляційних втрат, 937485,26 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки №8 від 08.06.2023 року в частині здійснення розрахунків.
Представник позивача у судовому засіданні 20.03.2024р. в режимі відео конференції позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач представника для участі в судовому засіданні не направив, правом на подання відзиву не скористався. Матеріали справи містять довідки про доставку ухвали суду до електронного кабінету відповідача від 05.03.25.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
08 червня 2023 року між акціонерним товариством «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Капабланка» (покупець) укладено договір поставки № 8.
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар) шляхом передачі скетч-карток на отримання палива, а покупець зобов'язується прийняти товар від постачальника та оплатити його ціну на умовах договору.
Ціна цього договору становить: 36658077,59 грн., у тому чисті ПДВ 7%. (п. 3.1. договору).
Згідно п. 4.1. договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на підставі рахунку-фактури на реквізити постачальника на протязі 180-ти банківських днів після передачі товару. Постачальник звільняється від своїх обов'язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.
Факт приймання-передачі товару підтверджується належним чином оформленими і підписаними сторонами видатковими і/або актами приймання-передачі (п.5.2. договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (п.7.1. договору).
Відповідно до п.7.2. договору у разі порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання з кожен день прострочення.
Згідно п. 7.3. договору, у разі порушення строків оплати за товар, передбачений п. 4.1. договору, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення оплати.
У п.10.1 договору передбачено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Відповідно до п.10.2. договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 договору, та діє до 31 грудня 2023 року. У випадку, якщо жодна із сторін письмово, не виявила бажання припинити дію договору, даний договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік і на тих же умовах.
Договір скріплений підписами та печатками сторін.
У заявці на поставку (скетч карта на отримання палива №1) від 09.06.2023 року зазначено обсяг товару та строки поставки: 1) Бензин А-95, 379130 літрів, термін поставки: до 23.06.2023р., пункт розвантаження:м. Хмельницький, вул. Зарічанська, буд. 5; 2) Дизпаливо 399150 літрів, термін поставки: до 23.06.2023р., пункт розвантаження:м. Хмельницький, вул. Зарічанська, буд. 5.
На виконання умов договору,АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" передало у власність ТОВ «Капабланка» товар на загальну суму 36 658 077,59 грн. (з ПДВ) згідно видаткової накладної № 153/154 від 16.06.2023 р.
Матеріали справи також містять рахунок- фактуру №145 від 16.06.2023, специфікацію відпущених скетч-карток на отримання палива по купюрах до видаткової накладної №153/154 від 16.06.2023 та акт приймання передачі товару від 16.06.2023, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками.
11.06.2024 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 817/1 з вимогою сплатити заборгованість за поставлений за договором товар в сумі 36658077,59 грн. та штрафні санкції, розраховані станом на 10.06.2024р.
27.06.2024р. позивач отримав від відповідача відповідь на претензію №194 від 26.06.2024 р., в якій відповідач з претензією не погодився, посилаючись на відсутність рахунку-фактури для оплати товару.
28.09.2024р. позивачем направлено на адресу відповідача лист № 923/1 із запереченнями щодо позиції, викладеної відповідачем у відповіді на претензію.
20.08.2024р. відповідач надіслав на адресу позивача лист № 268 від 16.08.2024р., в якому просив перенести граничний строк розрахунків за договором поставки. на кінець грудня 2024 року та підписати відповідну додаткову угоду до договору.
09.09.2024р. позивач направив на адресу відповідача лист №1278/1, яким запропонував здійснити розрахунок за поставлений товар рівними частинами до 15.10.2024р., 15.11.2024р., 15.12.2024р., встановити граничний строк розрахунків за договором до 15.12.2024р. та встановити штрафні санкції за невиконання запропонованого графіку оплати.
23.09.2024р. відповідач у відповідь на лист позивача № 1278/1 від 09.09.2024р. запропонував здійснити розстрочення оплати за поставлений товар рівними частинами до 15.11.2024р., 15.12.2024р., 15.01.2025р. без встановлення штрафних санкцій.
25.09.2024р. позивач направив на адресу відповідача черговий лист № 1374/1, в якому запропонував встановити здійснити розрахунок за поставлений товар рівними частинами до 25.10.2024р., 25.11.2024р., 25.12.2024р., встановити граничний строк розрахунків за договором до 25.12.2024р. та встановити штрафні санкції за невиконання запропонованого графіку оплати.
07.10.2024р. позивачем отримано відповідь від відповідача № 304, в якому відповідач запропонував здійснити розстрочення оплати за поставлений товар рівними частинами до 31.10.2024р., 31.11.2024р., 31.12.2024р. і при цьому не фіксувати розмір можливих штрафних санкцій.
Листом № 1457/1 від 17.10.2024р. позивач погодився розстрочити оплату за поставлений за договором товар рівними частинами в строк до 31.10.2024р., 30.11.2024р., 31.12.2024р., але при умові узгодження у додатковій угоді до договору розміру штрафних санкцій, які буде зобов'язаний сплатити відповідач у разі не виконання погоджених строків оплати за поставлений товар.
Листом № 328 від 28.10.2024р. відповідач запропонував здійснити розстрочення оплати за поставлений товар рівними частинами до 30.11.2024р., 31.12.2024р., 31.01.2025р., граничний строк розрахунку встановити до 31.01.2025р. і при цьому не фіксувати розмір можливих штрафних санкцій.
Листом № 1522/1 від 30.10.2024р. позивач погодився розстрочити оплату за поставлений за договором товар рівними частинами в строк до 30.11.2024р., 31.12.2024р., 31.01.2025р., граничний строк розрахунку встановити до 31.01.2025р., але при умові узгодження у додатковій угоді до договору розміру штрафних санкцій, які буде зобов'язаний сплатити відповідач у разі не виконання погоджених строків оплати за поставлений товар.
Оскільки відповідач в добровільному порядку не сплатив кошти, позивач звернувся до суду із даним позовом про примусове стягнення заборгованості у сумі 36658077,59 грн.
Крім цього, за неналежне виконання відповідачем умов договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4994913,74 грн. пені, 4105874,82 грн. інфляційних втрат та 937485,26 грн. 3% річних.
Дослідивши наявні в справі докази, давши їм оцінку в сукупності, суд враховує наступне.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином, згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 2 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як передбачено ч.1 пункту 1 ч. 2 статті 11, ч.ч. 1, 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правовідносини, що склались між сторонами є правовідносинами з поставки товару.
Частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, 08 червня 2023 року між акціонерним товариством «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Капабланка» (покупець) укладено договір поставки № 8, який є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до договору поставки позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 36658077,59 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковою накладною №153/154 від 16.06.2023 та актом приймання передачі товару від 16.06.2023.
Згідно із ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України визначено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Однак, відповідач своїх договірних зобов'язань щодо проведення розрахунків за отриманий товар у визначені строки не виконав, внаслідок чого у нього існує заборгованість перед позивачем у сумі 36658077,59 грн.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження проведення оплати суми заборгованості заявленої до стягнення. Ним також не висловлено заперечень щодо наявного боргу та суми боргу.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.
Статтею 611 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов'язання. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом відзначається, з огляду на встановлені під час розгляду справи обставини щодо прострочення оплати поставленого товару згідно договору, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 36658077,59 грн. основного боргу обгрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку із несвоєчасним здійсненням розрахунків за договором поставки позивач просить стягнути з відповідача 937485,26 грн. три відсотки річних та 4105874,82 грн. інфляційних втрат.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бізнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" №м14 від 17.12.2013 року).
При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").
Враховуючи викладене, суд, перевіривши розрахунок заявлених позивачем 3% річних в розмірі 937485,26 грн. та 4105874,82 грн. інфляційних втрат, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та стягненню з відповідача.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4994913,47 грн. пені судом враховується таке.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, стягнення пені з відповідача у випадку порушення термінів взаєморозрахунків передбачено п.7.3. договору поставки.
Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, враховуючи заявлені позивачем періоди нарахування, суд вважає правомірним нарахування пені в розмірі 4994913,47 грн., з огляду на що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає за належне позов задовольнити.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України та ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".
При зверненні до суду з позов позивачем сплачено 700445,27 грн. судового збору згідно платіжної інструкції № 60585 від 20.01.2025р. У клопотанні, сформованому через систему «Електронний суд» 20.02.2025 позивач просить повернути зайво (у більшому розмірі) сплачену суму судового збору, застосувавши коефіцієнт 0,8 при подані процесуальних документів в електронній формі.
Згідно частини 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», - при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі - зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи викладене, а також клопотання позивача, суд вбачає наявність підстав для повернення позивачу зайво сплаченого при зверненні з позовом до суду судового збору в розмірі 140089,05 грн. (700445,27 грн. - 560356,22 грн.) з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (29017, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, буд. 5, код 44457650) на користь акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (53400, Дніпропетровська область, Нікопольський район, м. Марганець, вул. Єдності, буд. 62, код 00190911) заборгованість за поставлений згідно договору поставки № 8 від 08.06.2023р. товар в сумі 36 658 077,59 грн. (тридцять шість мільйонів шістсот п'ятдесят вісім тисяч сімдесят сім гривень 59 коп.), пеню - 4 994 913,47 грн. (чотири мільйони дев'ятсот дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот тринадцять гривень 47 коп.), інфляційні втрати - 4 105 874,82 грн. (чотири мільйони сто п'ять тисяч вісімсот сімдесят чотири гривні 82 коп.), 3% річних - 937 485,26 грн. (дев'ятсот тридцять сім тисяч чотириста вісімдесят п'ять гривень 26 коп.) та 560 356,22 грн. (п'ятсот шістдесят тисяч триста п'ятдесят шість гривень 22 коп.) витрат по оплаті судового збору.
Повернути акціонерному товариству "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (53400, Дніпропетровська область, Нікопольський район, м. Марганець, вул. Єдності, буд. 62, код 00190911) з Державного бюджету України 140 089,05 грн. (сто сорок тисяч вісімдесят дев'ять гривень 05 коп.) сплаченого судового збору, перерахованого згідно з платіжної інструкції № 60585 від 20.01.2025р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Суддя Ю.В. Гладюк
Повний текст рішення складено 28.03.2025 року.
Віддрук- 1 примірник до справи.
Позивачу та відповідачу рішення направити до електронного кабінету ЕС.