ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.03.2025Справа № 910/8054/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат"
до Адвоката Щербини Дмитра Віталійовича
про відшкодування збитків у розмірі 995494,80 грн та захист ділової репутації
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Скобіола О.П.
Представники сторін:
Від позивача Васьківський Л.М.
Від відповідача не з'явились
В судовому засіданні 20.03.2025 на підставі ст. 240 ГПК України проголошено скорочене рішення суду
Товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ТОВ "МГЗК") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до адвоката Щербини Дмитра Віталійовича про визнання недостовірною інформації стосовно проведення аукціону №UA-PS-2021-02-23-00041-3, поширеної адвокатом Щербиною Д.В. шляхом її направлення до Державної служби геології та надр України, Офісу генерального прокурора, Служби безпеки України, а також про зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію та стягнення 995494,80 грн збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій адвоката Щербини Д.В. спричинено майнову шкоду та принижено ділову репутацію ТОВ "МГЗК".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 відмовлено ТОВ "МГЗК" у відкритті провадження у справі, на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/8054/24 задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/8054/24 скасовано. Матеріали справи №910/8054/24 направлено до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
11.09.2024 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 29.08.2024.
Ухвалою суду від 17.09.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 31.10.2024.
31.10.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
В підготовчому засіданні 31.10.2024 оголошено перерву до 25.11.2024.
25.11.2024 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 підготовче засідання у справі відкладено на 16.12.2024, витребувано у Державної податкової служби України докази.
У підготовчому засіданні 16.12.2024 суд протокольною ухвалою оголосив перерву до 27.01.2025.
18.12.2024 на виконання вимог ухвали суду від Державної податкової служби України надійшли витребувані докази по справі.
Ухвалою суду від 27.01.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 20.02.2025.
В судовому засіданні 20.02.2025 оголошено перерву до 20.03.2025.
В судове засідання 20.03.2025 представник відповідача не з'явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні 20.03.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача просив задовольнити позов.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Державною службою геології та надр України було проведено аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами - Селищанська ділянка. Вартість геологічної інформації - 429912,17 грн. Вартість пакету аукціонної документації - 72550,00 грн. строк на який видається дозвіл: 5 років; розмір гарантійного внеску 672444,80 грн. Учасники аукціону: ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат"; АТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"; ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат".
Згідно протоколу проведення електронного аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021 переможцем електронного аукціону стало ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат".
Позивач звернувся до Державної служби геології та надр України з листом від 23.04.2021 № 297 про направлення проекту договору, який необхідно укласти за результатами проведеного аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3.
Позивач також звернувся до Державної служби геології та надр України та Центрального управління НАБУ з листом № 346 від 17.05.2021, в якому зазначив про не підписання відповідного договору на придбання дозволу за результатами проведеного аукціону UA-PS-2021-02-23-000041-3 за відсутності підстав для зволікання. Товариство просило підписати договір.
У відповідь служба направила позивачу листа від 19.05.2021 № 8010/01/12-21, в якому зазначила, що нею було отримано лист від адвоката Щербини Д.В. вхідний номер Держгеонадра № 8007/02/12-21 від 05.05.2021 (надалі - лист № 8007/02/12-21) з приводу фінансування тероризму учасником аукціону - ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат". Відповідно до порушених питань у зазначеному листі служба звернулась до Служби безпеки України (лист № 7676/01/12-21 від 14.05.2021) та Державної служби фінансового моніторингу України (лист № 7677/01/12-21 від 14.05.2021) щодо надання роз'яснень та подальшої реалізації вимог порядку у зв'язку з надходженням вищезазначеного листа. Наразі служба очікує відповіді на свої листи.
До матеріалів справи долучено лист № 8007/02/12-21 адвоката Щербини Дмитра Віталійовича "Інформація суб'єкту фінансового моніторингу стосовно фінансування тероризму в Україні учасником аукціону", адресований Державній службі геології та надр України; Офісу Генерального прокурора; Службі безпеки України.
В листі № 8007/02/12-21 зазначено, що адвокат Щербина Дмитро Віталійович, який є суб'єктом фінансового моніторингу згідно пп. г) п. 7 ч. 2 ст 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", надає дану інформацію в порядку реалізації ст. 8, 10, 18 Закону та з урахуванням п. 30 Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів та користування надрами, затвердженого постановою КМУ від 23.09.2020 № 993. В процесі надання правової допомоги клієнту - Акціонерному товариству "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" утому числі при його участі в аукціоні на придбання спеціального дозволу на користування надрами - Селищанська ділянка (ідентифікатор аукціону: UA-PS-2021-02-23-000041-3), який проводила Державна служба геології та надр України, мною виявлено інформацію, яка може свідчити, що переможець аукціону - Товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат", який визнано переможцем згідно протоколу електронного аукціону UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021, причетний до здійснення фінансування тероризму в Україні. З огляду на наведену інформацію, цілком логічною є заздалегідь невигідна для ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" участь у електронному аукціоні UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021, але вигідна для російської федерації з метою реалізації планів по руйнуванню титанової галузі України. Селищанське родовище з високою долею вірогідності стане черговим майданчиком без перспективи його освоєння без згоди РФ, що суттєво вплине на фінансовий стан держави в умовах війни.
Саме зазначену вище зазначену інформацію позивач просить визнати недостовірною та зобов'язати спростувати.
04.05.2021 Державною службою геології та надр України прийнято наказ № 569 "Про позбавлення права на отримання спеціального дозволу на користування надрами", в якому зазначено, що відповідно до п. 30 Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою КМУ від 23.09.2020 № 993, у зв'язку з надходженням інформації від правоохоронних органів та суб'єктів фінансового моніторингу, що переможець аукціону здійснює фінансування тероризму в Україні, Товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат", яке за результатами проведення електронних торгів на аукціоні, що відбувся 14.04.2021, визнано переможцем аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3, наказано позбавити Товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" права на отримання спеціального дозволу на користування надрами.
Як вбачається з листа Державної служби геології та надр України від 18.08.2021 № 14709/01-1/08-21, підставою для видачі наказу № 569 від 04.05.2021 слугували в тому числі: листи Служби безпеки України від 16.06.2021 № 10160/02/03-21 та від 17.06.2021 № 10184/02/08-21. Держгеонадра також вказало, що до його повноважень не належить перевірка інформації, яка надходить від правоохоронних органів.
До матеріалів справи долучено лист Служби безпеки України (вхідний номер Держгеонадра № 10160/02/03-21 від 16.06.2021), в якому зазначено, що 15.06.2021 Головним слідчим управлінням СБ України до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 22021000000000190 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 110-2 КК України, за фактом здійснення невстановленими службовими особами українських підприємств, які діють за попередньою змовою групою осіб, у тому числі із залученням окремих іноземних суб'єктів господарської діяльності, постачання на тимчасово окуповану територію АР Крим сировинної продукції, чим вчиняються дії, направлені на сприяння та фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону.
Також долучено лист Служби безпеки України (вхідний номер Держгеонадра № 10160/02/03-21 від 16.06.2021), в якому зазначено, що в ході здійснення оперативно-службовою діяльності, отримана інформація про те, що ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" відповідно до результатів аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3, проведеного Державною службою геології та надр України визнано переможцем на придбання спеціального дозволу на користування надрами Селищанської ділянки титанових руд. В той ж час відповідно до п. 30 постанови КМУ від 23.09.2020 № 993 "Про затвердження Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами" переможець аукціону може бути позбавлений права на отримання дозволу у разі надходження інформації від правоохоронних органів та суб'єктів фінансового моніторингу, що переможець здійснює фінансування тероризму. Наявна інформація свідчить, що відносно одного з кінцевих бенефіціарів ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" (відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним з кінцевих бенефіціарів підприємства значиться ОСОБА_1 ) до єдиного реєстру судових розслідувань 22.01.2015 внесено кримінальне провадження № 4201500000000056 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258-5 (фінансування тероризму). Інформація надана для подальшого врахування при прийнятті рішень.
В спростування обставин викладених у листі СБ України (вхідний номер Держгеонадра № 10160/02/03-21 від 16.06.2021) позивач долучив до матеріалів справи лист Національної поліції України від 05.08.2021 № 769-А3/125/56-2021, в якому зазначено, що у провадженні відділу дізнання Шевченківського УП ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 4201500000000056 за ч. 1 ст. 358 КК України. При цьому кримінальне провадження у часині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258-5 КК України, постановою слідчого СУ ГУ СБ України в місті Києві та Київській області закрито 11.08.2020 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу злочину.
Позивач звернувся до Голови СБ України з листом № 555 від 09.08.2021, в якому просив невідкладно направити до Держгеонадра офіційне письмове повідомлення про те, що кримінальне провадження № 4201500000000056 в частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258-5 КК України (фінансування тероризму) закрито 11.08.2021 у зв'язку з відсутністю складу злочину. Лист мотивований безпідставним направленням листа Службою безпеки України (вхідний номер Держгеонадра № 10160/02/03-21 від 16.06.2021) з недостовірною інформацією з приводу кримінального провадження № 4201500000000056.
15.11.2021 в доповнення до листа (вхідний номер Держгеонадра № 10160/02/03-21 від 16.06.2021) Службою безпеки України було направлено до Держгеонадра лист № 57/51-3506, в якому зазначив, що кримінальне провадження № 4201500000000056 за ознаками правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 258-5 КК України щодо ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину.
Також, в підтвердження обставин відсутності кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про можливе застосування заходів кримінально-правового характеру відносно ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" в Єдиному реєстрі досудових розслідувань позивачем до матеріалів справи долучено листи Офісу Генерального прокурора від 18.08.2021 № 25/3-1370вих-21, від 13.10.2021 № 25/3-1630вих-21.
У відповідь на лист Держгеонадра від 14.05.2021 № 7677/01/12-21 з приводу листа адвоката Щербини Д.В., Державна служба фінансового моніторингу України зазначила, що вона не є суб'єктом реалізації санкцій, передбачених ст. 4 Закону України "Про санкції", та не наділена повноваженнями щодо розгляду питання порушеного у листі Держгеонадра.
На адвокатський запит позивачу Радою адвокатів України було надано рішення № 51 від 03.07.2021 "Про затвердження роз'яснення щодо деяких питань виконання обов'язків адвокатом як суб'єктом первинного фінансового моніторингу". В означеному роз'яснені зроблено наступні висновки: - адвокат може стати спеціально визначеним суб'єктом фінансового моніторингу і повинен виконувати встановлені законом обов'язки лише тоді, коли виконується ряд умов: між ним і клієнтом укладений договір про надання правової допомоги; звернення клієнта стосується конкретних операцій (п.1 ч.1 ст. 10 Закону); не застосовуються винятки, передбачені Закону (с. 3 ст. 10 Закону); - адвокат як спеціально визначений суб'єкт фінансового моніторингу, згідно з положеннями Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", не має права подавати до уповноважених органів державної влади, передбачену вказаним Законом інформацію щодо особи, яка не є його клієнтом. Також вказано, що якщо адвокату стало відомо, що іншим адвокатом, який зобов'язаний виконувати вимоги Закону лише стосовно осіб, з якими у такого адвоката встановлені ділові відносини, здійснюються незаконні чи не етичні дії, якими беззаперечно є поширення сумнівних відомостей про клієнта іншого адвоката, які стосуються питання фінансових операцій такого клієнта і можуть стати предметом розслідування спеціально уповноваженого органу, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії, він повинен звернутись до органів адвокатського самоврядування, в тому числі наділених дисциплінарними повноваженнями стосовно адвокатів.
Крім того Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області прийнято рішення № 68/2022 від 27.07.2022, яким встановлено вчинення адвокатом Щербиною Дмитром Віталійовичем одноразового грубого порушення Правил адвокатської етики, в зв'язку з направленням, як суб'єктом первинного фінансового моніторингу (яким наразі він не був), листа № 8007/02/12-21. Його дії були не етичними та незаконними стосовно ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат". Проте дисциплінарна справа щодо адвоката Щербини Д.В. була закрита у зв'язку зі спливом строку притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.
Позивач звертався до адвоката Щербини Д.В. з листами № 581 від 17.08.2021, № 606 від 30.08.2021, в яких просив відкликати звернення (лист № 8007/02/12-21) та направити спростування до органів, куди був направлений лист. Докази направлення листів до матеріалів справи не надані.
Відповідач відповіді на вказані вище листи не надав.
Позивач звернувся до суду з вимогою спростувати недостовірну інформацію, викладену у листі та відшкодувати збитки у розмірі сплачених позивачем коштів, у зв'язку з участю в аукціоні № UA-PS-2021-02-23-000041-3.
Як уже було зазначено вище в листі № 8007/02/12-21 зазначено, що адвокат Щербина Дмитро Віталійович, який є суб'єктом фінансового моніторингу згідно пп. г) п. 7 ч. 2 ст 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", надає дану інформацію в порядку реалізації ст. 8, 10, 18 Закону та з урахуванням п. 30 Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів та користування надрами, затвердженого постановою КМУ від 23.09.2020 № 993. В процесі надання правової допомоги клієнту - Акціонерному товариству "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" утому числі при його участі в аукціоні на придбання спеціального дозволу на користування надрами - Селищанська ділянка (ідентифікатор аукціону: UA-PS-2021-02-23-000041-3), який проводила Державна служба геології та надр України, мною виявлено інформацію, яка може свідчити, що переможець аукціону - Товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат", який визнано переможцем згідно протоколу електронного аукціону UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021, причетний до здійснення фінансування тероризму в Україні. З огляду на наведену інформацію, цілком логічною є заздалегідь невигідна для ТОВ "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" участь у електронному аукціоні UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021, але вигідна для російської федерації з метою реалізації планів по руйнуванню титанової галузі України. Селищанське родовище з високою долею вірогідності стане черговим майданчиком без перспективи його освоєння без згоди РФ, що суттєво вплине на фінансовий стан держави в умовах війни.
Саме зазначену вище зазначену інформацію позивач просить визнати недостовірною та зобов'язати спростувати.
Суд відзначає, що в останньому абзаці листа адвокатом вказано: "Доводжу виявлену інформацію до вашого відома для прийняття відповідних процесуальних рішень згідно порядку, встановленого законодавством.".
Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж медіа є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому медіа, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" через зовнішні канали повідомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання корупції", має право на відповідь. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
При цьому за змістом приписів статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Так, право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію", інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Статтею 4 Закону України "Про інформацію" встановлено, що суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень, а об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Як визначено статтею 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Згідно з частиною 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Як встановлено судом відповідач звернувся з листом № 8007/02/12-21 "Інформація суб'єкту фінансового моніторингу стосовно фінансування тероризму в Україні учасником аукціону" до Державної служби геології та надр України; Офісу Генерального прокурора; Служби безпеки України. В означеному листі адвокат доводив виявлену інформацію до відома адресатів для прийняття відповідних процесуальних рішень згідно порядку, встановленого законодавством.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Презумпція невинуватості - об'єктивне правове положення, звернене до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до громадської думки в цілому. Отже, цей принцип обов'язковий не тільки для кримінального суду, а й для всіх інших органів держави. Суд вважає, що посягання на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від судді або від суду, але і від інших органів державної влади (ALLENET DE RIBEMONT V. FRANCE, № 15175/89, § 33, 36, ЄСПЛ, 10 лютого 1995 року).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 638/9228/18 (провадження № 61-4597св20) вказано, що «тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до «нового» Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).".
Суд наголошує, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.
Отже, з суті долученого до матеріалів справи листа відповідача № 8007/02/12-21 вбачається, що він був направлений до компетентних органів з метою проведення перевірки обставин, про які ним вказано в листі та прийняття відповідних рішень. Отже фактично відповідач з метою перевірки компетентними органами незаконних, на його думку, дій звернувся із заявою до правоохоронних органів (Офісу Генерального прокурора; Служби безпеки України) та органу який проводив аукціон Державної служби геології та надр України.
Тому суд, при розгляді даної справи дійшов висновку, що відповідач реалізував своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації.
Звернення до правоохоронних органів не може розглядатися як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника.
Обставини, на які посилається позивач, не можуть вважатись поширенням інформації, як обов'язковий елемент юридичного складу правопорушення, для складу якого є необхідним наявність сукупності обставин, що може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації особи.
Також відсутні докази, які б доводили, що зазначена відповідачем у листі інформація про кримінальне провадження, мотивована цілеспрямованими діями, направленими на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.
Тобто інформація, яка заявлена у позові як недостовірна була по своїй суті повідомленням про можливе вчинення кримінального правопорушення та яка містила заклик про проведення відповідної перевірки прокурором та СБ України.
А тому з урахуванням положень статті 10 Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, суд відмовляє у задоволенні позову в частині визнання інформації недостовірною, та зобов'язанні її спростувати.
Суд також відзначає, що з приводу прав (повноважень) відповідача, як суб'єкта первинного фінансового моніторингу, компетентним органом (Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області) уже було зроблено висновок та прийнято відповідне рішення. А в рамках даного позову така інформація також не підлягає спростуванню, оскільки, безпосередньо не стосується позивача.
Позивач також просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 995494,80 грн.
До матеріалів справи долучені докази здійснення позивачем платежів на загальну суму 995494,80 грн, в зв'язку з участю позивачу у електронному аукціоні № UA-PS-2021-02-23-000041-3. Також сторонами не оспорюється та не заперечується, що означена сума не була повернута позивачу, в зв'язку зі позбавленням його права на придбання ліцензії (спеціального дозволу), що була предметом продажу на аукціоні.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків та їх розміру;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками;
4) вини.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року в справі № 910/5349/20.
Суд було встановлено, що лист № 8007/02/12-21 був направлений відповідачем як реалізація його права, передбаченого ст. 40 Конституції України, а отже не підтверджено наявність протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданими збитками та вина відповідача у завданні позивачу збитків. Суд також наголошує, що підставою для прийняття 04.05.2021 Державною службою геології та надр України наказу № 569 "Про позбавлення права на отримання спеціального дозволу на користування надрами" стали в тому числі листи СБ України, а не безпосередньо інформація, вказана у спірному листі відповідача.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність всіх елементів правопорушення, необхідних для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення збитків.
Суд наголошує, що саме на позивача покладено обов'язок доведення наявності збитків та протиправності поведінки заподіювача збитків. Крім того, обов'язковим є доведення й причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та збитками.
Однак, з матеріалів справи не вбачається вина, протиправність поведінки та причинно-наслідковий зв'язок між збитками та поведінкою відповідача.
Наведені обставини свідчать про необґрунтованість вимог позивача.
З огляду на все вищезазначене, суд не вбачає підстав для стягнення збитків з відповідача.
Отже, з урахуванням всіх встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у позові.
Всі доводи позивача були враховані судом, проте, вони не впливають на результат вирішення спору.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен з доводів сторін.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 28.03.2025
Суддя І.В.Усатенко