ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.03.2025Справа № 910/67/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» (03110, місто Київ, вул.Преображенська, будинок 23, приміщення 55/61, Ідентифікаційний код юридичної особи 40645273)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» (04111, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДАНИЛА ЩЕРБАКІВСЬКОГО, будинок 52, приміщення 429, Ідентифікаційний код юридичної особи 43417402) стягнення заборгованості у розмірі 243 074 грн. 13 коп.
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» (04111, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДАНИЛА ЩЕРБАКІВСЬКОГО, будинок 52, приміщення 429, Ідентифікаційний код юридичної особи 43417402)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» (03110, місто Київ, вул.Преображенська, будинок 23, приміщення 55/61, Ідентифікаційний код юридичної особи 40645273) тлумачення умов договору
Представники:
від Позивача: Арановська Н.А. (представник в порядку самопредставництва);
Шинкаренко О.П. (представник в порядку самопредставництва);
від Відповідача: Букевич Ю.В. (представник в порядку самопредставництва);
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 354 399 грн. 96 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» про стягнення заборгованості у розмірі 354 399 грн. 96 коп. залишено без руху.
07.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 року відкрито провадження у справі № 910/67/25, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
22.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, якою просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» 91 507,79 грн. - інфляційне збільшення, нараховане за порушення зобов'язань за Договором № F-20240826-1 від 26.08.2024 р.; 15 596,16 грн. - 3% річних, нараховані за порушення зобов'язань за Договором №F-20240826-1 від 26.08.2024 р.; 135 970,18 грн. - подвійну облікову ставку НБУ, нараховану за порушення зобов'язань за Договором № F-20240826-1 від 26.08.2024 р.
Суд, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» про зменшення розміру позовних вимог від 22.01.2025 року, зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, Суд приймає Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» про зменшення розміру позовних вимог від 22.01.2025 року до розгляду.
27.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
27.01.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» про тлумачення умов договору.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для тлумачення положень Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року в частині кінцевого терміну оплати Покупцем вартості поставленого Товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 року прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» про тлумачення умов договору до спільного розгляду з первісним позовом.; зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» про тлумачення умов договору об'єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» про стягнення заборгованості у розмірі 243 074 грн. 13 коп. по справі №910/67/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.02.2025року.
31.01.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
05.02.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшли заперечення.
06.02.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.
08.02.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2025 року.
В судовому засіданні 26 березня 2025 року представники Позивача за первісним позовом підтримали вимоги та доводи первісної позовної заяви, просили суд задовольнити у повному обсязі, відмовити у задоволенні зустрічного позову. Представник Відповідача заперечив проти задоволення первісного позову, просив суд відмовити у задоволенні первісних позовних вимог, задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 26 березня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.08.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» (Покупець) було укладено Договір поставки №F-20240826-1, відповідно до умов якого Постачальник зобов?язується в порядку і на умовах, визначених цим Договором поставити Покупшо Товар. визначений у Специфікаціях до цього Договору, а Покупець зобов?язується приймати цей Товар та здійснювати його оплату в порядку і на умовах, визначених цим Договором. (а.с.37-41)
Найменування, характеристики, кількість, номенклатура, ціна й загальна вартість Товару, що поставляється за даним Договором, визначається Сторонами в Специфікаціях до Договору, які є його невід?ємною частиною. (п.1.2 Договору)
Згідно з п.2.1 Договору ціна Товару включає всі податки, збори та інші обов??язкові платежі, що сплачуються Постачальником, вартість тари, пакування, маркування, вартість доставки Товару до визначного Сторонами місця поставки, а також всі інші витрати Постачальника, пов?язані із виконанням цього Договору та закріплюється Сторонами у відповідних Специфікаціях на кожну окрему партію Товару.
У п.4.4 Договору визначено, що зобов?язання Постачальника по поставці Товару вважаються виконаними з моменту передачі Товару уповноваженій особі Покупця, та за адресою, визначеною у Специфікації. Датою поставки партії Товару є дата підписання уповноваженим представником Покупця товарно-транспортної накладної, видаткової накладної та акту приймання-передачі, які були пред?явлені до підпису під час приймання-передачі Товару. Перехід права власності на Товар та ризик його випадкового знищення чи пошкодження відбувається в момент: підписання накладної, згідно якої товар відпускається Покупцю. У випадку якщо видаткова накладна були виписана раніше фактичної дати поставки, то представник Покупця має право вказати у видатковій накладній фактичну дату поставки, яка буде вважатися реальною датою поставки Товару
Відповідно до п.7.1 Договору оплата Товару, якщо інший порядок не визначено Сторонами у Специфікаціях до цього Договору, здійснюється Покупцем в наступному порядку:
7.1.1. Оплата в розмірі 100% від вартості Товару, визначеної в Специфікації до даного Договору, сплачується Покупцем протягом 90 (дев?яносто) робочих днів з дня підписання цього Договору.
Постачальник зобов?язаний реєструвати податкові накладні, що надаються Покупцеві, в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у строки встановлені чинним законодавством України згідно із вимогами Податкового кодексу України. Покупець має право не здійснювати Постачальнику оплату за вже поставлений Товар у розмірі, що дорівнює сумі палаткового кредиту з ПДВ, до моменту реєстрації Постачальником податкової накладної розрахунку коригування до податкової накладної в ЄРПН та поновлення у Покупця права на податковий кредит. (п.7.4 Договору)
Специфікацією №1 від 26.08.2024 року до Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року Сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну суму в розмірі 1 729 756 грн. 23 коп. (а.с.42)
Згідно з п.3 Специфікації №1 від 26.08.2024 року до Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року Покупець оплачує Товар в наступному порядку:
3.1. Оплату у розмірі 100% (сто відсотків) від загальної вартості Товару зазначеного в цій Специфікації, здійснюється протягом 90 (дев?яносто) робочих днів з дня підписання Сторонами цієї Специфікації, але в будь-якому випадку не пізніше дня отримання Покупцем Товару, та підписання відповідного Акту приймання-передачі Товару, видаткової/-их та товаротранспортної/-их накладних на нього, та до закінчення дії цього Договору.
Умови поставки: на умовах DDP Інкотерме 2020 на склад Покупця за адресою: вул. Авіаційна, с. Крушинка, Фастівського району, Київської області. днів від дня підписання Договору та цієї Спелифікації. Строк поставки Товару за цією Специфікацією - протягом 20 (двадцяти) послідовних календарних днів від дня підписання Договору та цієї Специфікації. (п.п.4, 5 Специфікації №1 від 26.08.2024 року до Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» здійснило поставку товару, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» в свою чергу прийняло вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №31 від 10.09.2024 року на суму в розмірі 1 729 756 грн. 23 коп., товарно - транспортною накладною №Р31 від 10.09.2024 року. (а.с.43-45) та здійснило оплату за отриманий товар у повному обсязі, проте з простроченням платежу, що підтверджується платіжними інструкціями №АВ00-004384 від 30.12.2024 року на суму в розмірі 1 618 430 грн. 40 коп., №АВ00-000053 від 08.01.2025 року на суму в розмірі 111 325 грн. 83 коп. (а.с.48, 76)
Крім того, на виконання умов Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року 10.09.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» зареєструвало податкову накладну №5 в Єдиному реєстрі податкових накладних. (а.с.46-47)
Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач в порушення умов Договору здійснив оплату вартості поставленого товару з прострочення платежу Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач з урахуванням Заяви про зменшення розміру позовних вимог від 22.01.2025 року, яка прийнята Судом до розгляду, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» 3% річних у розмірі 15 596 грн. 16 коп., інфляційні у розмірі 91 507 грн. 79 коп. та пеню у розмірі 135 970 грн. 18 коп.
У відзиві на первісний позов Відповідач за первісним позовом зазначив про невірне визначення Позивачем строку здійснення оплати за Договором, а також про те, що умови Договору не містять положень про нарахування пені. Не заперечував проти прострочення здійснення оплати за Договором.
Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, Позивач зазначає, що існують розбіжності в тлумаченні Специфікації №1 до Договору та п.7.1.1 Договору. Таким чином, Позивач просить суд прийняти рішення про тлумачення положень Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року в частині кінцевого терміну оплати Покупцем вартості поставленого Товару.
Заперечуючи проти задоволення зустрічного позову, Відповідач за зустрічним позовом зазначав, що відсутні підстави для задоволення позову у зв'язку з виконанням його умов Покупцем.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» підлягають частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Що стосується первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД», Суд зазначає.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» здійснило поставку товару, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» в свою чергу прийняло вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №31 від 10.09.2024 року на суму в розмірі 1 729 756 грн. 23 коп., товарно - транспортною накладною №Р31 від 10.09.2024 року, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.43-45) та здійснило оплату за отриманий товар у повному обсязі, проте з простроченням платежу, що підтверджується платіжними інструкціями №АВ00-004384 від 30.12.2024 року на суму в розмірі 1 618 430 грн. 40 коп., №АВ00-000053 від 08.01.2025 року на суму в розмірі 111 325 грн. 83 коп. (а.с.48, 76)
Постачальник зобов?язаний реєструвати податкові накладні, що надаються Покупцеві, в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у строки встановлені чинним законодавством України згідно із вимогами Податкового кодексу України. Покупець має право не здійснювати Постачальнику оплату за вже поставлений Товар у розмірі, що дорівнює сумі палаткового кредиту з ПДВ, до моменту реєстрації Постачальником податкової накладної розрахунку коригування до податкової накладної в ЄРПН та поновлення у Покупця права на податковий кредит. (п.7.4 Договору)
Крім того, на виконання умов Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року 10.09.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» зареєструвало податкову накладну №5 в Єдиному реєстрі податкових накладних. (а.с.46-47)
Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата складання податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Враховуючи вищенаведене, Судом встановлено, що зі спірних господарських операцій Позивачем виписано Відповідачу податкові накладні та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а Відповідачем сформовано податковий кредит. Копії податкових накладних з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів наявні в матеріалах справи.
При цьому, Суд звертає увагу, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ним подавались уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем (позивачем) за оспорюваними накладними.
У п.4.4 Договору визначено, що зобов?язання Постачальника по поставці Товару вважаються виконаними з моменту передачі Товару уповноваженій особі Покупця, та за адресою, визначеною у Специфікації. Датою поставки партії Товару є дата підписання уповноваженим представником Покупця товарно-транспортної накладної, видаткової накладної та акту приймання-передачі, які були пред?явлені до підпису під час приймання-передачі Товару. Перехід права власності на Товар та ризик його випадкового знищення чи пошкодження відбувається в момент: підписання накладної, згідно якої товар відпускається Покупцю. У випадку якщо видаткова накладна були виписана раніше фактичної дати поставки, то представник Покупця має право вказати у видатковій накладній фактичну дату поставки, яка буде вважатися реальною датою поставки Товару
Відповідно до п.7.1 Договору оплата Товару, якщо інший порядок не визначено Сторонами у Специфікаціях до цього Договору, здійснюється Покупцем в наступному порядку:
7.1.1. Оплата в розмірі 100% від вартості Товару, визначеної в Специфікації до даного Договору, сплачується Покупцем протягом 90 (дев?яносто) робочих днів з дня підписання цього Договору.
Згідно з п.3 Специфікації №1 від 26.08.2024 року до Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року Покупець оплачує Товар в наступному порядку:
3.1. Оплату у розмірі 100% (сто відсотків) від загальної вартості Товару зазначеного в цій Специфікації, здійснюється протягом 90 (дев?яносто) робочих днів з дня підписання Сторонами цієї Специфікації, але в будь-якому випадку не пізніше дня отримання Покупцем Товару, та підписання відповідного Акту приймання-передачі Товару, видаткової/-их та товаротранспортної/-их накладних на нього, та до закінчення дії цього Договору.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведені умови Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року, п.3 Специфікації №1 від 26.08.2024 року, обов'язок Відповідача по оплаті отриманого товару у розмірі 1 729 756 грн. 23 коп. настав 10.09.2024 року, тобто не пізніше дня отримання Покупцем Товару та підписання видаткової накладної №31 від 10.09.2024 року.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Відповідачем всупереч вимог чинного законодавства України та умов Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року була здійснена оплата за отриманий товар у повному обсязі лише 08.01.2025 року, про що не заперечували сторони у поданих заявах по суті спору, а тому відповідно до ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.
При зверненні до суду з урахуванням Заяви про зменшення розміру позовних вимог від 22.01.2025 року, яка прийнята Судом до розгляду, Позивач за первісним позовом просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 11.09.2024 р. по 29.12.2024 р. у розмірі 15 596 грн. 16 коп. та інфляційні у розмірі 91 507 грн. 79 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 11.09.2024 р. по 29.12.2024 р. у розмірі 15 596 грн. 16 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 викладено таку правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць. Зокрема, у наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що "сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується".
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 11.09.2024 р. по 29.12.2024 р. у розмірі 91 507 грн. 79 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.
Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 11.09.2024 р. по 29.12.2024 р. у розмірі 135 970 грн. 18 коп.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 року зазначила, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Тобто, передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції.
Зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Частина 6 ст. 231 Господарського кодексу України не є нормою законодавства, яка встановлює обов'язок та умови сплати пені, тобто не є безумовною підставою для стягнення неустойки в силу закону.
Верховний Суд у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 року проаналізував ст. 231 Господарського кодексу України та зазначив, що положення ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається облікової ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у ч. 6 цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Проте, Суд звертає увагу на те, що сторонами у Договорі поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року не було визначено умови сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання покупцем, а законодавство не містить положень, які б встановлювали обов'язок та умови сплати пені у зв'язку з простроченням оплати товару за договором поставки.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.09.2019 року у справі № 908/1501/18.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача пені за загальний період прострочки з 11.09.2024 р. по 29.12.2024 р. у розмірі 135 970 грн. 18 коп. задоволенню не підлягають.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» підлягає стягненню 3% річних у розмірі 15 596 грн. 16 коп., інфляційні у розмірі 91 507 грн. 79 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову покладаються на сторони пропорційною розміру задоволених позовних вимог.
Що стосується зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС», Суд зазначає.
Згідно зі ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Стаття 213 Цивільного кодексу України визначає тлумачення змісту правочину.
Так, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
У частинах 3 та 4 ст. 213 Цивільного кодексу України визначені загальні способи, що мають застосовуватися для тлумачення на трьох його рівнях:
Перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (абз. 1 ч. 3 ст. 213 Цивільного кодексу України).
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали під час вчинення правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні (абз. 2 ч. 3 ст. 213 Цивільного кодексу України).
Третім рівнем тлумачення (за безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 213 Цивільного кодексу України).
Такий висновок Верховного Суду міститься у постанові від 18.03.2021 у справі №910/9525/19.
У постанові від 25.07.2018 року у справі №317/39/17 Верховний Суд сформулював такий правовий висновок: підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто, суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину; з огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені ст. 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. Тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючі умови угоди.
Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.
Тлумачення умов договору можливе до початку виконання сторонами його умов, при цьому тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючі умови угоди.
Таким чином, при вирішенні питання щодо тлумачення умов договору, суду необхідно встановити наявність між сторонами договору спору, перевірити та встановити в чому полягає порушення прав позивача і чи дійсно є обставини, на які посилається позивач достатніми підставами для застосування статті 213 ЦК України.
Проте, як встановлено Судом, на виконання умов Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» здійснило поставку товару, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» в свою чергу прийняло вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №31 від 10.09.2024 року на суму в розмірі 1 729 756 грн. 23 коп., товарно - транспортною накладною №Р31 від 10.09.2024 року, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.43-45) та здійснило оплату за отриманий товар у повному обсязі, проте з простроченням платежу, що підтверджується платіжними інструкціями №АВ00-004384 від 30.12.2024 року на суму в розмірі 1 618 430 грн. 40 коп., №АВ00-000053 від 08.01.2025 року на суму в розмірі 111 325 грн. 83 коп. (а.с.48, 76)
Наведене свідчить про відсутність у сторін неоднозначного тлумачення його умов.
Крім того, Суд звертає увагу, що у п.7.1.1 Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року та у Специфікації №1 від 26.08.2024 року до Договору поставки №F-20240826-1 від 26.08.2024 року відсутні незрозумілі слова, поняття, терміни, які не дають змоги з'ясувати сторонам їх дійсні наміри під час підписання договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до ст. 213 ЦК України.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Виходячи з приписів статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності), зокрема, таких умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність, ефективність обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Отже, оскільки тлумачення не може створювати нових, а лише роз'яснює існуючи між сторонами умови угоди; тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов; тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, встановлені судами обставини виключають необхідність застосування до спірних правовідносин статті 213 ЦК України в аспекті тлумачення змісту того правочину (його пункту), який тривалий час виконувався його сторонами.
Згідно з послідовною і сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством, є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові (повністю або частково). Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.02.2022 зі справи № 905/730/20, від 22.12.2022 зі справи № 910/9215/21.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» про тлумачення умов договору є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем за зустрічним позовом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 123, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» (04111, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДАНИЛА ЩЕРБАКІВСЬКОГО, будинок 52, приміщення 429, Ідентифікаційний код юридичної особи 43417402) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» (03110, місто Київ, вул.Преображенська, будинок 23, приміщення 55/61, Ідентифікаційний код юридичної особи 40645273) 3% річних у розмірі 15 596 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн. 16 коп., інфляційні у розмірі 91 507 (дев'яносто одна тисяча п'ятсот сім) грн. 79 коп. та судовий збір у розмірі 1 606 (одна тисяча шістсот шість) грн. 59 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ВЕНЧУРС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛБУД» про тлумачення умов договору - відмовити у повному обсязі.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 28 березня 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин