майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"25" березня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/453/19
Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.,
розглядаючи заяву ОСОБА_1 від 20.12.2021 ( вх. № г/с 01-44/603/25 від 28.02.2025) про відмову від позову у справі
за позовом: фізичної особи ОСОБА_2 (м. Київ)
до 1. Акціонерного товариства "Житомирський маслозавод"
2. фізичної особи ОСОБА_3
про визнання недійсним рішення наглядової ради АТ "Житомирський маслозавод", оформленого протоколом №88 від 09.01.2018р., стягнення компенсації вартості придбаних акцій
за участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - фізичної особи ОСОБА_4 до Акціонерного товариства "Житомирський маслозавод" про зменшення в списку осіб, у яких придбавалися акції ПАТ "Житомирський маслозавод" суми коштів, що підлягала сплаті ОСОБА_5 на 1 155 000,00грн та збільшення в списку осіб, у яких придбавалися акції ПАТ "Житомирський маслозавод" суми коштів, що підлягає сплаті ОСОБА_4 на 1 155 000,00грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув,
від відповідача -1: Блажкевич О.М., адвокат, ордер серії АМ №1121583 від 17.03.2025
від відповідача-2: Блажкевич О.М., адвокат, ордер серії ЖТ №060602 від 08.07.2019
від третьої особи із самостійними вимогами: фізична особа ОСОБА_4
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 11.01.2022 зупинив провадження у справі №906/453/19 за позовом фізичної особи ОСОБА_5 (м. Київ) до Акціонерного товариства "Житомирський маслозавод" (м. Житомир) про визнання недійсним рішення наглядової ради АТ "Житомирський маслозавод", оформленого протоколом №88 від 09.01.2018р. та до фізичної особи ОСОБА_3 (с. Довжик Житомирського району) про стягнення компенсації вартості придбаних у позивача акцій у кількості 110000 штук на загальну суму 3 158 100, 00 грн (три мільйони сто п'ятдесят вісім тисяч сто гривень 00 коп) до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі №756/3128/20 за позовом фізичної особи ОСОБА_4 (м. Київ) до фізичної особи ОСОБА_5 (м. Київ) про визнання за ОСОБА_4 (м. Київ) права вимоги грошових коштів в розмірі 3 158 100, 00 грн до АТ "Житомирський маслозавод" (м. Житомир).
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Київського апеляційного суду від 23.01.2025 у справі №756/3128/20 (надання загального доступу - 21.02.2025), рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року залишено без змін.
Київський апеляційний суд у мотивувальній частині вказаної постанови, серед іншого, зазначив, що акції ПАТ "Житомирський маслозавод" були викуплені у подружжя в період їх спільного проживання й кошти від продажу акцій є їх спільним майном.
Суд ухвалою від 28.02.2025 поновив провадження у справі №906/453/19, залучив до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - фізичну особу ОСОБА_4 , призначив підготовче засідання на 17.03.2025 р. о 11:00, постановив третій особі подати письмові пояснення щодо предмету спору у строк до 10.03.2025 та в цей самий строк учасникам провадження скористатися процесуальними правами щодо подання заяв/клопотань з процесуальних питань на підставі ст. 169 ГПК України .
До початку підготовчого засідання 17.03.2025 до суду надійшли:
- 28.02.2025 заява позивача фізичної особи ОСОБА_1 (вх. г/с №01-44/603/25 від 28.02.2025) про відмову від позову ( далі - Заява позивача про відмову від позову) ;
-17.03.2025 заява третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору фізичної особи ОСОБА_4 (вх. г/с №353/25 від 17.03.2025) ( далі - Позовна заява третьої особи).
Суд ухвалою від 17.03.2025 оголосив перерву в підготовчому засіданні до 25.03.2025, постановив відповідачам надати письмові пояснення по суті Заяви позивача про відмову у позові у строк до 21.03.2025 через систему "Електронний суд".
Суд ухвалою від 21.03.2025 прийняв Позовна заяву третьої особи в одне провадження з первісним позовом фізичної особи ОСОБА_2 (м. Київ) до Акціонерного товариства "Рудь" (м. Житомир) про визнання недійсним рішення наглядової ради АТ "Житомирський маслозавод", оформленого протоколом №88 від 09.01.2018р. та до фізичної особи ОСОБА_3 (с. Довжик Житомирського району) про стягнення компенсації вартості придбаних у позивача акцій у кількості 110000 штук на загальну суму 3 158 100, 00грн.
Після перерви у підготовчому засіданні до суду надійшли:
- 21.03.2025 заява представника відповідачів, адвоката Ольги Блажкевич (вх. г/с №3600/25 від 21.03.2025) щодо Заяви позивача про відмову від позову;
- 25.03.2025 заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - фізичної особи ОСОБА_4 (вх. г/с №3794/25 від 25.03.2025) щодо Заяви позивача про відмову від позову.
В підготовчому засіданні 25.03.2025 Суд розглянув Заяву позивача про відмову від позову по суті , оголосивши вступну та резолютивну частини ухвали суду про її часткове задоволення та повернення 50% судового збору з Державного бюджету України.
Мотиви Суду щодо процесуальних висновків резолютивної частини ухвали Суду від 25.03.2025.
1. Заява позивача про відмову від позову підлягає частковому задоволенню.
Суду бере до уваги те, що позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка за твердженням позивача повинна виконати зобов'язання (боржник).
Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову ВПВС від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. постанову від 18.12.2024 у справі № 907/825/22).
Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. постанови ВПВС від 26.02.2020 у справі № 304/284/18, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
В свою чергу, правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.
Так, диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. постанову ВПВС від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
В свою чергу, процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним ( див. постанову Верховного Суду від 04.12.2024 у cправі № 916/2073/24).
Так, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину.
На відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємно пов'язаний з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору за первісним позовом. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (див. постанову Верховного Суду від 04.12.2024 у cправі № 916/2073/24).
Самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто, третя особа із самостійними вимогами заперечує / частково заперечує вимогу (ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь (див. постанову Верховного Суду від 05.04.2024 у справі № 910/10699/21).
Надаючи тлумачення поняттю "самостійність вимог третьої особи", Суд зазначає, що вказана самостійність полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Дана особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача (аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 02.04.2018 у справі № 905/121/15).
Тому позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору має на меті довести дві обставини, - як повну або часткову відсутність у позивача матеріальних правовідносин із відповідачем, а відтак, відсутність його суб'єктивного права на предмет спору, так і наявність відповідних правовідносин та прав у третьої особи з відповідачем.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України).
У частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 595/324/17).
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з'ясувати час та джерела його придбання (див. постанову від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц).
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу ( див. постанову від 23 січня 2024 у справі № 523/14489/15-ц)
На підставі викладеного, Суд ухвалює відмовити фізичній особі ОСОБА_6 у задоволенні заяви про відмову від позову до фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості придбаних акцій у кількості 110000 штук на загальну суму 3 158 100, 00грн на цій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Судом встановлено, що фізична особа ОСОБА_7 подала нотаріально посвідчену заяву про відмову від позову до Акціонерного товариства "Рудь" про визнання недійсним рішення наглядової ради АТ "Житомирський маслозавод", оформленого протоколом №88 від 09.01.2018р. , датовану 20.12.2021 року (а.с. 71, т.14). Додатково позивач подала клопотання про розгляд справи без її участі, у якому просила заяву про відмову від позову задовольнити (а.с. 99, т.14).
У силу статей 13, 14, 42 ГПК України, виходячи з принципу диспозитивності та змагальності у господарському судочинстві, учасники справи на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, а також несуть ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій.
Суд приймає відмову фізичної особи ОСОБА_8 від позову до Акціонерного товариства "Рудь" про визнання недійсним рішення наглядової ради АТ "Житомирський маслозавод", оформленого протоколом №88 від 09.01.2018р. та закриває провадження у справі за цією позовною вимогою.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Кодексу у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 231 Кодексу в ухвалі про закриття провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Вирішуючи питання про повернення 50% судового збору з бюджету у зв'язку з прийняттям відмови фізичної особи ОСОБА_9 від позову до АТ "Рудь" про визнання недійсним рішення наглядової ради АТ "Житомирський маслозавод", оформленого протоколом №88 від 09.01.2018р., Суд виходить з наступного.
Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
У ч.1 ст.123 Кодексу встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним статтею 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Поряд з цим, статтею 130 ГПК України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі відмови позивача від позову до початку розгляду справи по суті.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21, аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК України, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа.
Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи.
Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.
Приписи частини першої статті 130 ГПК України необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, від яких позивач відмовляється до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених статтею 129 ГПК України.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.123 Кодексу).
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі "Про судовий збір".
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
За правилами статті 2 зазначеного Закону платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Об'єкти справляння судового збору визначено статтею 3 Закону України «Про судовий збір». Згідно з частиною першою зазначеної статті судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлено статтями 162, 163, 164 Кодексу. Згідно із п.2 ч.1 ст. 164 Кодексу до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу сплати судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення лише у зв'язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача, без урахування всього змісту цього документа, зокрема, вказівки на призначення відповідного платежу (об'єкта справляння судового збору). Визначальним є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України ( див. постанову від 30.09.2020 у справі № 9901/144/20).
Так, відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України від «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.
Сплата судового збору за допомогою платіжного пристрою оформляється за допомогою касового документа (квитанції, чека тощо), який містить усі обов'язкові реквізити касового документа (ч. 1ст. 6 Закону України від «Про судовий збір»).
За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (ч. 3 ст. 6 Закону України від «Про судовий збір»).
У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.
У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру (ч. 7 ст. 6 Закону України від «Про судовий збір»).
Згідно з квитанцією № 20601512 від 07.05.2019року платник ОСОБА_5 через ОСОБА_10 сплатила 1921,00грн судового збору за спільний позов ОСОБА_5 та інших до Господарського суду Житомирської області (а.с. 33, т.1). Судовий збір у такому розмірі сплачено за немайнову вимогу (визнання недійсним рішення наглядової ради АТ "Житомирський маслозавод", оформленого протоколом №88 від 09.01.2018р.).
У ч. 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" прямо встановлено, що у разі відмови позивача від позову до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З врахуванням викладеного, Суд ухвалює повернути фізичній особі ОСОБА_11 з Державного бюджету України 50% судового збору від суми 1921,00грн, сплаченого квитанцією № 20601512 від 07.05.2019року іншою ухвалою суду. Підстави для повернення з Державного бюджету України 50 % судового збору іншому платнику за наявними у справі доказами станом на 25.03.2025 відсутні ( див. постанову Верховного Суду 16.01. 2025 у cправі № 922/2830/23).
Керуючись ч.2 ст. 14, п.1 ч.2 ст.46, 192, ч.3 ст. 198, ст.ст. 233-235 ГПК України, господарський суд
1. Заяву фізичної особи ОСОБА_8 від 20.12.2021 ( вх. № г/с 01-44/603/25 від 28.02.2025) про відмову від позову до Акціонерного товариства "Рудь" та до фізичної особи ОСОБА_3 (с. Довжик Житомирського району) задовольнити частково.
2. Прийняти відмову фізичної особи ОСОБА_8 від 20.12.2021 ( вх. № г/с 01-44/603/25 від 28.02.2025) від позову до Акціонерного товариства "Рудь" про визнання недійсним рішення наглядової ради АТ "Житомирський маслозавод", оформленого протоколом №88 від 09.01.2018р. та закрити провадження у справі за цією позовною вимогою.
3. Відмовити фізичній особі ОСОБА_6 у задоволенні заяви від 20.12.2021 ( вх. № г/с 01-44/603/25 від 28.02.2025) про відмову від позову до фізичної особи ОСОБА_3 (с. Довжик Житомирського району) про стягнення компенсації вартості придбаних акцій у кількості 110000 штук на загальну суму 3 158 100, 00грн на цій стадії судового процесу.
Роз'яснити право повторного звернення до суду з відповідною заявою після остаточного вирішення спору, що виник на стадії поділу майна подружжя у цивільній справі №756/3128/20 за позовом ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_9 про визнання права вимоги грошових коштів у сумі 3 158 100грн до АТ "Житомирський маслозавод" ( після зміни найменування - Акціонерне товариство "Рудь").
4. Повернути фізичній особі ОСОБА_6 з Державного бюджету України 50% судового збору від суми 1921,00грн, сплаченого квитанцією № 20601512 від 07.05.2019року іншою ухвалою суду.
Ухвала набрала законної сили 25.03.2025 та підлягає апеляційному оскарженню в частині закриття провадження у справі. Повний текст ухвали складено та підписано 27.03.2025.
Суддя Машевська О.П.
Друк:
1 - в справу
2- ОСОБА_1 на ел. пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1
3- ОСОБА_12 на ел. пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2
4- АТ "Житомирський маслозавод" (через Ел. суд)
5 - ОСОБА_3 на ел. пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3