Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/158/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1 ,
Категорія ст. 307КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
25.03.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 наухвалу слідчого судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2025 року, якою до підозрюваного
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Олександрія, Кіровоградської області, українця, громадянина України, не одружений, не працюючий, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 раніше не судимого,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025121070000003,за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 307 КК України, строком на 60 днів, а саме з 18 годин 29 хвилин 13 березня 2025 року по 18годину 29 хвилин 09 травня 2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень.,
Слідчий СВ ВП № 1 (м.Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області лейтенанта поліції ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному в скоєнні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч.ч. 1, 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_8 .
В обґрунтування свого клопотання слідчий посилається на те, що ОСОБА_8 , переслідуючи мету нетрудового збагачення за рахунок вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, в порушення вимог ст. 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15 лютого 1995 року, вчинив незаконний збут наркотичних засобів за наступних обставин.
Так, на початку листопада місяця 2024 року, точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_8 , виник злочинний умисел, направлений на незаконне збагачення шляхом придбання, зберігання наркотичних засобів, з метою збуту, а також незаконного збуту наркотичних засобів наркозалежним особам на території селища Павлиш Онуфріївської територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області.
Реалізуючи свій злочинний умисел, на початку листопада місяця 2024 року, у денний час, точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 , знаходячись в місті Кременчук Полтавської області, з метою подальшого збуту, придбав у невстановленої на досудовому слідстві особи наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс, який став незаконно зберігати при собі для подальшого збуту.
Продовжуючи свої злочинні дії, 15.11.2024 в денний період часу, ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел до кінця, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, перебуваючи на території домоволодіння АДРЕСА_1 , незаконно збув за кошти в сумі 200 гривень 00 копійок, громадянину ОСОБА_10 , наркотичний засіб - канабіс, обіг якого обмежено, масою в перерахунку на суху речовину 0,83 грама.
Отже, своїми діями в сукупності ОСОБА_8 , сприяв поширенню наркоманії та зростання злочинності, що пов'язана з незаконним обігом наркотичних засобів, що набуло великих масштабів і є серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров'я та благополуччя людей.
Таким чином, своїми умисними протиправними діями, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 307 КК України - незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів.
Крім того, на початку лютого місяця 2025 року, точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_8 , виник злочинний умисел, направлений на незаконне збагачення шляхом придбання, зберігання наркотичних засобів з метою збуту, а також незаконного збуту наркотичних засобів наркозалежним особам, на території селища Павлиш Онуфріївської територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області.
Реалізуючи свій злочинний умисел, на початку лютого місяця 2025 року, у денний час, точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 , знаходячись в місті Кременчук Полтавської області, з метою подальшого збуту повторно придбав у невстановленої на досудовому слідстві особи, наркотичний засіб обіг якого обмежено - метадон, який став незаконно зберігати для подальшого збуту.
Продовжуючи свої злочинні дії, 26.02.2025 в період часу з 12 години 18 хвилин по 12 годину 57 хвилин, ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел до кінця, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, перебуваючи на території домоволодіння АДРЕСА_1 , незаконно збув за кошти в сумі 500 гривень 00 копійок, громадянину з вигадами анкетними даними ОСОБА_11 , наркотичний засіб - метадон, обіг якого обмежено, масою 0,023 грама.
Отже, своїми діями в сукупності ОСОБА_8 , сприяв поширенню наркоманії та зростання злочинності, що пов'язана з незаконним обігом наркотичних засобів, що набуло великих масштабів і є серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров'я та благополуччя людей.
Таким чином, своїми умисними протиправними діями, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України - незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, вчинений повторно.
Крім того, на початку березня місяця 2025 року, точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_8 , виник злочинний умисел, направлений на незаконне збагачення шляхом придбання, зберігання наркотичних засобів з метою збуту, а також незаконного збуту наркотичних засобів наркозалежним особам, на території селища Павлиш Онуфріївської територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області.
Реалізуючи свій злочинний умисел, на початку березня місяця 2025 року, у денний час, точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 , знаходячись в місті Кременчук Полтавської області, з метою подальшого збуту повторно придбав у невстановленої на досудовому слідстві особи, наркотичний засіб обіг якого обмежено - метадон, який став незаконно зберігати для подальшого збуту.
Продовжуючи свої злочинні дії, 13.03.2025 в період часу з 11 години 54 хвилин по 12 годину 30 хвилин, ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел до кінця, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, перебуваючи на території домоволодіння АДРЕСА_1 , незаконно збув за кошти в сумі 500 гривень 00 копійок, громадянину з вигадами анкетними даними ОСОБА_11 , наркотичний засіб - метадон, обіг якого обмежено, масою 0,0179 грама.
Отже, своїми діями в сукупності ОСОБА_8 , сприяв поширенню наркоманії та зростання злочинності, що пов'язана з незаконним обігом наркотичних засобів, що набуло великих масштабів і є серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров'я та благополуччя людей.
Таким чином, своїми умисними протиправними діями, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України - незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, вчинений повторно.
Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_8 може:
- переховуватись від органів досудового розслідування та суду, оскільки він підозрюється у вчиненні тяжких злочинів, санкція за які передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна; злочини, у якому він підозрюється є умисним;
- незаконно впливати на свідків, які допитані або будуть допитані у провадженні з приводу незаконної діяльності ОСОБА_8 , оскільки допит свідків на стадії судового розгляду у цьому кримінальному провадженні ще не здійснено;
- вчинити інше подібне кримінальне правопорушення, пов'язане із злочинами в сфері незаконного обігу наркотичних засобів;
- вчиняти інші дії з метою перешкоджання всебічному, повному і неупередженому встановленню істини по кримінальному провадженню.
Ухвалою слідчого судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2025 року задоволено вказане клопотання.
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, який обраховувати з моменту затримання.
Встановити строк дії ухвали про тримання під вартою з 18 годин 29 хвилин 13 березня 2025 року по 18годину 29 хвилин 09 травня 2025 року.
Визначити підозрюваному ОСОБА_8 заставу у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_8 , що у разі внесення застави на нього будуть покладені наступні обов'язки:
1) прибувати за викликами до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) докласти зусиль до пошуку роботи;
5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Вказана ухвала обґрунтована тим, що прокурором під час розгляду клопотання доведено наявність ризику, передбаченого п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що Проте, жодним доказом не підтверджено, що ОСОБА_8 зможе переховуватися від слідства та суду. Підозрюваний не має на меті цього робити та розуміє, що при переховуванні він сам собі нашкодить, що може в подальшому призвести до отримання покарання у вигляді позбавлення волі.
Щодо ризику незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які підтвердили участь підозрюваного у вчиненні злочинів, хочу зазначити, що ці свідки фігурують у кримінальному провадженні як особи з вигаданими анкетними даними та підозрюваний не зможе здійснювати на них незаконний вплив, так як не зможе отримати інформацію про цих осіб.
Ризик вчинення інших кримінальних правопорушень нічим не підтверджується. ОСОБА_8 не судимий. Матеріали, які долучені до клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не містять даних, які давали б підстави вважати, що він є особою схильною до вчинення кримінальних правопорушень.
Таким чином, вважаю, що матеріали слідства, які надані суду разом з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не містять доказів про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України.
Відповідно до ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що більш м'якіший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст.177 КПК України.
Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу та просив застосувати по відношенню до його підзахисного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, прокурора, який просив апеляційною скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст.. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_8 , до повідомленої йому підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме: протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 15.02.2025; протоколом пред'явлення особи для впізнання свідку ОСОБА_10 від 17.02.2025; Протоколом тимчасового доступу до речей і документів та вилученими в ході проведення тимчасового доступу документами від 31.01.2025; протоколом оперативної закупки від 26.02.2025; протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії- результати контролю за вчинення злочину від 26.02.2025; висновком експерта за результатами проведення судової експертизи матеріалів, речовин і виробів № СЕ-19/112-24/2874-НЗПРАП від 04.03.2025; протоколом оперативної закупки від 13.03.2025; протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - результати контролю за вчинення злочину від 26.02.2025; висновком експерта за результатами проведення судової експертизи матеріалів, речовин і виробів № СЕ-19/112-24/3485-НЗПРАП від 14.03.2025; ухвалою про надання дозволу на проведення обшуку від 11.03.2025; протоколом проведення обшуку від 13.03.2025; протоколом огляду місця події від 15.11.2024; повідомленням про підозру ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 307 КК України та іншими доказами в сукупності.
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність в ОСОБА_8 до вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 307 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 колегією суддів не можуть бути враховані.
Необхідно зазначити про те, що не визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка загрожує у разі визнання її винуватою, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування їх від органів досудового розслідування та суду.
Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, покарання за вчинення якого передбачено у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
Викладене вище свідчить, що ОСОБА_8 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки інші обвинувачений та свідки не допитувались судом першої інстанції ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 добре зазнає свідків, тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_8 може вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки остання не працевлаштований та не має офіційних джерел отримання прибутку.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_8 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Особисте зобов'язання не може бути застосовано у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості та обставинам вчиненого кримінального правопорушення.
Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.
Перебуваючи на волі, підозрювана може переховуватись від органу досудового розслідування та суду.
Що стосується тверджень захисника та підозрюваної про те, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час, доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу зводиться до того, що у ОСОБА_8 наявне місце проживання.
Однак, вказані доводи не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не забезпечить забезпечити виконання ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, а навпаки підозрюваний може вчинити дії направленні на ухилення від органу досудового розслідування та суду, та/або вчинити нові кримінальні правопорушення.
Отже, у справі наявна реальна можливість підозрюваного ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Враховуючи обґрунтованість підозри ОСОБА_8 ,а також наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України колегія суддів приходить до висновку про те, що у разі застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за обставин цієї справи та серйозності висунутої проти нього підозри, з урахуванням встановлених ризиків, на думку колегії, не буду надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи сторони захисту та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання, колегією суддів не можуть бути враховано, оскільки з врахуванням висунутої підозри вказане жодним чином не зменшує існування встановлених ризиків, а навпаки надасть йому змогу уникнути кримінальної відповідальності та/або вчинити нові кримінальні правопорушення.
В той же час обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою
ОСОБА_8 , слідчий суддя визначив заставу в у мінімальному розмірі щодо ряду тяжких злочинів, а саме 40 прожитковим мінімумам для працездатних осіб та узгоджується зі змістом ст. 182 КПК України.
В даному випадку, за вказаних обставин справи, застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_8 , з визначенням застави у мінімальному розмірі щодо ряду тяжких злочинів не є надмірним.
Доказів неналежного майнового стану до суду не подано.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2025 року, якою до підозрюваного ОСОБА_8 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025121070000003,за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 307 КК України, строком на 60 днів, а саме з 18 год. 29 хв. 13 березня 2025 року по 18 год. 29 хв. 09 травня 2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень., - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4