Кропивницький апеляційний суд
Провадження № 11-кп/4809/164/25 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.115 КК України Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2
20.03.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у м. Кропивницькому, кримінальне провадження № 12022121110000144 стосовно ОСОБА_9 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2023 року яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Голованівськ Кіровоградської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, на утриманні має двох малолітніх дітей 2010 та 2012 року народження, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
визнано винуватим та засуджено: за ч.1 ст.263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців; за ч.1 ст.119 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, ОСОБА_9 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
На підставі ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_9 в строк відбування призначеного покарання зараховано термін тримання його під вартою, а саме з 14.04.2022 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Ухвалено про стягнення з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_11 500 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.
З ОСОБА_9 на користь держави стягнуто 4118,88 грн. процесуальних витрат за проведення експертиз.
Цивільний позов прокурора в інтересах Кіровоградської обласної ради до ОСОБА_9 про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого залишено без розгляду.
Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання про речові докази.
У провадженні Кропивницького апеляційного суду перебуває кримінальне провадження, яке внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12022121110000144, відносно ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
У зв'язку з закінченням строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор відділу організації і забезпечення підтримання публічного обвинувачення в суді Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_6 , звернувся з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_9 під вартою на 60 днів, вказуючи про наявність ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме того, що наявні підстави для висновку, що обвинувачений може вжити заходів для перешкоджання здійснення апеляційного розгляду та вжити заходів уникнення ним відбування призначеного покарання шляхом переховування від суду.
Крім того, ступінь ризиків, які стали підставою для обрання та продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді взяття під варту, на даному етапі у кримінальному провадженні не зменшились. Нові дані на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою відсутні, стан здоров'я не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення. Обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню від суду.
Прокурор стверджує, що наданому етапі судового розгляду, зміна ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та буде не достатнім для запобігання вказаним ризикам.
Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не заперечували проти задоволення клопотання, оскільки вони вирок першої інстанції не оскаржували, а згідно вироку призначене реальне покаранн, яке на даний час відбуває обвинувачений..
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав клопотання та просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 які заперечували проти задоволення клопотання, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи клопотання, колегія суддів вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню за таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Стороною обвинувачення ОСОБА_9 обвинувачується, у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, а саме у незаконному придбанні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу а також в умисному протиправному заподіяння смерті іншій людині.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_12 до вчинення злочину, обвинувачення у якому йому пред'явлено, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_9 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, відсутність міцних соціальних зв'язків, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Санкції статті закону за вчинення злочину у якому обвинувачується ОСОБА_9 , передбачає покарання у виді позбавлення волі.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі « Московенко проти України», «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, які у відповідно до статті 12 КК України є особливо тяжким та тяжким злочином.
Як вбачається з обвинувального акту у ОСОБА_9 не має жодної обставини, яка пом'якшує покарання, що у свою чергу свідчить про те, що у різі застосування більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби направленні на переховування від суду.
Також, в матеріалах клопотання та стороною захисту не надано докази на підтвердження того, що ОСОБА_9 намагався відшкодувати шкоду потерпілому.
При цьому в умовах, які наразі існують в Україні, викликаних військовою агресією російської федерації проти України, в ОСОБА_9 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
Викладене вище свідчить, що ОСОБА_9 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від суду.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобода практику Європейського суду з прав людини, згідно із якими обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Отже, обраний відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за вказаних обставин справи, з урахуванням встановлених ризиків, на думку суду, не є надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обставини, на які посилався суд при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою не змінилися.
Колегія суддів вважає, ризики, які мали місце на момент обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишаються і на момент продовження даного запобіжного заходу, а тому застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких, як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешту, застава неможливе.
Таким чином, суд, з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_9 покладених на нього процесуальних обов'язків, а також те, що заявлені ризики, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися і виправдовують обраний запобіжний захід, вважає доцільним продовжити обвинуваченому дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому колегія суддів вважає, ризики, які мали місце на момент обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишаються і на момент продовження даного запобіжного заходу, а тому застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких, як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешту, застава неможливе.
Отже, ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який мав місце та був врахований судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжує існувати на даний час та не вичерпався і на даний час має місце.
За таких підстав на даному етапі, належна поведінка ОСОБА_9 не може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини - повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, - не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість. (Ухвала про неприйнятність від 05.07.2018 року, справа « ОСОБА_13 проти України»).
Що узгоджується з приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Разом з тим, колегія суддів не враховує доводи про можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки відсутні докази належного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів при розгляді даного клопотання враховує обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обґрунтованої підозри та подальшого обвинувачення у вчиненні підозрюваним інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, колегія суддів вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини - повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, - не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість. (Ухвала про неприйнятність від 05.07.2018 року, справа « ОСОБА_13 проти України»).
Що узгоджується з приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням наведених положень кримінального процесуального закону, ряду об'єктивних причин, викладених прокурором у клопотанні, зважаючи на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , колегія суддів дійшла висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, а строк тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою слід продовжити, оскільки саме такий вид запобіжного заходу, на переконання суддів, буде достатнім для запобігання ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_9 та виконання основних завдань кримінального судочинства.
Разом з тим, в ході апеляційного розгляду стороною захисту заявлено клопотання про розгляд кримінального провадження за участю обвинуваченого ОСОБА_9 шляхом безпосередньої його участі в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
А тому, враховуючи те, що судом касаційної інстанції судове рішення відносно ОСОБА_9 - скасовано, останній має статус обвинуваченого, колегія суддів вважає за необхідне здійснити його етапування до Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» для участі в судовому розгляді кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2023 року.
Керуючись ст. ст. 199, 331, 370-372, 376, 407, 419, 424, КПК України,
Клопотання прокурора відділу організації і забезпечення підтримання публічного обвинувачення в суді Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_9 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 18 травня 2025 включно, без визначення розміру застави.
Копію ухвали направити Державній установі Кропивницький слідчий ізолятор, для відома.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4