Житомирський апеляційний суд
Справа №295/3087/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/369/25
Категорія ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України Доповідач ОСОБА_2
27 березня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар
судового засідання ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
захисника обвинуваченого
ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_7
представника потерпілих
ОСОБА_9 та ОСОБА_10
- адвоката ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі, кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 на вирок Богунського районного суду міста Житомира від 25.11.2024 щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України,
Цим вироком:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вознесенськ Миколаївської області, громадянина України, з середньою освітою, ветерана війни - учасника бойових дій, військовослужбовця, одруженого, не маючого на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого до арешту за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено:
- за ч. 3 ст. 286-1 КК України на 6 (шість) років 6 (шість) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років;
-за ч. 1 ст. 135 КК України на 1 (один) рік позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 призначено покарання у виді 6 (шести) років 6 (шість) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Визначено початок строку відбування покарання рахувати з часу набрання вироком законної сили.
Зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 01.01.2024 по 02.01.2024 та з 30.01.2024 по день набрання вироком законної сили, відповідно ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на проведення експертиз на загальну суму 13344 грн 12коп.
Цивільний позов ОСОБА_10 та ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн та моральну шкоду у розмірі 300 000 грн. Також, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.
Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби призваним під час мобілізації, перебуваючи в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , вчинив умисні кримінальні правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом, зобов'язаний дотримуватись Правил дорожнього руху, що затвердженні постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 (далі Правила).
Відповідно до п. 2.1. а) Правил, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно п. 2.3. б) Правил, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Відповідно до п 2.9. а) Правил, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п. 12.3 Правил «у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».
Відповідно до п. 12.4 Правил «у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.».
Згідно п. 12.9 б) Правил «водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «й» пункту 30.3 цих Правил».
Відповідно до п. 8.7.3. е) Правил «Сигнали світлофора мають такі значення червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоні миготливі сигнали забороняють рух».
Пунктом 18.1 Правил визначено, що «водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Так, 01.01.2024 близько 07 год 45 хв водій ОСОБА_7 , в порушення вимог пункту 2.1. а) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР України), не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та в порушення вимог пункту 2.9. а) ПДР України, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував технічно - справним автомобілем Kia Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухався ним по проїзній частині вулиці Перемоги зі сторони проспекту Незалежності в напрямку вулиці Лесі Українки в м. Житомирі.
Рухаючись у вказаний день, час, місці та за вказаних обставин зазначеним транспортним засобом по проїзній частині вказаної вулиці, у світлу пору доби, в умовах достатньої видимості, водій ОСОБА_7 у порушення вимог пунктів 2.3. б), 8.7.3 е), 12.3., 12.4, 12.9 б), 18.1. ПДР України, проїжджаючи регульоване перехрестя вулиць Перемоги та проспекту Незалежності в м. Житомирі, проявив безпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перевищив максимальну швидкість руху транспортних засобів у населеному пункті, не врахував дорожню обстановку та не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу, здійснив в'їзд на червоний сигнал світлофора, що забороняє рух, в межі регульованого перехрестя вулиць Перемоги та проспекту Незалежності в м. Житомирі, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що розташовується поблизу будинку №11 по майдану Визволення та позначений дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 ПДР України «Пішохідний перехід» і горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР України, на якому перебувала пішохід ОСОБА_12 , не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу, а в разі потреби не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, для якого була створена небезпека, внаслідок чого передньою частиною керованого ним автомобіля марки Кіа Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_2 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка перетинала проїзну частину вул. Перемоги в межах пішохідного переходу з ліва на право відносно руху автомобіля.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження у вигляді тупої поєднаної травми тіла у вигляді синця та садна на обличчі, саден та синців на тулубі, саден на правій кисті, синця на правій гомілці, забійно-рваної рани на правій гомілці, розривів хребетного стовпа між шийним та грудним і грудним та поперековим відділом з розривом спинного мозку, множинних переломів ребер, крововиливів в м'які тканини грудної клітки з утворенням кишень, розриву правої легені, розривів печінки, переломів обох кісток гомілок, а також знижене кровонаповнення внутрішніх органів, погано виражені острівчасті трупні плями, крововиливи в зв'язковий апарат внутрішніх органів, які є смертельними як несумісні з життям та знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3б), 2.9а), 8.7.3е), 12.3., 12.4, 12.9 б), 18.1. ПДР України, знаходиться у причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Крім того, 01.01.2024 близько 07 год 45 хв, після вчинення вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, залишивши пішохода ОСОБА_12 в небезпечному для життя стані, водій ОСОБА_7 , в порушення вимог підпунктів «а», «г», «д» пункту 2.10 ПДР, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер своєї бездіяльності, залишив без допомоги пішохода ОСОБА_12 , яка внаслідок отриманих тілесних ушкоджень перебувала у небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, та на керованому ним транспортному засобі з місця пригоди зник, залишивши потерпілу на проїзній частині поблизу будинку № 11 Майдану Визволення, без допомоги, при цьому маючи реальну можливість надати їй допомогу.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 3 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинили смерть потерпілій та за ч. 1 ст. 135 КК України як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через інший безпорадний стан, якщо той, хто залишив без допомоги мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, згідно якої просить вирок суду в частині призначення ОСОБА_7 покарання змінити та застосувати до ОСОБА_7 положення ст. 69, 70 КК України на підставі яких призначити ОСОБА_7 за вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України, покарання у виді обмеження волі на строк 5 (п'ять) років, а в іншій частині вирок Богунського районного суду м. Житомира від 25.11.2024 - залишити без змін.
Не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом, правильності кваліфікації дій та доведеності вини ОСОБА_7 , вважає покарання призначене обвинуваченому занадто суворим і несправедливим.
Вказує на те, що судом першої інстанції не враховано особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, учасник бойових дій, під час проходження військової служби зарекомендував себе лише з позитивної сторони, має травму у зв'язку із проходженням військової служби, часткового відшкодування потерпілим моральної шкоди.
На думку апелянта, виправлення ОСОБА_7 можливе без відбування покарання у виді позбавлення волі, що буде достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
В апеляційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 просить скасувати вирок в частині призначеного покарання через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді 10 років позбавлення волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років. Також просить задовольнити в повному обсязі цивільний позов.
Вимоги обґрунтовує тим, що при призначенні покарання суд не врахував їх думки про суворість покарання, в тому числі суд не врахував те що ОСОБА_7 добровільно не відшкодовував потерпілим шкоду, вчинив кримінальне правопорушення за наявності хвороби очей, що в свою чергу має бути визнано як обтяжуюча обставина, вчинив кримінальне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху при цьому не мав посвідчення водія відповідної категорії. Не враховано цинічне ставлення ОСОБА_7 до вчиненого ним злочину, оскільки останній не вибачався перед потерпілими.
Також зазначає, при задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди частково суд не врахував всіх обставин у справі, в тому числі обставини самого вчинення обвинуваченим злочину, тривалий розгляд справи в суді та ставлення обвинуваченого до вчиненого.
На апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_8 подані письмові заперечення, в яких останній просить апеляційну скаргу представника потерпілих залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції, змінити з урахуванням його апеляційних вимог.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу із наведених у ній мотивів та заперечили проти апеляційної скарги представника потерпілих, представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , яка підтримала свою апеляційну скаргу та заперечувала проти апеляційної скарги захисника обвинуваченого, думку прокурора, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги представника обвинуваченого та щодо апеляційної скарги представника потерпілих поклався на розсуд суду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 в завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через інший безпорадний стан, якщо той, хто залишив без допомоги мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та ніким з можливих апелянтів не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135, ч.3 ст. 286-1 КК України кваліфіковані правильно.
Вина обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджується матеріалами кримінального провадження, які були перевірені судом першої інстанції та яким була надана належна оцінка.
Водночас, за приписами ст. 370 КПК України закон вимагає від суду ухвалення рішення, яке серед іншого повинне бути вмотивованим, тобто таким, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказані положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Як вбачається з тексту оскаржуваного судового рішення, суд, призначивши ОСОБА_7 покарання, наведених вимог закону дотримався не в повній мірі.
Обґрунтовуючи оскаржуваний вирок в частині призначення обвинуваченому покарання суд першої інстанції послався на тяжкість злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України, які відповідно ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких та тяжких кримінальних правопорушень. Дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно яких останній раніше не судимий, має молодий вік, добровільно частково відшкодував шкоду, ветеран війни - учасник бойових дій, має поранення, хворіє, вчинив кримінальні правопорушення маючи хвороби очей, характеризується з місця проходження військової служби посередньо та позитивно, за місцем проживання посередньо, військовослужбовець, не має батьків, одружений, не маючий на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває, не отримував посвідчення водія, попросив вибачення у потерпілих, які просили суд суворо покарати ОСОБА_7 , щире каяття.
В свою чергу, апеляційний суд, з такими висновками суду першої інстанції про призначення обвинуваченому покарання у виді наближеної до найнижчої межі санкції кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та їх мотивацією не погоджується та вважає, що суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, належним чином не дослідив всі обставини справи, у зв'язку з чим прийняв передчасне рішення, тим самим допустив порушення норм матеріального права.
Так, відповідно до положень ст.ст. 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. З урахуванням мети та принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При цьому, справедливість покарання має визначатись з урахуванням усіх суб'єктів кримінально - правових відносин, а також інших осіб, з погляду підвищення рівня їх безпеки, шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Призначаючи обвинуваченому покарання суд не надав належної оцінки встановленим обставинам вчинення кримінального правопорушення, зокрема тому, що останній перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння керував транспортним засобом, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, в межах населеного пункту перевищив максимальну швидкість руху, виїхав на червоний сигнал світлофора, що забороняє рух, в межах регульованого перехрестя в м. Житомирі, чим порушив ПДР України, що спричинило наслідки у виді смерті пішохода ОСОБА_12 , яка знаходилась на пішохідному переході.
Так, з постанови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04.04.2023 по адміністративній справі №577/1463/23 вбачаєтеся, що ОСОБА_7 був притягнутий до адміністративної відповідальності за повторне керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, без посвідчення водія відповідної категорії за ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП до покарання у вигляді штрафу в розмірі 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн. із позбавленням права керувати транспортними засобами строком 5 (п'ять) років, крім того постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03.05.2023 по адміністративній справі №577/2065/23 вбачаєтеся, що ОСОБА_7 був притягнутий до адміністративної відповідальності за перебування на території військової частини у стані алкогольного сп'яніння будучи військовослужбовцем за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП до покарання у вигляді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн., таким чином, останній на шлях виправлення не став і скоїв умисний тяжкий злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, передбачений ч. 3 ст. 286-1 КК України, що свідчить про систематичність до вчинення правопорушень у стані алкогольного сп'яніння та про протиправну поведінку обвинуваченого.
Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що обвинувачений, хоч i визнав вину, щиро каявся та активно сприяв розкриттю злочину, раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, вчинив умисне кримінальне правопорушення в стані алкогольного сп'яніння пов'язане із забезпеченням безпеки дорожнього руху при цьому не маючи права керувати транспортними засобами.
Окрім вказаного, суд першої інстанції не надав належного значення позиції потерпілих, щодо застосування відносно обвинуваченого найсуворішого виду покарання.
В свою чергу, захисником обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_8 не наведено в апеляційній скарзі жодних переконливих обставин, які не були враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
Згідно ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7, Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005, при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Колегія суддів звертає увагу на те, що посилаючись на можливість призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України, суд першої інстанції зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння не маючи при цьому посвідчення водія відповідної категорії, в ранню пору доби, в межах населеного пункту та в результаті ДТП спричинив потерпілій тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.
На переконання апеляційного суду, порушення Правил дорожнього руху особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не випадково було відокремлено законодавцем в окремий склад кримінального правопорушення, саме у зв'язку з його підвищеною суспільною небезпечністю в порівнянні з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.1 ст.286 КК України.
Таким чином, відсутність судимостей, молодий вік, добровільне часткове відшкодування шкоди, те що обвинувачений являється ветераном війни - учасником бойових дій, має поранення, хворіє, має посередні характеристики, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває, попросив вибачення у потерпілих, щире каяття, у цій справі не мають вирішального значення з огляду на суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 діяння у сфері безпеки руху та в даному випадку, не може бути безумовною підставою для пом'якшення покарання останньому.
Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_7 не тільки не усвідомив суспільну небезпеку вчиненого ним попереднього адміністративного правопорушення, а й переконливо не бажає ставати на шлях виправлення, а відтак, вищевказане свідчить про неможливість його виправлення i перевиховання без його ізоляції від суспільства. В протилежному випадку мета покарання не може бути досягнута.
Вищевказане свідчить, що суд допустив неповноту судового розгляду та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, в частині, що стосується мети призначеного покарання.
Щодо доводів апеляційної скарги представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в частині збільшення суми цивільного позову, то колегія суддів приходить до наступних висновків.
Главою дев'ятою КПК України встановлений порядок відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні та процедура пред'явлення цивільного позову.
Виходячи зі змісту ст.128 КПК України потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
З апеляційної скарги вбачається, що вирок суду оскаржується і в частині вирішення судом першої інстанції, заявленого по справі цивільного позову, а тому колегією суддів апеляційного суду вирок суду першої інстанції, перевірятиметься і в цій частині.
Відповідно до вимог ст.ст.129, 374 КПК України та роз'яснень, викладених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» №5 від 29 червня 1990 року (з наступними змінами), постановляючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав та розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю чи частково або відмовляє в ньому. У мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду. При цьому, приймаючи рішення з цього питання на ґрунті ретельно досліджених законних підстав та розміру заявленого цивільного позову, суд має керуватися відповідним матеріальним законом.
Як підтверджується оскаржуваним вироком, суд першої інстанції, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру відшкодування моральної шкоди за цивільним позовом ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з'ясовував наявність такої шкоди, протиправність діяння особи, що її завдала, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями та вини обвинуваченого у її заподіянні, а також й інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд першої інстанції, як вбачається з мотивувальної частини вироку, виходив також із засад розумності, справедливості та виваженості, при цьому врахував тяжкість вимушених змін у їх життєвих стосунках, душевні страждання внаслідок смерті матері, та прийняв рішення про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн та моральну шкоду у розмірі 300 000 грн. та стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 300 000 грн., тим самим частково задовольнивши позовну заяву потерпілих.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.
Такі ж обставини, тобто ті, які повинен ураховувати суд при вирішенні даного питання, містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ( з наступними змінами).
Зокрема у п.9 вищевказаної постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), та з урахуванням інших обставин справи. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Разом з тим, апеляційний суд вважає частково обґрунтованими вимоги апеляційної скарги представника потерпілих про необхідність збільшення суми відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що підлягає стягненню з обвинуваченого.
При цьому апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було недостатньо враховано положення ст. 23 ЦК України в частині встановлення обсягу спричиненої потерпілим моральної шкоди, а саме фізичних та психологічних страждань внаслідок ДТП, які потягла смерть ОСОБА_12 (матері потерпілих).
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає за необхідне збільшити розмір стягнення відшкодування моральної шкоди до 1000000 (одного мільйона) грн. на користь ОСОБА_10 та до 1000000 (одного мільйона) грн. на користь ОСОБА_9 .
Що стосується витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги представника потерпілих, то вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 120 КПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Судова практика наразі сформувала широкий перелік доказів, які можуть слугувати підтвердженням заявленого розміру витрат. Такими доказами можуть бути: договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі документів, акт здачі-приймання виконаних робіт, протокол наданих послуг, рахунки на оплату, банківські документи про оплату послуг. Даний перелік не є вичерпним.
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги ( договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
З матеріалів справи вбачається, що представником потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_13 - адвокатом ОСОБА_11 надано суду договори про надання правничої (правової) допомоги укладені між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 (а.с. 111-116, том 2), платіжну інструкцію від 03.12.2024 з якої вбачається, що ОСОБА_10 сплатив ОСОБА_11 за правничу допомогу по справі №295/3087/24, а тому колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання представника потерпілих в частині стягнення витрат на правову допомогу.
Зазначені порушення, відповідно до положень ст.409 КПК України, є підставою для скасування оскаржуваного вироку.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що вирок підлягає скасуванню в частині призначення покарання з постановленням нового вироку в цій частині з призначенням обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворого покарання та відповідній зміні в частині вирішення цивільного позову.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420, ч. 15, ст. 615 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Богунського районного суду міста Житомира від 25.11.2024, в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 - скасувати.
Постановити в цій частині новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за вчинені кримінальні правопорушення:
- за ч. 3 ст. 286-1 КК України - у виді 8 (вісім) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 (десять) років;
- за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 призначити покарання у виді 8 (вісім) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 (десять) років.
В частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди - змінити.
Збільшити розмір стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди до 1000000 (одного мільйона) грн. та на користь ОСОБА_13 до 1000000 (одного мільйона) грн.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 по 10000 (десять тисяч) грн. кожному судових витрат за надання правової допомоги останнім в суді апеляційної інстанції.
У решті, вирок суду першої інстанції залишити без змін.
На вирок апеляційного суду може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді: