Справа № 161/21277/24 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/344/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
26 березня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Карпук А.К., Осіпука В.В.,
з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 січня 2025 року ,
14.11.2024 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою на обґрунтування якої зазначила, що за час шлюбу з відповідачем у них народилась спільна дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2018 року шлюб між нею та ОСОБА_1 розірвано. Відповідно до судового наказу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.02.2019 року у справі № 161/2406/19 з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 1/4 частини його доходів. Зазначає, що у зв'язку із військовою агресією російської федерації вона разом з донькою з 24.02.2024 року перебуває за кордоном у Республіці Польща. Вказує, що на даний час їх спільна дитина потребує значно більшого догляду та матеріальних коштів на утримання, у зв'язку із збільшенням потреб в навчанні, розвитку та інших витратах. На утримання дочки в середньому на місяць вона несе такі витрати: 2114 грн. оплата за навчання (200 злотих на курсом НБУ); 2114 грн. репетитор з англійської (200 злотих на курсом НБУ); 3171 грн. репетитор з математики (300 злотих на курсом НБУ); 1268 грн. танці (120 злотих на курсом НБУ); 1057 грн. спортзал (100 злотих на курсом НБУ); 634 грн. проїзд (60 злотих на курсом НБУ); 4016 лікування (380 злотих на курсом НБУ), що разом складає 14374 грн. Відповідач є працездатним, офіційно працевлаштований на посаді територіального менеджера у ТОВ «Забіяка» та отримує за це постійний дохід. Однак, з відповідача аліменти стягуються у мінімальному розмірі.
Враховуючи викладене, просить суд стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 7000 грн., щомісячно, починаючи з 13.11.2024 року.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріальний стан позивача змінився в гіршу сторону, внаслідок чого мають місце підстави для зміни розміру та способу стягнення аліментів на дитину. Суд першої інстанції не застосував норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.
Заслухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.10.2008, за час якого у них народилась спільна дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано .
Відповідно до судового наказу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.02.2019 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 11.02.2019 року до досягнення дитиною повноліття.
Як встановлено судом, неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом зі своєю матір'ю - позивачкою ОСОБА_2 за межами України.
Звертаючись до суду, позивач вказувала, що вона несе значні витрати на утримання доньки, а аліменти які отримуються від відповідача є незначними. Стверджувала про погіршення свого майнового стану.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку про те, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів - і зміни сімейного і зміни матеріального стану.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов'язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
З матеріалів справи вбачається, що середньомісячний розмір заробітної плати ОСОБА_1 становить близько 14500 грн, з яких понад 3000 грн він сплачує на утримання своєї доньки .
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 ствердив, що окрім аліментів, які стягуються на підставі судового рішення він у добровільному поряду надає матеріальну допомогу доньці, зокрема: купує одяг, дає кишенькові кошти. Такі твердження відповідача є не спростованими позивачем.
Натомість ОСОБА_1 повідомив про незадовільний стан свого здоров'я і як наслідок неможливість отримання додаткових прибутків.
Як вбачається із поданої ОСОБА_1 медичної документації, йому встановлено діагноз: діабетична ангіопатія; цукровий діабет І типу, важка форма, субкомпенсований, у зв'язку з чим останньому рекомендована інсулінотерапія.
Необхідно зауважити, що позивачем не подано жодного доказу щодо свого майнового стану з моменту винесення судового наказу, що давало б можливість констатувати про погіршення майнового стану сторони позивача. Окрім того, саме лише посилання на виїзд за кордон та зростання витрат на дитину не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.
В свою чергу в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про покращення майнового стану відповідача з моменту винесення судового наказу про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої доньки.
Таким чином, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявності зміни матеріального становища відповідача, погіршення або поліпшення здоров'я когось із сторін та інших випадків, передбачених статтею 192 СК України, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання неповнолітньої дочки, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні її позову.
Вказівка апелянта про те, що вона несе додаткові витрати на дитину не є підставою для зміни розміру стягуваних аліментів, а може бути самостійною підставою для стягнення таких витрат у випадку їх доведеності.
Просячи змінити спосіб стягнення аліментів з частки на тверду грошову суму, позивач фактично просить змінити і розмір стягуваних аліментів, які стягуються на підставі судового наказу.
Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального права, є помилковими.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: