Справа № 761/9309/25
Провадження № 1-кс/761/6735/2025
25 березня 2025 року м. Київ
Шевченківський районний суд міста Києва у складі слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому засіданні в приміщені суду клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2018 (справа №761/22412/18) у межах кримінального провадження № 42016101100000224 від 19.07.2016,
До Шевченківського районного суду міста Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2018 (справа №761/22412/18) у межах кримінального провадження № 42016101100000224 від 19.07.2016.
В обґрунтування клопотання адвокат зазначив, що 29.06.2018 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва було накладено арешт на нежитловий будинок (літера Б), загальною площею 396,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_6 .
Водночас, на думку адвоката, в подальшому застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, оскільки вказане майно не є речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Так, на обґрунтування вказаних доводів адвокат зазначає, що 27.09.2018 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 212 КК України.
В подальшому, у листопаді 2018 року вказане кримінальне провадження зупинено, на даний час дане кримінальне провадження також зупинено.
Відтак перебування вказаного майна під арештом впродовж семи років є не співмірним, а тому адвокат просив скасувати арешт на вказану квартиру.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 підтримав доводи клопотання, просив його задовольнити та скасувати арешт накладений на вищезазначену квартиру, оскільки вказане майно не має будь якого доказового значення у даному кримінальному провадженні, та набуте ОСОБА_7 на законних підставах.
Прокурор Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення клопотання про скасування арешту майна. Вказала, що дане кримінальне провадження зупинено з 2019 року у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу. Крім того, також зазначила, що дана квартира є речовим доказом у даному кримінальному провадження, а також прокурор зазначила, що санкція інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачає конфіскацію майна, а тому необхідність подальшого застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, на даний час не відпала.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши пояснення учасників справи, слідчий суддя дійшов висновку про наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Положеннями ч. 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частиною 11 ст. 170 КПК України встановлено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Приписами ст. ст. 131, 132 КПК України передбачено, що арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
При цьому, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Так, з матеріалів клопотання вбачається, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29.06.2018 було накладено арешт на нежитловий будинок (літера Б), загальною площею 396,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_6 .
З мотивувальної частини зазначеної ухвали вбачається, що при арешті майна слідчий суддя виходив з того, що на час розгляду клопотання у органу досудового розслідування були достатні підстави для висновку, що арешт на вищезазначене майно необхідно накласти з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 42016101100000224.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини продовження заходів забезпечення кримінального провадження як впродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Водночас, аналіз наявних в розпорядженні слідчого судді матеріалів свідчить про відсутність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки вищевказані обставини в своїй сукупності викликають сумніви в розумності і співрозмірності подальшого обмеження права власності з завданнями кримінального провадження, враховуючи, зокрема, і наслідки арешту майна для третіх осіб.
Так слідчий суддя звертає увагу, що відповідно до фабули кримінального правопорушення ОСОБА_8 підозрюється, зокрема, у тому, що за періоди з січня 2015 року по грудень 2017 року, службові особи підприємства ТОВ «ВІОТЕХСОМ» за вказаний період часу ухились від сплати податку на прибуток в сумі 65754000 грн. шляхом невідображення в податковій звітності доходів, отриманих від здійснення послуг сурогатного материнства, наданих нерезидентами на митній території України.
В той же час, нежитловий будинок (літера Б), загальною площею 396,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, був набутий ОСОБА_7 ще у 2013 році, на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва, який було звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема на цю квартиру.
Крім того, суд також звертає увагу, що ОСОБА_8 очолює вказане підприємство з 2016 року, що не оспорюється також прокурором.
Також слідчий суддя звертає увагу й на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
При цьому, ні до матеріалів клопотання, ні в судовому засіданні прокурором не надано доказів того, що зазначене майно, на яке накладено арешт, має значення для кримінального провадження, а також те, що вказане майно здобуте злочинним шляхом.
Відтак, слідчий суддя, виходячи з принципу змагальності сторін у кримінальному провадженні, приходить до висновку, що доводи, зазначені в клопотанні є обґрунтованими.
Слідчий суддя також відхиляє доводи прокурора, щодо можливої подальшої конфіскації даного майна, оскільки арешт на вказане майно накладено виключно з метою збереження речових доказів.
Крім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994, «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Під час судового розгляду встановлено, що з урахуванням наведених норм міжнародного права недостатньо одного лише посилання на те, що майно є речовим доказом по даній справі, а тому таке майно нібито підлягає арешту, оскільки для вжиття такого суттєвого заходу обмеження прав особи як арешт належного їй майна має бути дотримано вищенаведені приписи кримінального процесуального законодавства, чітко визначені в ст. ст. 170 - 173 КПК України.
Крім того, слідчий суддя звертає увагу на те, що досудове розслідування даного кримінального провадження здійснюється з 19.07.2016, питання про арешт майна вирішено ухвалою слідчого судді від 29.06.2018, в той час як на момент розгляду клопотання про скасування арешту майна минуло майже сім років, що безумовно суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема принципу розумності строків, та істотно порушує право власності ОСОБА_5 на таке майно.
Відтак, на переконання слідчого судді, подальше застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, яке належить ОСОБА_6 , не виправдовують завдання кримінального провадження та співмірності втручання у право власності особи.
За таких обставин, слідчий суддя дійшов висновку, що такий обмежувальний захід як арешт майна, який застосовано ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2018 в рамках кримінального провадження № 42016101100000224, підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 131-132, 170, 172, 173, 174, 309, 372, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя,
Клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2018 (справа №761/22412/18) у межах кримінального провадження № 42016101100000224 від 19.07.2016 - задовольнити.
Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2018 у справі №761/22412/18, а саме, на:
-нежитловий будинок (літера Б), загальною площею 396,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_6 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1