Справа № 740/6793/24
Провадження № 2/740/318/25
27 березня 2025 року місто Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області, в складі головуючої судді Гагаріної Т.О., секретаря судового засідання Мартиненко Ю.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Ніжині цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУПЕРІУМ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУПЕРІУМ» (далі ТОВ «ФК «СУПЕРІУМ», позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 (далі відповідач) на його користь заборгованість за кредитним договором № P20.230.72099 від 30.06.2016 в розмірі 67 705,53 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за вказаним договором позивачем набуто право вимоги до ОСОБА_1 , відповідно до укладеного з попереднім кредитором Договору факторингу. Однак, відповідач в порушення умов даних договорів свої боргові зобов'язання не виконав. У зв'язку з цим, у позивача, як нового кредитора, виникло право на стягнення вказаних вище сум заборгованості в судовому порядку.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09.12.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у позові просив розглянути справу без участі представника.
17.02.2025 від представника відповідача адвоката Кубрака Ю.І. до суду надійшла заява, у якій висловив заперечення щодо задоволення позову, просив застосувати строки позовної давності та витребувати докази, а саме: розрахунок заборгованості за кредитним договором №Р20.230.72099 від 30.06.2016. Крім того, зазначив, що погашення кредитної заборгованості відповідачем взагалі не було здійснено, тому право грошової вимоги щодо погашення кредитної заборгованості виникло з 02.08.2016, строк звернення до суду закінчився 02.08.2019. Проте, позивач подав позов 19.11.2024, тобто з порушенням трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
25.02.2025 від представника позивача надійшло клопотання про доручення доказів, а саме: виписка по рахунку ОСОБА_1 від 15.11.2023 складеної АТ «Ідея Банк» за період з 30.06.2016 по 15.11.2023. Також просив відмовити у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки строки позовної давності були продовжені на строк дії карантину та у зв'язку з введенням воєнного стану.
27.03.2025 від представника відповідача адвоката Кубрака Ю.І. надійшла заява про витребування у позивача розрахунку заборгованості за кредитним договором, оскільки з довідки про заборгованість від 23.10.2024 та виписки від 15.11.2023 не представляється можливим встановити дату виникнення заборгованості та дату останнього платежу і нарахування відсотків прострочки по кредиту.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 30.06.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № P20.230.72099. Відповідно до п.1.1. Договору Банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 32 912, 00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж, а Позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом із процентними платежами згідно умовами договору. Згідно п.1.2. Договору строк надання кредиту 36 місяців, а згідно п.1.3-1.4 Договору позичальник сплачує проценти в розмірі 14.0000% річних від залишку суми кредиту (а.с.4-5).
На підставі ордерів розпоряджень ОСОБА_1 перераховано кошти на загальну суму 32 912 грн (а.с.5).
Відповідно до копії письмової згоди, ОСОБА_1 надав згоду на доступ до своєї кредитної історії (а.с.6).
Згідно копії довідки-повідомлення підписаної ОСОБА_1 , він підтвердив, що банк надав йому в письмові формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, з графіком погашення щомісячних платежів за кредитним договором (а.с.6-7).
30.06.2016 між сторонам було укладено договір страхування життя №№Р20.230.77099, з додатковою угодою №1 до договору (а.с.8-9).
Згідно копії договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «СУПЕРІУМ», право вимоги до боржників, в тому числі до за кредитним договором № P20.230.72099 від 30.06.2016 (а.с.9-15).
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог додається, ТОВ «ФК «СУПЕРІУМ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 67 705,53 грн, з яких: 32211,60 грн заборгованість по тілу кредиту; 35493,93 грн загальна заборгованість по відсоткам (а.с.16).
Заборгованість розрахована станом на дату укладення договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 та зафіксована у реєстрі.
27.08.2024 ТОВ «ФК «СУПЕРІУМ» надсилало ОСОБА_1 досудову вимогу про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 67 705,53 грн (а.с.17-18).
Внаслідок неналежного виконання, згідно копії довідки за заборгованістю, заборгованість ОСОБА_1 становить 67 705,53 грн (а.с.18).
Відповідно до ст.ст.526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За нормою ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст.1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Частиною 3 ст.12 ЦК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У п.3 ч.2 ст.19 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ст.79 ЦПК України.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254 (в редакції, що діяла з часу відкриття кредитного ліміту відповідачу та до 04.07.2018), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час судового розгляду).
Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 22.11.2023 у справі № 619/1384/21, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14, від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18.
Таким чином, саме виписка по картковому рахунку є належним і допустимими доказом, що підтверджує виконання позивачем умов договору в частині встановлення відповідачу кредитного ліміту та користування позивачем кредитними коштами.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Позивачем на підтвердження наявності у відповідача заборгованості та її розміру подано до суду кредитний договір № P20.230.72099 від 30.06.2016, ордери розпоряджень про перерахування кошті на загальну суму 32 912 грн, довідку-повідомлення про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, з графіком погашення щомісячних платежів за кредитним договором, договір страхування життя №№Р20.230.77099, з додатковою угодою №1 до договору, договір факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «СУПЕРІУМ», витяг з реєстру боржників до договору факторингу, довідка за заборгованістю від 23.10.2024.
В той же час, виписки з карткового рахунку відповідача, а також детального розрахунку заявленої суми заборгованості, з якого було б можливо зробити висновок про період утворення заборгованості, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі, та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, тобто на підставі яких суд був би спроможний самостійно визначити розмір заборгованості, позивачем надано не було і без надання детального розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку.
Єдиним документом, де зазначений розмір кредитної заборгованості, є Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023, в якому зазначено, що ТОВ «ФК «СУПЕРІУМ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № P20.230.72099 від 30.06.2016, сума заборгованості за тілом кредиту становить 67 705,53 грн, з яких: 32211,60 грн заборгованість по тілу кредиту; 35493,93 грн загальна заборгованість по відсоткам.
Проте, суд вважає, що зазначений документ не є належним доказом наявності заборгованості, оскільки не містить будь-яких посилань на первинні документи, які б підтверджували розмір заборгованості, яку відступає первісний кредитор за кредитним договором.
Фактично доданий витяг сам по собі не підтверджує розмір заборгованості, зокрема, яку частину тіла кредиту та відсотків за його користування було сплачено відповідачем, а яка частина кредиту сплачена не була з врахуванням щомісячного платежу у межах строку кредитування. При цьому з вказаного витягу не вбачається станом на який час виникла заборгованість, у які періоди здійснювалась оплата, нараховувались відсотки та у якому розмірі, а отже встановити чи відповідають здійснені нарахування умовам укладеного з відповідачем договору встановити не можливо.
Згідно з наданим ТОВ «ФК «СУПЕРІУМ» розрахунком заборгованості від 23.10.2024 слідує, що станом на 15.11.2023 (дату відступлення права вимоги) загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 67 705,53 грн, з яких: 32211,60 грн заборгованість по тілу кредиту; 35493,93 грн загальна заборгованість по відсоткам.
Вказана довідка розрахунку заборгованості вих.№23/10/24-8/1 від 23.10.2024 є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити за який період нараховано заборгованість по відсоткам та відсутній сам розрахунок зазначених у ньому сум. Більше того, такій розрахунок не є первинним бухгалтерським документом, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, сам по собі такий розрахунок не підтверджує наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.
Також, на підтвердження вимог про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором,позивачем надано виписку по рахунку за період з 30.06.2016 по 15.11.2023, який не підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, не вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та не є підтвердженням виконаних операцій, не підтверджує факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.
Отже, розрахунок та виписка, що міститься в матеріалах справи, є не належними та не допустимими доказами щодо заборгованості відповідача, які повинні оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає, що застосування позовної давності можливо в разі наявності підстав для задоволення позову. Так, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).
Враховуючи відмову у позові відсутні підстави для стягнення на користь позивача в порядку ст.141 ЦПК України сплачених 2422 грн 40 коп судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.512, 514, 526, 549, 610, 611, 615, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
ухвалив:
у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя Т.О.Гагаріна