Справа № 317/1047/25
Провадження № 2/317/786/2025
27 березня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Нікітіна В.В.
за участю:
секретаря судового засідання Хижняк Д.Г.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною вартістю подружжя, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною вартістю подружжя.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив наступне.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20.02.1999.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.06.2023 шлюб між сторонами розірвано.
У період знаходження з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 15.04.2002 придбано земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0562 га, кадастровий номер 2310100000:06:019:0101, розташовану на території Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, д/т «Водник-2».
В теперішній час між позивачем та відповідачем відсутня згода, пов'язана з поділом спільно нажитого майна. В зв'язку з тим, що вирішити питання про поділ майна в добровільному порядку позивач не має змоги, тому він вимушений був звернутися до суду з даною позовною заявою.
На підставі вищевикладеного, позивач просить суд виділити йому та визнати за ним право власності на частину земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0562 га, кадастровий номер 2310100000:06:019:0101, розташовану на території Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, д/т «Водник-2» та стягнути з ОСОБА_2 на його користь сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. на витрати на професійну правничу допомогу.
У підготовче судове засідання позивач не з'явився, представник позивача - адвокат Дмитрашко С.В. надала заяву, відповідно до якої просить суд не стягувати з відповідача сплачену ним суму судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, інші позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, представник відповідача - адвокат Нінчук-Худякова О.М. надала заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги в частині визнання права власності на земельну ділянку визнали в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За приписами ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
20.02.1999 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований Хортицьким відділом реєстрації актів громадянського стану м. Запоріжжя, актовий запис № 59 (Свідоцтво про одруження Серія НОМЕР_2 ).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.06.2023 шлюб між сторонами розірвано.
Право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0562 га, кадастровий номер 2310100000:06:019:0101, розташовану на території Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, д/т «Водник-2» зареєстровано за ОСОБА_2 та підтверджено договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області 15.04.2002, зареєстровано в реєстрі за № 1358; Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЗП № 009832, виданим 13.02.2003; Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 330078698 від 24.04.2023.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як встановлено ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 368 СК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Частиною 1 ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 66 СК України, подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За приписами ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
При цьому суд констатує, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, наявні законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову у підготовчому засіданні, а тому суд приймає визнання позову відповідачем.
Враховуючи те, що позивач просить суд не стягнувати з відповідача на її користь судові витрати, суд вважає за можливе не стягувати з ОСОБА_3 судові витрати на користь позивача.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про поділ майна, що є спільною сумісною вартістю подружжя - задовольнити.
Виділити ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0562 га, кадастровий номер 2310100000:06:019:0101, розташовану на території Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, д/т «Водник-2».
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Нікітін