Справа № 182/5698/24
Провадження № 2/0182/481/2025
Іменем УКРАЇНИ
25.03.2025 м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди -
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 31.03.2024 року, близько 04 год. 00 хв., в Дніпропетровській області Томаківського району на автодорозі «Дніпро-Нікополь» відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки "CHEVROLET LACETTI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , не впорався з керуванням та з'їхав в кювет. Внаслідок даної ДТП пасажир ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від отриманих травм загинула. Оскільки позивачка є матір'ю загиблої і через смерть доньки їй була спричинена значна та непоправна шкода, яка проявилась у втраті годувальника (для батьків). Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров'ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який діяв на момент настання ДТП, станом на 31.03.2024 року, 04:00:00 року. 31.03.2024 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024040000000313 з кваліфікацією по статті 286 КК України та розпочато досудове розслідування. При цьому, представник позивача, як на підставу звернення до суду з даним позовом, посилається на те, що, відповідно до ч.5 ст.1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до ч.2, 5 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка, на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо), володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини (п.4 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»). В ході проведення розслідування страхового випадку, відповідачем не здобуто і, відповідно, не надано позивачу жодних доказів, які б підтверджували той факт, що позивачу спричинена шкода внаслідок непереборної сили або внаслідок умислу потерпілого. Також, підтвердженням того, що шкода не заподіяна внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого, є той факт, що кримінальне провадження розслідується за статтею 286 КК України, як дорожньо-транспортна пригода, і жодних підстав для перекваліфікації немає. Викладене вище свідчить, що позивач має всі підстави для відновлення свого порушеного права і одержання грошової компенсації за спричинену йому шкоду. Оскільки відповідальність водія за спричинену шкоду третім особам є застрахованої та позивачка вирішила відновити своє порушене право шляхом одержання грошової компенсації за спричинену шкоду у вигляді страхового відшкодування саме від відповідача, таке право вибору, як відновлення свого порушеного права - це виключне право позивача і ніхто не може йому вказувати, як його відновлювати, оскільки це гарантоване законом. Тому, на підставі викладеного, представник позивача змушений звернутись до суду та просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) суму страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену шкоду, пов'язану із втратою годувальника, в розмірі 127 800 грн. 00 коп. та витрати, пов'язані з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, в розмірі 40 000 грн. 00 коп.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2025 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення, своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, не скористався, будь-які заяви на адресу суду від нього не надходили.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, приходить до наступного.
Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно ч.2 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно зі ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як встановлено судом, 31.03.2024 року в Дніпропетровській області Томаківського району на автодорозі «Дніпро-Нікополь» відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки "CHEVROLET LACETTI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , не впорався з керуванням та з'їхав в кювет, внаслідок даної ДТП пасажир ОСОБА_4 від отриманих травм загинула. Позивачка є матір'ю загиблої, якій смертю доньки була спричинена шкода. Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров'ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який діяв на момент настання ДТП, станом на 31.03.2024 року. 31.03.2024 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024040000000313 з кваліфікацією по статті 286 КК України та розпочато досудове розслідування.
Як вбачається з матеріалів справи, дані спірні правовідносини урегульовані нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За змістом п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч.2 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
За ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Відповідно до ч.1 ст.1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватись спеціальним нормам.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч.5 ст.1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
Разом з цим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст.999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
У пункті 1.3 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Згідно із ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п.22.1 ст.22 цього Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Статтею 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого.
Пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Пунктом 27.3 статті 27 Закону визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц вказала, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому, особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Зазначена норма права за способом викладення змісту містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Так, стороною позивача були долучені відповідні докази та довідки, які свідчать про той факт, що ОСОБА_2 перебувала на утриманні в загиблої (а.с.22), а тому, в розумінні п 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», має право на відшкодування шкоди, заподіяної смертю.
Станом на день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено у 2024 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - 7 100 грн. 00 коп. та 01 квітня - 8 000 грн. 00 коп.
Таким чином, виходячи з положень пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», загальний розмір страхового відшкодування внаслідок смерті потерпілого становить 255 600 грн. 00 коп., з урахуванням наступного розрахунку (36 (мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку) х 7 110 = 255 600 грн. 00 коп.). При цьому, враховуючи той факт, що у суду сумніву не викликає, що позивачка перебувала на утриманні в загиблої, проте, у відповідності до матеріалів справи, загибла ОСОБА_4 мала на утриманні й доньку, тому розмір завданої шкоди розподіляється в рівних частинах, що, в даному випадку, дає суду підстави для стягнення з відповідача суму в розмірі 127 800 грн. 00 коп.
Щодо заявлених вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування даних витрат суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у Рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
За правилами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача подано до суду наступні документи: витяг з договору про надання професійної правничої допомоги від 03 квітня 2024 року (а.с.54), договір про залучення адвоката до надання професійної правничої допомоги № 29/03-02 від 01 січня 2024 року (а.с.56-57). При цьому, в частині обгрунтування заявлених вище вимог, представник позивача вказує, що судові витрати, які позивач очкує понести у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції становлять 50 000 грн. 00 коп. Проте, детального описку виконаних робіт та з чого складається правова допомога стороною позивача надано не було, як і не було надано на підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідних платіжних доручень з призначенням платежу та зазначення відповідної суми, яка заявлена до стягнення, або в іншому випадку акт прийому-передачі наданих послуг.
Відповідно до ст.ст.76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ані позивачем, ані його представником докази на підтвердження понесених судових витрат надано не було, що дає суду підстави для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Таким чином, відповідно до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України, оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст.23, 1167, ч.2 ст.1168, ч.5 ст.1187, ч.2 ст.1193 ЦК України, ст.6, п.22.1, ст.ст.22, 23, п.27.3 ст.27, п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.81, 83, 89, 264-266, 280 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (код ЄДРПОУ - 00034186) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), страхове відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену шкоду втратою годувальника в розмірі 127 800 грн. (сто двадцять сім тисяч вісімсот грн.) 00 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (код ЄДРПОУ - 00034186) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн.) 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал