ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.03.2025Справа № 910/15434/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео-Макс»
про стягнення 1 716 787, 00 грн,
Представники сторін:
від позивача: Онуфрієнко М.В.,
від відповідача: не з'явились,
за участю вільного слухача: ОСОБА_1.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео-Макс» про стягнення 1 716 787, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок виготовлення відповідачем проєктів землеустрою за договором від 17.12.2021 № 1961, які суперечили вимогам законодавства, що встановлено у господарській справі № 910/71/23, позивач зазнав збитків у розмірі, заявленому до стягнення за цим позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15434/24, підготовче засідання призначено на 20.01.2025. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.
03.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому викладено, зокрема, клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
13.01.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В підготовче засідання 20.01.2025 з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином, заяв/клопотань не подавав.
В підготовчому засіданні 20.01.2025 судом постановлено ухвалу про повернення Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» відповіді на відзив від 13.01.2025 у справі № 910/15434/24 без розгляду.
Також у підготовчому засіданні 20.01.2025 розглядалось викладене відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про залучення третіх осіб до участі у справі.
Представник позивача щодо задоволення вказаного клопотання відповідача про залучення третіх осіб до участі у справі заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залучення третіх осіб у зв'язку з безпідставністю, оскільки рішення у цьому спорі не може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.
У зв'язку із усно заявленим представником позивача в підготовчому засіданні 20.01.2025 клопотанням про надання часу для підготовки письмових пояснень, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити вказане клопотання представника позивача та оголосити в підготовчому засіданні перерву до 12.02.2025.
06.02.2025 до суду через систему Електронний Суд та до канцелярії суду позивачем подано додаткові пояснення у справі.
В підготовче засідання 12.02.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлений належним чином, заяв/клопотань не подавав.
Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 12.03.2025, про що постановлено протокольну ухвалу від 12.02.2025.
В судове засідання 12.03.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв/клопотань не подавав.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаного учасника справи.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
В порядку ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України судом в судовому засіданні 12.03.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» (надалі - КП «Плесо») створене як спеціалізована водогосподарська організація з метою охорони, утримання та експлуатації внутрішніх водойм та земель водного фонду м. Києва і отримання прибутку від провадження господарської діяльності, яка спрямована на досягнення задоволення громадських соціально-економічних потреб (п. 2.1. Статуту КП «Плесо», затвердженого рішенням виконавчого органу Київської міської ради народних депутатів від 03.07.1995 № 204 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20.05.2019 № 882).
Серед основних статутних завдань КП «Плесо»: впровадження системи заходів, спрямованих на запобігання, обмеження і ліквідацію наслідків забруднення, засмічення і виснаження внутрішніх водойм м. Києва; зовнішній благоустрій, охорона, утримання та експлуатація внутрішніх водойм та земель водного фонду, покращення їх рекреаційної спроможності та екологічного стану тощо.
Рішенням Київської міської ради від 27.05.2021 №1252/1293 «Про затвердження переліку природоохоронних заходів у місті Києві, що фінансуватимуться з Київського міського фонду охорони навколишнього природного середовища у 2021 році» затверджено перелік природоохоронних заходів у місті Києві, що фінансуватимуться з Київського міського фонду охорони навколишнього природного середовища у 2021 році, згідно з додатком до цього рішення.
Зокрема, п. 1.1 розділу ІІ додатка передбачено, що у 2021 році розпочинаються заходи щодо створення водоохоронних зон, спрямованих на запобігання забрудненню, засміченню та виснаженню водних ресурсів м. Києва.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.09.2021 № 2065 «Про забезпечення виконання у 2021 році природоохоронних заходів у місті Києві» затверджено Розподіл коштів міського природоохоронного фонду для фінансування Переліку природоохоронних заходів у місті Києві на 2021 рік.
У п. 2 цього розпорядження вказано Управлінню екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) профінансувати виконання природоохоронних заходів у місті Києві на 2021 рік згідно з Розподілом коштів, що затверджується відповідно до п. 1 цього розпорядження. Замовник - КП «Плесо».
В рамках виконання зазначеного заходу КП «Плесо» оголошено про проведення публічних закупівель послуг з розроблення проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; код ДК 021:2015: 71250000-5 - Архітектурні, інженерні та геодезичні послуги; номер закупівлі UA-2021-11-12-016754-a.
За результатами даної закупівлі переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Гео-Макс» (надалі - ТОВ «Гео-Макс», відповідач, виконавець) з яким 17.12.2021 КП «Плесо» уклав договір № 1961 на закупівлю послуг (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 (в редакції додаткової угоди від 23.12.2021 № 2) якого відповідач зобов'язується надати позивачу наступні послуги, необхідні для створення водоохоронних зон, спрямованих на запобігання забрудненню, засміченню та виснаженню водних ресурсів м. Києва: «Розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг», що зазначені в Додатку 1 до Договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги у відповідності до цього договору. Код за ДК 021:2015 - 71250000-5 - Архітектурні, інженерні та геодезичні послуги.
Відповідно до п. 1.2 Договору технічні, економічні та інші вимоги до послуг викладені у Технічному завданні, що є невід'ємною частиною цього договору та наведене у Додатку 3.
У п. 1.5 Договору наведені етапи та перелік виконаних робіт: І етап - обстеження об'єктів, виконання вишукувальних робіт, складання топографічних планів; ІІ етап - виконання комплексу робіт з визначення та встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; ІІІ етап - виконання робіт з розроблення проектів землеустрою; ІV етап - погодження проектної документації із землеустрою.
Такі ж стадії проектування та перелік виконуваних робіт вказані у п. 4 Додатку №3 «Технічне завдання» до Договору.
Згідно з п. 2.4 Договору перелік водних об'єктів, які розташовані на території м. Києва і для яких складаються (розробляються) проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг наведений у Додатку 1 до Договору, серед яких:
1) Пляж «Центральний», довжина 829 м, місцезнаходження об'єкту: м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Труханів;
2) Пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий», довжина 1570 м, місцезнаходження об'єкту: м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Венеціанський;
3) Пляж «Веселка», довжина 253 м, місцезнаходження об'єкту: м. Київ, Дніпровський район, р.Дніпро, вул. Микільсько-Слобідська;
4) Затока Оболонь зона відпочинку «Наталка», місцезнаходження об'єкту: м. Київ, Оболонський район, Затока Оболонь, р.Дніпро;
5) Зона відпочинку «Березняки», місцезнаходження об'єкту: м. Київ, Дніпровський район, Дніпровська набережна.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору загальна вартість послуг, визначена в цьому договорі, становить 3 231 582,00 грн, в т.ч. ПДВ 538 597,00 грн у відповідності до розрахунку вартості послуг, що наведений у Додатку 2 до Договору. Вартість цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
У Додатку № 2 до Договору наведено такий розрахунок вартості послуг, а саме:
- І етап - обстеження об'єктів, виконання вишукувальних робіт, складання топографічних планів - 1 292 632,80 грн;
- II етап - виконання комплексу робіт з визначення та встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг - 1 292 632,80 грн;
- III етап - виконання робіт з розроблення проектів землеустрою - 484 737,30 грн;
- IV етап - погодження проектної документації із землеустрою - 161 579,10 грн.
За змістом п. 9 Додатку № 3 «Технічне завдання» до Договору, відомості про організацію і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг пляж «Центральний», пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий», пляж «Веселка», затока Оболонь зона відпочинку «Наталка», зона відпочинку «Березняки» у місті Києві підлягають внесенню до Державного земельного кадастру виконавцем послуги; після надання виконавцем послуг замовник забезпечує отримання рішення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про затвердження проекту землеустрою.
Як вказує позивач, на виконання умов Договору ТОВ «Гео-Макс» було розроблено 5 проєктів землеустрою.
Зокрема, як встановлено із матеріалів справи, ТОВ «Гео-Макс» розроблено проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг:
- острів Венеціанський пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий» у Дніпровському районі м. Києва на замовлення КП «ПЛЕСО»;
- р. Дніпро на острові Труханів пляжу «Центральний» у Дніпровському районі м. Києва на замовлення КП «ПЛЕСО».
Оплата послуг за Договором у загальній сумі 3 231 582,00 грн здійснена КП «Плесо» на користь ТОВ «Гео-Макс» в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями № 23 від 24.12.2021 на суму 3 070 002,90 грн та № 9088 від 17.10.2022 на суму 161 579,10 грн.
Водночас, як встановлено судом, вважаючи укладений між сторонами Договір незаконним, заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до КП «Плесо» та ТОВ «Гео-Макс».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 у справі № 910/71/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та постановою Верховного Суду від 25.06.2024, вищевказаний позов заступника Генерального прокурора задоволено частково.
Визнано недійсним з моменту укладення договір на закупівлю послуг від 17.12.2021 № 1961 (з додатковими угодами від 17.12.2021 № 1, від 23.12.2021 №№ 2, 3, від 30.06.2022 № 4), укладений між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гео-Макс», в частині, що стосується надання, прийняття та оплати послуг з розроблення проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг щодо об'єктів: пляж «Центральний» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Труханів), пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Венеціанський).
Визнано недійсним наказ Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» від 21.09.2022 № 179 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг».
Визнано недійсним наказ Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» від 21.09.2022 № 180 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг».
Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі обмеження у використанні земель за обліковим номером 011:000501:00000034, дата внесення - 05.10.2022, назва обмеження - водоохоронна зона р. Дніпро на острові Труханів, пляжу «Центральний» у Дніпровському районі м. Києва, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі обмеження у використанні земель за обліковим номером 011:000501:00000035, дата внесення - 19.10.2022, назва обмеження - водоохоронна зона р. Дніпро, острів Венеціанський пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий» у Дніпровському районі м. Києва, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі обмеження у використанні земель за обліковим номером 012:000502:00000124, дата внесення - 11.10.2022, назва обмеження - прибережна захисна смуга р. Дніпро на острові Труханів, пляжу «Центральний» у Дніпровському районі м. Києва, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі обмеження у використанні земель за обліковим номером 012:000502:00000129, дата внесення - 17.11.2022, назва обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах р. Дніпро, острів Венеціанський пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий» у Дніпровському районі м. Києва, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що прийняті судові рішення у справі № 910/71/23 свідчать про неякісне виконання відповідачем робіт за Договором, оскільки останній, володіючи спеціальними знаннями та знаннями нормативно-правових документів, не повідомив КП «Плесо» про відсутність необхідності з розроблення згаданих вище проєктів землеустрою, а виготовив проєкти землеустрою, які суперечать законодавству та є непридатними до використання, у зв'язку з неможливістю встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на об'єктах, що розташовані на островах.
Водночас, за доводами позивача укладений між сторонами Договір, на підставі якого відповідачем було розроблено непридатні для використання проєкти землеустрою, за своєю правовою природою є змішаним договором про надання послуг (в частині надання послуг з погодження проєктної документації із землеустрою) та договором підряду (в частині обстеження об'єктів, виконання вишукувальних робіт, складання топографічних планів; виконання комплексу робіт з визначення та встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; виконання робіт з розроблення проєктів землеустрою). Відтак, позивач із посиланням на ч. 3 ст. 858 Цивільного кодексу України зазначив, що оскільки виготовлені відповідачем проєкти землеустрою мають істотний недолік, який неможливо усунути, відповідач має відшкодувати позивачу збитки у вигляді отриманих за такі проєкти коштів у загальному розмірі 1 716 787,00 грн.
При цьому, позивач вказував, що виготовлення самих проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг щодо об'єктів: пляж «Центральний» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Труханів), пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Венеціанський), їх якість та можливість використання, відповідність вимогам законодавства не були підставою та предметом розгляду у справі № 910/71/23, а позов прокурора не стосувався стягнення коштів, сплачених за виготовлення проєктів землеустрою, які суперечать вимогам законодавства.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував, зазначаючи про недоведеність позивачем наявності підстав для відшкодування відповідачем збитків у розмірі 1 716 787,00 грн, а також необґрунтованість вказаного розміру збитків. Зокрема, відповідач зауважує, що при розгляді судової справи № 910/71/23 судами не було надано оцінки якості наданих відповідачем послуг, а мотивувальні частини рішень у вказаній справі свідчать про встановлення обставин невідповідності договору в частині форми, а не суті, у зв'язку з чим судами не було застосовано наслідків недійсності правочину, адже обставин незаконності наданої відповідачем послуги не було встановлено. З урахуванням зазначеного, відповідач вказує про безпідставність доводів позивача про неможливість використання розроблених відповідачем на виконання Договору проєктів землеустрою, адже позивач не позбавлений можливості використати вказані проєкти для власної господарської діяльності, а саме захисту пляжів. Також відповідач зазначає, що ні в межах закупівлі, ні в межах договірних зобов'язань із позивачем він не зобов'язаний був оцінювати правомочності КП «Плесо» щодо замовлення послуги, тоді як правосуб'єктність останнього передбачає виконання статутних завдань, а тому обставини щодо відсутності інженера землевпорядника у штаті КП «Плесо» не скасовують обов'язку здійснення діяльності, зокрема, щодо контролю за використанням землі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів визначено, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статей 6, 626, 627 зазначеного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України і ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Отже, підставою для такої відповідальності, як відшкодування збитків, є порушення зобов'язання.
Відповідно до положень частин 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень ст. 22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.
Частиною 3 ст. 147 Господарського кодексу України передбачено, що збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками.
У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Для застосування такої санкції як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями ч. 3 ст. 13, статей 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - наслідком такої протиправної поведінки.
За приписами ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як свідчать матеріали справи та підтверджено сторонами, внаслідок укладання за результатами закупівлі UA-2021-11-12-016754-a договору № 1961 на закупівлю послуг від 17.12.2021 між сторонами виникли господарські правовідносини щодо надання послуг з розроблення проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на визначених у додатку № 1 до вказаного договору п'яти об'єктах, серед яких: пляж «Центральний» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Труханів), пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Венеціанський).
Однак, як вже зазначалось, у рамках судової справи № 910/71/23 судами було встановлено недійсність вищевказаного договору в частині, що стосується надання, прийняття та оплати послуг з розроблення проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг щодо зазначених об'єктів, а саме: пляжу «Центральний» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Труханів), пляжу «Передмістна слобідка» і пляжу «Золотий» (м. Київ, Дніпровський район, р.Дніпро, острів Венеціанський). Як наслідок, визнано недійсними відповідні накази КП «Плесо» щодо затвердження проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Отже, обставини, встановлені в судових рішеннях у справі № 910/71/23, які набрали законної сили в установленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.
Так, судом встановлено, що судові рішення у справі № 910/71/23 мотивовані тим, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 1 ст. 60 Земельного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються прибережні захисні смуги. Законодавство не містить положень про те, що прибережні захисні смуги виділяються на островах, для яких встановлюється окремий порядок захисту від забруднення і засмічення, а саме - поширення режиму обмеженої господарської діяльності, передбаченого для прибережних захисних смуг, на всю їх територію (ч. 17 ст. 88 Водного кодексу України). Відтак, оскільки за змістом положень законодавства, прибережна захисна смуга є ділянкою конкретно визначеної ширини, а режим обмеженої господарської діяльності, характерний для прибережних захисних смуг, поширюється на всю територію острову, то встановлення меж прибережної захисної смуги на невеликій частині відповідних островів (як це передбачається умовами спірного Договору) суперечить положенням ст. 88 Водного кодексу України та створює хибне уявлення про відсутність відповідних обмежень на іншій їх території.
З урахуванням наведеного, в частині, що стосується послуг з розроблення проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг щодо об'єктів пляж «Центральний» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Труханів), пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий» (м. Київ, Дніпровський район, р.Дніпро, острів Венеціанський), суди зазначали про невідповідність укладеного між КП «Плесо» та ТОВ «Гео-Макс» Договору положенням ст. 88 Водного кодексу України, що стало підставою для визнання вказаного договору недійсним у відповідній частині.
Як зазначає позивач, судові рішення у справі № 910/71/23 свідчать про неякісне виконання відповідачем робіт за Договором, оскільки відповідач, володіючи спеціальними знаннями та знаннями нормативно-правових документів, мав повідомити позивача про відсутність необхідності з розроблення згаданих вище проєктів землеустрою та виготовив проєкти землеустрою, які суперечать законодавству та не підлягають використанню, чим завдав позивачу збитків.
Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що як на підставу для відшкодування збитків позивач посилається на ч. 3 ст. 858 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що спірний Договір мав ознаки як договору про надання послуг, так і договору підряду.
Як встановлено судом, при розгляді справи № 910/71/23 судами не було надано оцінку правовій природі укладеного між сторонами договору № 1961 від 17.12.2021.
Суд зазначає, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 12.08.2021 у справі № 910/7914/20, від 21.10.2021 у справі № 908/3027/20.
Укладений між КП «Плесо» та ТОВ «Гео-Макс» Договір має назву «договір на закупівлю послуг».
Стаття 901 Цивільного кодексу України урегульовує, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.
Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто (ч. 1), або покласти її виконання на іншу особу, залишаючись відповідальним за виконання у повному обсязі (ч. 2). За статтею 903 цього Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити послугу у розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1).
З наведених положень слідує, що характерними ознаками договору про надання послуг є: надання її виконавцем (або іншою залученою особою), оплата замовником у випадку оплатності договору, споживання послуги у процесі вчинення певної дії або діяльності (тобто вона не утворює новий об'єкт, предмет, вона лише змінює їх).
У свою чергу, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України). Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Ознаками договору підряду є: виконання роботи власними матеріалами на свій ризик, обов'язкова оплата договору; виникнення результату роботи у вигляді окремих предметів матеріального світу (тобто робота утворює новий об'єкт, предмет).
Відтак, головною відмінністю договору «послуг» від договору «підряду», яка вирізняє їх, являється та обставина, що послуга споживається у процесі її надання та не утворює новий об'єкт, предмет, а за договором підряду, навпаки, робота утворює новий предмет матеріального світу.
У спорі предметом договору № 1961 від 17.12.2021 є розроблення ТОВ «Гео-Макс» проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Вказане свідчить про те, що результатом виконання договору є розроблений проєкт землеустрою, тобто, предмет матеріального світу, який виникає внаслідок здійснення певних робіт, а тому умови договору, які стосуються їх виготовлення, є умовами договору підряду.
При цьому, зобов'язаннями у контексті спірних правовідносин за Договором були обов'язки відповідача виготовити проєкти землеустрою та вчинити дії, пов'язані з ними, а позивача - прийняти роботи та оплати їх вартість.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 847 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний своєчасно попередити замовника: 1) про недоброякісність або непридатність матеріалу, одержаного від замовника; 2) про те, що додержання вказівок замовника загрожує якості або придатності результату роботи; 3) про наявність інших обставин, що не залежать від підрядника, які загрожують якості або придатності результату роботи.
Статтею 857 Цивільного кодексу України передбачено, що робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
За положеннями ч. 3 ст. 858 Цивільного кодексу України, якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.
Так, із посиланням на вказану норму позивач зазначає, що внаслідок виготовлення відповідачем проєктів землеустрою, які не відповідають законодавству, містять істотні недоліки, внаслідок чого не можуть бути використані, позивач зазнав збитків у вигляді сплачених за вказані роботи коштів у загальному розмірі 1 716 787,00 грн.
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Однак, у даному випадку суд констатує, що позивачем не доведено наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, оскільки не підтверджено належними та допустимими доказами обставин неякісного виконання відповідачем робіт за Договором, чого не було встановлено і при розгляді справи № 910/71/23.
Суд звертає увагу, що саме позивачем було оголошено про проведення закупівлі на розроблення відповідних проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг та розроблено відповідну тендерну документацію.
Водночас, як вбачається із встановлених при розгляді справи № 910/71/23 обставин, підставою для виникнення у КП «Плесо» статусу замовника землевпорядної документації є делегування йому відповідного права, що узгоджується з положеннями статуту КП «Плесо». Оскільки конкретні місця встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг рішенням Київської міської ради від 27.05.2021 №1252/1293 і розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.09.2021 №2065 не визначалися, то такі місця мали бути визначені безпосередньо КП «Плесо» з урахуванням вимог чинного законодавства.
Тобто, саме позивач визначив відповідні об'єкти, для яких передбачалось розроблення проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, тоді як відповідач погодився на визначені КП «Плесо» умови договору, які не передбачали зобов'язань відповідача здійснити оцінку доцільності розроблення тих чи інших проєктів землеустрою або відповідності їх вимогам законодавству.
Доводи позивача про відсутність у складі КП «Плесо» жодного сертифікованого інженера-землевпорядника, що унеможливило встановлення ним самостійно необхідності розроблення відповідних проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг щодо об'єктів: пляж «Центральний» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Труханів), пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий» (м. Київ, Дніпровський район, р. Дніпро, острів Венеціанський) судом відхиляються як необґрунтовані, з огляду на особливості господарської діяльності позивача та покладених на нього статутом повноважень.
Водночас, як було встановлено у справі № 910/71/23, саме КП «Плесо» затвердило відповідні проєкти землеустрою, вийшовши за межі своїх повноважень, виходячи безпосередньо з аналізу статуту КП «Плесо» та рішень, якими останньому делеговані відповідні повноваження.
Зазначаючи про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором у даному позові, позивач не обґрунтовує в чому саме виявляється невідповідність законодавству саме розробленої відповідачем проєктної документації, яка до того ж у межах справи № 910/71/23 прокурором не оспорювалася.
Як вже зазначалось, визнання у справі № 910/71/23 недійсним укладеного між сторонами Договору в частині було зумовлене невідповідністю законодавству розроблення проєктної документації саме щодо частини територій островів, які перебувають на балансі КП «Плесо», а не всієї їх території, що призводило до створення хибного уявлення про відсутність відповідних обмежень для іншої території островів Труханів і Венеціанському. Так, визнанню судами недійсним Договору між сторонами не були підстави неналежного його виконання ТОВ «Гео-Макс».
Зі змісту судових рішень у справі № 910/71/23 вбачається, що КП «Плесо» доводило відповідність вимогам законодавства укладеного між сторонами Договору, зазначаючи, що проєкти землеустрою замовлено КП «Плесо» на виконання своїх статутних завдань та з метою належної організації роботи ввірених підприємству рекреаційних місць (пляжів, зон відпочинку, інш.) й можливості встановлення саме балансової приналежності території рекреаційних місць до підприємства. Втім звертаючись із даним позовом до суду, позивач виявляє прямо протилежну поведінку, зазначаючи, що відповідачем умисно було розроблено проєкти землеустрою, які є непридатними до використання та суперечать законодавству.
Отже, наведені вище обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суд зазначає, що заявлені позивачем за даним позовом кошти у розмірі 1 716 787,03 грн не можуть рахуватися як збитки, оскільки є коштами, отриманими відповідачем за результати виконаних робіт. При цьому, доказів відмови позивача від прийнятих результатів робіт у вигляді проєктів землеустрою матеріали справи не містять.
Так, встановивши, що послуги в частині розроблення проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг пляж «Центральний», пляж «Передмістна слобідка» і пляж «Золотий», ТОВ «Гео-Макс» були виконані, Господарський суд міста Києва у своєму рішенні від 27.07.2023 у справі № 910/71/23 дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції.
Таким чином, у справі № 910/71/23 було вирішено питання щодо наявності/відсутності підстав для повернення між сторонами Договору всього одержаного за результатами його виконання, у тому числі в частині отриманих відповідачем коштів за розроблення спірних проєктів землеустрою, які стосуються об'єктів, розташованих на островах Трухановому та Венеціанському.
При цьому, суд також зауважує, що позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення з відповідача суми в якості збитків, оскільки кошториси, на які позивач посилався при визначенні цієї суми, не мають будь-яких ознак пов'язаності із договором № 1964 від 17.12.2021, тоді як зворотного позивачем суду не доведено.
Водночас, суд також враховує, що позивач звертався до відповідача із претензією-вимогою № 1 про стягнення збитків у розмірі 2 325 446,00 грн внаслідок неналежного виконання договору, у якій не виклав жодного обґрунтування визначення саме вказаної суми в якості збитків, а надалі вже звернувся із претензією-вимогою № 2 на суму 1 716 787,03 грн, до якої долучив відповідні кошториси, які відповідач відхилив, зазначаючи про те, що такі кошториси були запропоновані позивачу для виконання іншого договору підряду, який так і не був укладений між сторонами.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, оцінивши вказані докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправної поведінки відповідача, яка виявилась у порушенні своїх зобов'язань за договором № 1961 на закупівлю послуг від 17.12.2021, а також безпосереднього причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача, що є неодмінними елементами складу цивільного правопорушення для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі у зв'язку з їх недоведеністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 27.03.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко