27 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/5573/24 пров. № А/857/29464/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 500/5573/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалив суддя Мартиць О.І. у м. Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дата складення повного тексту судового рішення 03 жовтня 2024 року), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи 17.04.1990 по 30.11.1997 повністю;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 17.04.1990 по 30.11.1997 повністю та перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 05.04.2024.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що при призначенні пенсії до страхового стажу позивачу не враховано період роботи в Редакції міської газети «Тернопіль вечірній» з 17.04.1990, з 17.03.1994 та з 01.04.1994 по 30.11.1997, оскільки відсутні записи про звільнення з роботи, а відразу про зарахування, відтак, у ГУ ПФУ відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу вказаних вище періодів роботи.
Тобто вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тими ж доводами, що й відзив на позовну заяву.
Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши 60-річного віку, 20.05.2024 звернулася до ГУ ПФУ із заявою про призначення за віком відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-IV), надавши необхідні документи, що підтверджується розпискою-повідомленням від 20.05.2024 № 5287.
З 05.04.2024 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, зарахувавши до страхового стажу наступні періоди з 03.07.1981 по 31.12.1981; з 01.01.1982 по 20.11.1982; з 01.09.1983 по 25.06.1988; з 26.08.1988 по 07.04.1990; з 30.01.1991 по 29.01.1994; з 28.05.1995 по 30.11.1997; з 01.12.1997 по 31.12.1998; з 01.01.1999 по 31.12.2003; з 01.01.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 31.03.2006; з 01.04.2006 по 12.02.2010; з 01.03.2010 по 04.05.2011; з 06.06.2011 по 30.09.2015; з 01.11.2015 по 31.03.2016; з 04.04.2016 по 31.03.2024.
Згідно Форми РС - право страховий стаж з урахуванням перетину періодів позивача склав 38 років 9 місяців 25 днів.
28.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ із заявою стосовно зарахування всіх періодів роботи до страхового стажу відповідно записів трудової книжки.
Листом-відповіддю від 05.09.2024 № 7190-7199/Г-02/8-1900/24 ГУ ПФУ повідомило, що при обчисленні страхового стажу позивачу не враховано період роботи в Редакції міської газети «Тернопіль вечірній» з 17.04.1990, з 17.03.1994 та з 01.04.1994 по 30.11.1997, оскільки відсутні записи про звільнення з роботи, а відразу про зарахування. Однак, зазначені періоди частково враховані до страхового стажу на підставі свідоцтв про народження дітей.
Як видно з копії трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 10.08.1981 ОСОБА_2 за спірний період працювала на посадах:
запис № 8 - 17.04.1990 прийнята за переведенням на посаду кореспондента газети «Тернопіль вечірній» (наказ № 12 від 17.04.1990);
запис № 9 - 17.03.1994 призначена на посаду оглядача редакції газети «Тернопіль вечірній» (наказ № 12 «а» від 17.03.1994);
запис № 10 - 01.04.1994 призначена на посаду редактора відділу газети «Тернопіль вечірній» (наказ № 15 від 01.04.1994);
запис № 11 - 30.11.1997 звільнена з посади редактора відділу газети «Тернопіль вечірній» у зв'язку з реорганізацією і переходом редакції у структуру ОПТВПК «Збруч» (наказ № 47 від 30.11.1997).
При цьому частково враховані до страхового стажу на підставі свідоцтв про народження дітей періоди з 30.01.1991 по 29.01.1994 та з 28.05.1995 по 30.11.1997 як догляд за дітьми до досягнення трирічного віку.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернулася до суду за захистом своїх пенсійних прав.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у трудовій книжці позивача записів про звільнення при призначенні її на іншу посаду, не може бути підставою для неврахування відповідних періодів трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів в установі та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації установи, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Колегія суддів також звертає увагу на пункт 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, згідно з яким до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону №1058-IV регулював Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-ХІІ).
Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12 серпня 1993 р. № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі також - Порядок № 637).
Пунктами 1-2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз вказаних норм права свідчить про те, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи показань свідків.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 415/4914/16-а, від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17 та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.
У спірному випадку відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період роботи в Редакції міської газети «Тернопіль вечірній» з 17.04.1990, з 17.03.1994 та з 01.04.1994 по 30.11.1997, оскільки відсутні записи про звільнення з роботи, а відразу про зарахування.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що у період внесення записів про роботу позивача після 1993 року, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі також - Інструкція № 58).
Пунктом 1.1 Інструкції № 58 також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно положень пункту 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.4 цієї Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (чинної на момент заведення трудової книжки позивача, далі також - Інструкція № 162), пунктом 1.1. якої було також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 глави 2 Інструкції № 162).
Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я, по батькові (повністю, без скорочень чи заміни імені і по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта чи свідоцтва про народження (пункт 2.10 глави 2 Інструкції № 162).
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки позивача) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 цієї постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Як слідує із записів в трудовій книжці позивача, останні виконані без перекреслень, а дати наказів не містять виправлень.
Водночас, записи про періоди роботи позивача зроблені у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено записи і завірені печатками роботодавців.
Судом першої інстанції встановлено, що записами трудової книжки ОСОБА_1 підтверджено спірний період з 17.04.1990 по 30.11.1997.
При цьому кожен з записів засвідчений підписами уповноважених осіб та скріплений печаткою Редакції міської газети «Тернопіль вечірній».
Однак при обчисленні страхового стажу позивачу не враховано період роботи в Редакції міської газети «Тернопіль вечірній» з 17.04.1990, з 17.03.1994 та з 01.04.1994 по 30.11.1997.
Стосовно підстав відмови, вказаних у листі ГУ ПФУ від 05.09.2024 № 7190-7199/Г-02/8-1900/24, то вони стосуються недоліків у записах трудової книжки, а саме відсутні записи про звільнення з роботи, а відразу про зарахування. Проте, ознайомившись із записами трудової книжки за спірний період з 17.04.1990 по 30.11.1997, суд першої інстанції правильно вказав, що вони містять належне посилання на розпорядчий документ, на підставі якого вони вчинені (є дата та номер наказу) та стосуються призначення на іншу посаду.
Більше того, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Зазначена норма свідчить, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що у справі № 229/3431/16-а (постанова від 12.12.2019) з аналогічного спору Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об'єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Така правова позиція також викладена і в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Враховуючи проаналізовані норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність аргументів відповідача щодо наявність недоліків у заповненні трудової книжки ОСОБА_1 як підставу для незарахування згідно із записами цієї трудової книжки до її страхового стажу періоду трудової діяльності з 17.04.1990 по 30.11.1997 повністю.
Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду першої інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 500/5573/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар