27 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/7363/24 пров. № А/857/28333/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Микитюком Р.В., час проголошення рішення 15 год 58 хв у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення,
25.09.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (далі - Івано-Франківський ВДВС, відповідач), в якому просила визнати протиправними та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору від 22.07.2020 у ВП №50988749 та відкриття виконавчого провадження від 22.07.2020 у ВП №62648656.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Івано-Франківський ВДВС подав апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постанова про стягнення виконавчого збору від 22.07.2020 у ВП №50988749 та відкриття виконавчого провадження від 24.07.2020 у ВП №62648656 винесені правомірно. Вказує, що судом першої інстанції не враховано те, що розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивачки Жидецька С.Р. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що на виконанні у Івано-Франківському ВДВС перебувало виконавче провадження №50988749 з примусового виконання виконавчого листа №0907/18597/2012, виданого Івано-Франківським міським судом 05.09.2014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" боргу у розмірі 1272841,97 грн.
29.04.2016 державним виконавцем Івано-Франківського ВДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50988749 по примусовому виконанню виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області №0907/18597/2012 від 05.09.2014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Фінанси та кредит" боргу в сумі 1272841,97 грн.
Зазначена постанова винесена на підставі Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV. Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.04.2016 у ВП №50988749 надано боржнику самостійно виконати рішення з моменту винесення постанови в семиденний термін.
Після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.04.2016 у ВП №50988749, державним виконавцем вживалися заходи щодо виконання виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.09.2014 №0907/18597/2012, а саме : 01.11.2019 винесено постанову про арешт коштів боржника, 19.02.2020 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Постановою державного виконавця від 25.11.2019, згідно ухвали Івано-Франківського міського суду від 30.09.2019 замінено стягувача на його правонаступника ТзОВ "Фінансова компанія "Інвент"
22.07.2020 виконавчий лист №0907/18597/2012, виданий 05.09.2014 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 1272841,97 грн повернуто стягувачу у відповідності п.1 ч.37 Закону України "Про виконавче провадження".
22.07.2020 державним виконавцем Івано-Франківського ВДВС було винесено постанову у виконавчому провадженні №50988749 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
На підставі вищевказаної постанови відкрито виконавче провадження від 24.07.2020 №62648656 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківського міського ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) виконавчого збору у розмірі 127284,19 грн.
Після винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 22.07.2020 у ВП № 50988749, державним виконавцем вживалися заходи щодо виконання зазначеної постанови, а саме: 12.11.2020 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, 20.10.2023 винесено постанову про арешт коштів боржника, а також 20.10.2023 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Не погоджуючись з постановою про стягнення виконавчого збору від 22.07.2020 та постановою про відкриття виконавчого провадження від 24.07.2020, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, з урахуванням положень ст.27 Закону №1404-VIII, у відповідача були відсутні правові підстави приймати постанову про стягнення виконавчого збору від 22.07.2020, і як наслідок відповідно є протиправною та підлягає скасуванню і постанова про відкриття виконавчого провадження від 24.07.2020 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору. Крім того, суд звернув увагу на те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 22.07.2020 та постанова про відкриття виконавчого провадження від 24.07.2020 надсилалися на адресу позивачки (боржника) - АДРЕСА_1 , однак у матеріалах справи міститься копія паспорта та заява ОСОБА_1 , які долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву, в яких адреса позивача - вул. Довженка 9/27, м. Івано-Франківськ.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606-XIV; чинний на дату відкриття виконавчого провадження).
Відповідно до ч.2 ст.25 Закону № 606-XIV, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно ч.1 ст.27 Закону №606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону №606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Разом з тим, 05.10.2016 набрав чинності Закон України “Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII), пунктом 7 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
У подальшому Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03.07.2018, який набрав чинності 28.08.2018, у ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII слова “фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами “підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Отже, після 28.08.2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.
Колегія суддів зазначає, що виконавче провадження ВП №50988749 відкрито 29.04.2016 (тобто за нормами Закону №606-XIV, в редакції, яка діяла на той час).
При цьому, до 05.10.2016 правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом №606-XIV, а з 05.10.2016 набрав чинності Закон №1404-VIII.
Спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята відповідачем 22.07.2020 (за нормами Закону №1404-VIII, чинного на дату її ухвалення).
При цьому, згідно ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VIII (у редакції, Закону №2475-VIII, набрав чинності з 28.08.2018), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, з моменту виникнення заборгованості позивачки та прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство, відповідно до якого здійснювався обрахунок виконавчого збору.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (ч.4 ст.37 Закону № 1404-VIII).
Згідно ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Тобто у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Разом з тим, обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, наслідком яких стало його фактичне виконання.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
З наведеного видно, що умовою справляння даного збору є саме примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, тоді як у разі відсутності факту примусового виконання ними такого рішення законних підстав для справляння виконавчого збору немає.
Тобто, виконання рішення суду про стягнення боргу відбувається або у добровільному порядку, коли боржник сам сплачує заборгованість кредитору, або у примусовому порядку, коли цю заборгованість у примусовому порядку стягують з боржника органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, та в подальшому перераховують її кредитору.
Підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум або вартості переданого майна.
Умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми чи майна.
Предметом спору у даній справі є оцінка правомірності стягнення з боржника суми виконавчого збору відповідно до ст.ст.27, 40 Закону України “Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з вказаного боржника за умови повернення стягувачу виконавчого листа №0907/18597/2012 на підставі його заяви, оскільки позивачкою погашена заборгованість перед стягувачем в сумі 129845 грн.
Таким чином, стягнення виконавчого збору пов'язується із фактично стягнутою виконавцем сумою, а не обчислюється у відсотках від суми, яка підлягає стягненню.
Оскільки позивачкою фактично сплачено в рахунок погашення боргу грошові кошти в розмірі 129845 грн, тому виконавчий збір мав би обраховуватись саме з цієї суми.
Натомість, державний виконавець під час прийняття постанови від 22.07.2020 про стягнення виконавчого збору ВП №50988749 визначив суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника у розмірі 10% від суми зазначеної у виконавчому документі - виконавчому листі №0907/18597/2012, виданому 05.09.2014 Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Фінанси і кредит" 1272841,97 грн.
При стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону України “Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження №50988749 у період з дня відкриття виконавчого провадження і до моменту винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
При цьому, слушно врахував, що згідно договору купівлі - продажу від 19.05.2019, позивачкою погашена заборгованість перед стягувачем у сумі 129845 грн.
Проте, відповідачем у примусовому порядку з позивачки не було стягнуто суму коштів за виконавчим документом, тобто примусового виконання даного рішення фактично не відбулося, а тому правові підстави для справляння виконавчого збору відсутні.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.03.2020 по справі №2540/3203/18.
Колегія суддів звертає увагу на те, що виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Отже, для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, результатом яких є фактичне виконання виконавчого документу.
Проте, дії державного виконавця не забезпечили примусове виконання виконавчого документу про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум відповідно до виконавчого листа та не призвели до стягнення у примусовому порядку суми, зазначеної у цьому виконавчому листі, а тому підстави для стягнення виконавчого збору в розмірі 127284,19 грн відсутні.
Більше того, як вірно врахував суд першої інстанції, 12.04.2019 між ПАТ "Банк Фінанси і кредит" та ТОВ "Фінансова компанія Інвент" укладено договір про відступлення прав вимоги, а постанова про стягнення виконавчого збору винесена після укладення договору про відступлення прав вимоги ПАТ "Банк Фінанси і кредит", яке є стягувачем у даному виконавчому провадженні.
На час розгляду даної справи виконавче провадження №50988749 не закінчено.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних рішень та наявності підстав для їх скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року по справі №300/7363/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук