27 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4165/24 пров. № А/857/34307/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Іванчулинцем Д.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Закарпатській області, ГУ ПФУ в Донецькій області, в якому просила визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову призначити їй пенсію за віком та відмови в зарахуванні періодів її роботи відповідно до трудової книжки з 15.03.1981 по 17.06.1993 в колгоспі ім. Чапаєва с. Іванівка (реорганізованого в Колективне підприємство (далі - КП) “Верке») до її трудового (страхового) стажу, скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області №072050014092 від 09.05.2024 про відмову в призначенні їй пенсії за віком, зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки від 15.03.1981 по 17.06.1993 в колгоспі ім. Чапаєва с. Іванівка (реорганізованого в КП “Верке») та зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути її заяву від 02.05.2024 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням до страхового стажу періоду роботи відповідно до трудової книжки від 15.03.1981 по 17.06.1993 в колгоспі ім. Чапаєва с. Іванівка (реорганізованого в КП “Верке»).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058, починаючи з 01.01.2024, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 01.01.2027 по 31.12.2027 - від 23 до 34 років; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу з 01.01.2028 - від 15 до 25 років. Страховий стаж позивачки на дату звернення становить 22 роки 11 місяців 21 день. За доданими документами до страхового стажу не враховано період роботи в колгоспі : з 15.03.1981 по 17.06.1993, оскільки в довідці №663 від 18.03.2024 щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві ім'я заявниці, не відповідає паспортним даним.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 02.05.2024 позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії, оскільки на день звернення із заявою про призначення пенсії заявниця досягла віку 60 років та має необхідний страховий стаж.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, яким було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №072050014092 від 09.05.2024.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Відтак, суд дійшов висновку, що спірний період роботи ОСОБА_1 відповідно до записів №1, 2, 3 її трудової книжки, повинен бути зарахований до страхового стажу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, які виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі - Закон №1788) та Законом №1058.
Згідно ч.1 ст.9 Закону №1058, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (ч.1, 2 ст.46 Конституції України).
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч.1 ст.4 Закону №1058).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Спірним у даній справі є питання зарахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи згідно записів трудової книжки для призначення пенсії.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, в редакції на час заповнення трудової книжки позивачки у спірний період, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно ч.1, 2, 4 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.16 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону №1058 регулював Закон №1788.
Статтею 56 Закону №1788 визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст.62 Закону №1788, Кабінет Міністрів України постановою №637 від 12.08.1993 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637), пунктом 1 якого визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно абз.1 п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.04.2020 по справі №159/4315/16-а, від 26.04.2021 по справі №348/2180/16-а.
З матеріалів справи видно, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 16.07.1993, така містить записи щодо трудової діяльності позивачки у спірний період, а саме : запис №1 від 15.03.1981, прийнята в члени колгоспу ім. Чапаєва с. Іванівка; запис №2 від 15.09.1992, Колгосп ім. Чапаєва с. Іванівка Берегівського району реорганізовано в КП “Верке»; запис №3 від 17.06.1993, звільнена з роботи і виключена з членів підприємства за власним бажанням.
При цьому, записи містять посилання на підставу їх внесення до трудової книжки, запис про звільнення засвідчений підписом голови колгоспу та скріплений печаткою підприємства.
Також, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.
Підставою для відмови позивачці у зарахуванні спірних періодів до її загального стажу було те, що ім'я у архівній довідці №663 від 18.03.2024 щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві ім'я заявниці не співпадає з паспортними даними (вказано ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 як значиться в інших документах).
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58), відповідно до п.1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.6 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
До прийняття Інструкції №58 порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.07.1974, правилами якої було також передбачено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців, а усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств.
Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Колегія суддів наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
В даному контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 по справі №220/989/17.
При цьому, відповідач не був позбавлений права, в разі наявності певних розбіжностей у документах, чи відсутності окремих документів в архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, тривалість трудоднів тощо. У спірному випадку орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для вжиття необхідних заходів щодо встановлення наявності чи відсутності у позивача трудового стажу за спірні періоди роботи позивача. Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Згідно висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 по справі №687/975/17 сформовані висновки, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а висловив позицію, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірний період роботи ОСОБА_1 з повинен бути зарахований до її страхового стажу.
Також відповідачем не надано доказів того, що позивака не працювала або її періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивачки стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому колегія суддів вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивачки на пенсійне забезпечення.
У спірних правовідносинах орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів на підтвердження стажу позивача, що, на переконання суду, є порушенням вищезазначених норм.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав на позивачку тягар доказування власного неперевіреного сумніву у достовірності документів, отриманих особою, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що порушені права позивачки необхідно захистити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірний період її трудової діяльності та повторно вирішити питання щодо призначення їй пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року по справі №260/4165/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук