24 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/1983/24 пров. № А/857/18856/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Ільчишин Н.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року (прийняте за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку суддею Димарчук Т. М.) в адміністративній справі № 140/1983/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:
- визнати протиправними і скасувати вимоги Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) зі сплати єдиного внеску № Ф-5467-55 від 09.08.2019 та № Ф-5467-55 від 15.11.2019;
- зобов'язати ГУ ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , виключивши з неї дані про наявність заборгованості (штрафу, пені) за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що дійсно перебував на відповідних податкових обліках як підприємець за видом діяльності 52.11.0 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту. Реєстрація підприємницької діяльності позивачем була здійснена 11.06.2009, а припинена 15.11.2019. Проте, вказаною діяльністю не займався та прибутку від неї не отримував. Як видно з інформаційної довідки форми ОК-5 з реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 09.10.2023 він майже увесь час (з 2009 року) перебував у трудових відносинах з різними підприємствами та товариствами. У період з 2017 року по 02.10.2023 позивач був офіційно працевлаштований як найманий працівник у приватному акціонерному товаристві “СКФ Україна». Зокрема з довідки про відрахування ЄСВ за найманого працівника ОСОБА_1 № 32 від 22.01.2024 видно, що вказане товариство здійснювало відрахування внесків за свого працівника, загальна сума яких складає 274 671, 44 грн.
Таким чином, відповідачем протиправно нараховано недоїмку зі сплати ЄСВ за період, коли позивач був офіційно працевлаштований та перебував у трудових відносинах з ПАТ “СКФ Україна» з урахуванням того, що підприємницьку діяльність він не здійснював, а відтак доходів від неї не отримував.
Позивач з метою ефективного захисту прав також просив суд зобов'язати відповідача провести коригування шляхом виключення з інтегрованої картки платника (далі - ІКП) відомостей про нарахування заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 26 539, 26 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області № Ф-5467-55 від 09.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 18 153,08 грн.
Визнати протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області № Ф-5467-55 від 15.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 26 539,00 грн.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , виключивши інформацію щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 20 907,26 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням, в частині задоволених вимог, його оскаржило ГУ ДПС у Волинській області, вважаючи, що таке прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, не відповідає обставинам справи та прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є платником єдиного внеску та зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, незалежно від того, чи є він одночасно найманим працівником. Зазначає, що підставою для формування вимоги стали відомості з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Враховуючи наведене вважає, що податковий орган, виносячи оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) діяв у межах закону, тому ці вимоги є законними та не підлягають скасуванню.
У частині відмовлених позовних вимог, рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, тому не підлягає перегляду в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 11.06.2009 по 15.11.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно наданих до матеріалів справи облікових даних ІКП ФОП ОСОБА_1 (а. с. 93-101) станом на 31.08.2020 заборгованість позивача з єдиного внеску (код класифікації доходів бюджету 7104000) становила 26 539 грн, яка виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за 2017-2019 роки, а саме:
09.02.2018 - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн;
19.04.2018 - за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
19.07.2018 - за ІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
19.10.2018 - за ІІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
21.01.2019 - за ІV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
19.04.2019 - за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
19.07.2019 - за ІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
21.10.2019 - за ІІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
ГУ ДПС у Волинській області, зважаючи на наявність реєстраційних даних АІС “Податковий блок» та даних з єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, сформувало та направило позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5467-55 від 09.08.2019 на суму 23785, 08 грн (заборгованість з ЄСВ станом на 09.08.2019) та вимогу № Ф-5467-55 від 15.11.2019 на суму 26 539, 26 грн (заборгованість з ЄСВ станом на 31.10.2019) (а. с. 32, 36).
Вказані вимоги повернулися на адресу ГУ ДПС у Волинській області з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою.
На запит представника позивача Філюка В. І. ГУ ДПС у Волинській області листом від 11.10.2023 № 14463/6/03-20-13-04-06 надіслало позивачу оскаржувані вимоги та інші запитувані документи (а. с. 29 - 36).
Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що посилання контролюючого органу на наявність у позивача обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок як ФОП, будучи при цьому найманим працівником, не відповідає нормам чинного законодавства України, та відповідно призводить до подвійної сплати єдиного соціального внеску ним особисто та роботодавцем.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).
Відповідно до пунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 6 Закону визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону, яка визначає базу нарахування єдиного внеску, єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначає стаття 9 Закону.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої цієї статті обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).
Судом встановлено, що у період з вересня 2017 по 2019 рік включно позивач був офіційно працевлаштований у приватному акціонерному товаристві “СКФ Україна».
У вказаний період позивач був застрахованою особою, якому нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, а єдиний внесок за нього сплачував як страхувальник роботодавець ПАТ “СКФ Україна».
Зокрема з довідки № 32 від 22.01.2024 про відрахування ЄСВ за найманого працівника ОСОБА_1 слідує, що вказаним товариством сплачено ЄСВ з вересня 2017 року по грудень 2017 року у розмірі 5779,38 грн; з січня 2018 року по грудень 2018 року у розмірі 23 065,62 грн; з січня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 35 291,45 грн (а. с. 20).
Вказані обставини підтверджуються також індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 2004 по 2023 рік (форма ОК-5) (дата формування 09.10.2023) (а. с. 24 - 28).
Зокрема, з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) видно, що ПАТ “СКФ Україна» за позивача сплачено єдиний соціальний внесок з вересня 2017 року по грудень (включно) 2019 року у розмірі не менше мінімального внеску.
Разом з тим, з січня 2017 року по серпень 2017 року в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5) відсутні дані про нарахування позивачу ОСОБА_1 заробітної плати та відсутні відомості про сплату ЄСВ як роботодавцем так і самим позивачем.
Оскільки в період нарахування податковим органом позивачу ЄСВ відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5467-55 від 09.08.2019 з вересня 2017 року по вересень 2019 року включно позивач перебував у трудових відносинах, а юридична особа ПАТ “СКФ Україна» як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальника єдиний соціальний внесок, то оскаржувана вимога ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18 153,08 грн (розрахункова велична за 2017 рік (вересень, жовтень, листопад, грудень) - 2816 грн, за 2018 рік- 9828, 72 грн, за 2019 рік - 5508, 36 грн) є протиправною та підлягає скасуванню.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом апеляційної інстанції не встановлено, докази отримання таких в матеріалах справи відсутні й відповідачем під час розгляду справи не надані.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього з вересня 2017 року по вересень 2019 року нараховував та сплачував роботодавець.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5467-55 від 09.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в частині нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 153, 08 грн підлягає скасуванню, а також про скасування вимоги Головного управління ДПС у Волинській області № Ф-5467-55 від 15.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 26 539, 00 грн, оскільки з матеріалів справи видно, що ця вимога фактично містить ту ж розрахункову суму ЄСВ, що і вимога № Ф-5467-55 від 09.08.2019 (тобто за 2017 рік, 2018 рік, перший та другий квартали 2019 року), що становить 23 785,08 грн, та розрахункову величину за третій квартал 2019 року - 2754,18 грн (918, 06 х3).
Крім того суд дійшов правильного висновку про те, що з метою ефективного захисту прав позивача необхідно зобов'язати ГУ ДПС у Волинській області здійснити коригування відомостей в ІКП ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 20 907,26 грн ( 26 530,26 грн - 5632,00 грн).
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року в адміністративній справі № 140/1983/24 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин