27 березня 2025 року м. Дніпросправа № 160/11248/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року (суддя Боженко Н.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року в справі № 160/11248/24, яке набрало законної сили відповідно до ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 09.10.2024, визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у виключенні ОСОБА_1 з військового обліку, викладену в листах від 05.04.2024 № 8316, від 23.04.2024 № 10898. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку від 22.03.2024, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.
Згідно з ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року встановлено судовий контроль за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 у справі № 160/11248/24. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 у справі № 160/11248/24 протягом 30 днів з моменту отримання копії цієї ухвали суду.
До суду першої інстанції 29.01.2025 надійшов звіт ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання судового рішення в справі № 160/11248/24.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року звіт ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято.
Суд першої інстанції виходив з того, що разом зі звітом відповідачем надано копію протоколу робочої наради від 03.12.2024. Зі змісту цього протоколу вбачається, що в ході відповідної наради і було повторно розглянуто заяву позивача про виключення його з військового обліку. В наявності констатуюча частина, згідно якої позивач підлягає мобілізації. Тобто, відповідачем здійснено повторний розгляд заяви позивача на виконання рішення суду в цій справі. В свою чергу порядок повідомлення позивача про результат розгляду заяви хоча й є неналежним, що констатовано судом під час вирішення питання про встановлення судового контролю, однак не впливає на факт здійснення повторного розгляду заяви позивача як такий відповідний перегляд здійснено, судом цю обставину встановлено згідно протоколу робочої наради. Порядок повідомлення позивача про відповідні обставини може мати вплив на його права, однак не підлягає оцінці в рамках процедури судового контролю, яка спрямована передусім на перевірку стану виконання рішення суду, що має об'єктивний характер.
Також суд першої інстанції зауважив, що з наданого відповідачем відеозапису вбачається, що між сторонами також наявна суперечність щодо обґрунтованості результату повторного розгляду відповідачем заяви позивача: позивач наполягав на тому, що при перегляді такої заяви в грудні 2024 року мають бути застосовані положення законодавства, чинні станом на дату подання такої заяви (березень 2024 року), в той час як відповідач фактично повторно розглянув заяву позивача вже згідно нових положень законодавства.
Не заперечуючи юридичного значення редакції положень законодавства, згідно яких відповідач здійснює повторний перегляд заяви позивача, для результатів розгляду такої заяви, суд констатував, що при вирішенні спору по суті питання належної редакції положень законодавства, які відповідач повинен застосувати при новому розгляді заяви позивача не було предметом судового розгляду.
Судом першої інстанції констатовано, що в квітні 2024 року відповідач не дотримався положень законодавства, які діяли на той час. Однак судом не вирішувалося питання про те, яка редакція відповідних положень законодавства має бути застосована відповідачем при повторному розгляді заяви позивача на виконання рішення суду. Тобто, йдеться про новий акт правової поведінки відповідача, який у відповідному аспекті (обрані положення законодавства, згідно яких здійснено повторний розгляд заяви позивача) судом не досліджувався та не оцінювався, в зв'язку з чим в рамках процедури судового контролю суд позбавлений можливості вирішити відповідну суперечність між сторонами. Як наслідок, захист прав позивача, які він вважає порушеними в зв'язку з такими діями відповідача, може бути здійснений в загальному порядку шляхом звернення до суду з новим позовом з новими предметом та підставами.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просять її скасувати, повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що поза увагою суду першої інстанції залишились доводи позивача, що ані звіт, ані зміст протоколу робочої наради від 03.12.2024 не свідчить про врахування відповідачем висновків суду у рішенні від 22.07.2024. Відповідач не застосував відповідну редакцію Закону № 2232-ХІІ, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, тоді як ухвалюючи рішення суд посилався саме на таку редакцію закону.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Відповідно до положень частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до приписів статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм процесуального закону дає можливість дійти висновку, що межами судового контролю, встановленого в порядку статті 382 КАС України, є перевірка своєчасності та повноти виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що перевіряючи повноту виконання рішення, суд має пересвідчитися, що відповідачем судове рішення виконано відповідно до його резолютивної частини, з урахуванням правових висновків суду, наведених в цьому рішенні.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року в справі № 160/11248/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку від 22.03.2024, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.
Суд надавав оцінку спірним правовідносинам, опираючись на нормативно-правове регулювання в редакції, чинній станом на дату прийняття спірного рішення відповідача.
Суд зауважив, що в цій справі єдиною підставою для відмови у виключенні позивача з військового обліку відповідач вказав спочатку ненадання довідки з установи відбування покарання, а потім недостатність наданої довідки з філії державної установи «Центр пробації». У відповідних листах відповідачем не наведено жодного іншого обґрунтування, однак у відзиві відповідач додатково вказав, що вимога надання довідки обґрунтована директивою Генерального штабу Збройних Сил України від 18.06.2018 року № 321/1168.
Суд вказав, що ієрархія нормативно-правових актів визначена ч. 2 ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність», згідно якої закони України мають вищу юридичну силу, ніж директиви Генерального штабу Збройних Сил України, які в ієрархії нормативно-правових актів відсутні. Отже, визначальним в цій справі є зміст саме ч. 9 ст. 14 Закону № 2232-XII. Ця норма права не передбачає такої умови застосування відповідного правила поведінки (виключення особи з військового обліку), як надання довідки з місця відбування покарання. Єдиною умовою для застосування цього правила поведінки є засудження особи раніше до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Суд дійшов висновку, що вимога відповідача будь-якої довідки чи іншого документа, а також вимога надання будь яких додаткових відомостей, окрім як щодо факту засудження позивача раніше до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, є неправомірною. Як наслідок, при повторному розгляді заяви позивача про виключення його з військового обліку відповідач не має правових підстав для вимагання від позивача довідки з місця відбування покарання.
Додатково суд зауважив, що відомості про відбування позивачем покарання у вигляді позбавлення волі також вимагатися не можуть, оскільки ця обставина не визначена ч. 9 ст. 14 Закону № 2232-XII для застосування відповідного правила поведінки, оскільки єдиною такою умовою є факт засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (а не факт відбуття особою такого покарання чи будь-якої іншої обставини). Таким чином, відповідач має повторно переглянути заяву позивача від 22.03.2024 року та вирішити її по суті шляхом перевірки та оцінки лише факту засудження позивача до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, без надання оцінки обставинам відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі.
Отже, зміст мотивувальної частини рішення суду першої інстанції дає можливість дійти висновку, що при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 відповідач мав врахувати таке:
1) відповідач не має права вимагати від позивача довідки з місця відбування покарання;
2) має перевірити та оцінити лише факт засудження позивача до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, без надання оцінки обставинам відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі.
Суд першої інстанції, перевіряючи звіт суб'єкта владних повноважень про виконання рішення в справі № 160/11248/24 забезпечив повне з'ясування обставин справи, дослідивши не тільки письмово подані документи, а й відеодоказ, який в повній мірі дає можливість встановити обставини розгляду заяви позивача та ухвалення рішення за результатом такого розгляду.
Наданими доказами в повній мірі підтверджується, що відповідач врахував висновки суду, викладені у рішенні від 22.07.2024 у справі № 160/11248/24, не допустивши неправомірне витребування документів згідно з директивою Генерального штабу Збройних Сил України від 18.06.2018 року № 321/1168.
Вказана обставина позивачем не спростовується.
В свою чергу, як вірно зауважив суд першої інстанції, позивач не погоджується з результатом повторного розгляду його заяви.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в основу такої незгоди покладені доводи щодо застосування відповідачем під час прийняття рішення норм матеріального права, які не підлягають застосуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цьому випадку йдеться про новий акт правової поведінки відповідача, який у відповідному аспекті (обрані положення законодавства, згідно яких здійснено повторний розгляд заяви позивача) судом не досліджувався та не оцінювався, в зв'язку з чим в рамках процедури судового контролю суд позбавлений можливості вирішити відповідну суперечність між сторонами.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року в адміністративній справі № 160/11248/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з 27 березня 2025 року та оскарженню не підлягає згідно з приписами статті 328 КАС України.
Повна постанова складена 27 березня 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова