27 березня 2025 р. Справа № 520/23867/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 02.10.24 у справі №520/23867/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просила суд:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 28.03.2024 про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 28.03.2024 про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі №520/23867/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених її позовних вимог відмовити. Окрім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просило суд апеляційної інстанції розгляд апеляційної скарги Головного управління здійснювати у судовому засіданні апеляційної інстанції без участі сторін.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що рішення суду винесено без повного та всебічного з'ясування обставин у справі та є таким, що не ґрунтується на законі. Зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, повторно відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю посади концертмейстера у Переліку №909, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому визнання протиправними дій органу Пенсійного фонду у цій частині, є незаконним та обґрунтованим. Окрім того, вважає, що висновки суду про те, що позивач підпадає під дію пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та має право на отримання грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, посилаючись, що “трудова книжка НОМЕР_1 містить запис за №9 від 12.05.2021 про те, що запис за №3 недійсний та ОСОБА_1 прийнято на посаду викладача класу фортепіано», не є належним та достатнім доказом, яким підтверджено спеціальний стаж позивачки для призначення їй грошової допомоги. Вважає, що наявні всі підстави для задоволення скарги відповідача.
Позивачка не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України дана справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням наведеної вище норми КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що згідно з записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивачка з 01.11.1985 по теперішній час працює на посаді викладача по класу фортепіано в Харківській музичній школі № 9 (а.с.9-10).
Позивачка 01.12.2022 звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення їй грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно п.7-1 прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 21.09.2023 позивачці відмовлено в задоволенні її заяви.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 204750012201 від 21.09.2023, позивачка звернулася до суду з позовом задля оскарження такого рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі №520/31785/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 21.09.2023. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 стосовно виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили 19.03.2024.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області на виконання зобов'язань, покладених рішенням Харківського окружного адміністративного суду №520/31785/23 від 22.01.2024, повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 , яка зареєстрована 01.12.2022 за № 5597, та за результатами повторного розгляду такої заяви прийнято рішення №204750012201 від 28.03.2024 про відмову у виплаті позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.11-12).
У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 28.03.2024 зазначено про відсутність підстав для виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивачка, не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 28.03.2024 про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 , вважаючи, що наявні підстави для його скасування, звернулася до суду першої інстанції з позовною заявою.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного суду, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 28.03.2024 про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не менший, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років.
Відповідно до п.7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058- IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі по тексту - Порядок №1191).
Згідно п.1 Порядку №1191 цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та механізм її виплати.
Відповідно до п.2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення": переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 (909-93-п) "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відтак, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібній справі викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі №234/13835/17.
Як встановлено з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі №520/31785/23, що набрало законної сили 19.03.2024, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 стосовно виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
У рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі №520/31785/23 судом зазначено наступне: "Таким чином, беручи до уваги правову позицію у подібних правовідносинах, відображену Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 (справа №233/4308/17), від 07.11.2019 (справа №676/5649/17), від 15.01.2020 (справа №541/2142/16-а), від 08.04.2020 (справа №149/2408/17), суд дійшов висновку, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи позивача повинен зараховуватися до її спеціального стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачка підпадає під дію пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та має право на отримання грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення".
Судом встановлено, що при повторному розгляді Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області заяви позивачки стосовно виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійним органом прийнято рішення №204750012201 від 28.03.2024 про відмову у виплаті позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.11-12).
У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 28.03.2024 зазначено, зокрема, наступне: "Головним управлінням враховано висновки суду, що позивачка підпадає під дію пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону 1058-IV та має право на отримання грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі 10-ти місячних пенсій станом на день її призначення, так як посада викладача музичної школи включена до переліку посад педагогічних працівників і викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України та мають право на отримання пенсії за вислугу років, у тому числі музичних шкіл та шкіл мистецтв.
Водночас, у рішенні № 204750012201 від 21.09.2023 зазначалося, що причиною відмови у призначенні грошової допомоги є відсутність посади викладача у музичній школі.
Вказане рішення прийнято у зв'язку з тим, що згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , з 01.11.1985 вона працювала в Харківській музичній на посаді викладача по класу фортепіано і концертмейстера. Саме посада концертмейстера не передбачена Переліком №909.
Так, трудова книжка НОМЕР_1 містить запис за №9 від 12.05.2021 про те, що запис за №3 недійсний та ОСОБА_1 прийнято на посаду викладача класу фортепіано. Підставою внесення запису зазначено наказ №78-к від 30.10.1985, тобто той же наказ, на підставі якого ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду викладача по класу фортепіано і концертмейстера (а.с.10).
Колегія суддів зазначає, що фактично Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в оспорюваному рішенні підтвердило, що позивачка підпадає під дію пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону 1058-IV має право на отримання грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі 10-ти місячних пенсій станом на день її призначення, оскільки посада викладача музичної школи включена до переліку посад педагогічних працівників і викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України та мають право на отримання пенсії за вислугу років, у тому числі музичних шкіл та шкіл мистецтв.
При цьому, за змістом оспорюваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 28.03.2024, підставою для відмови у виплаті позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій слугувало те, що в трудовій книжці НОМЕР_1 міститься запис за №9 від 12.05.2021 про те, що запис за № 3, згідно з яким з 01.11.1985 позивач працювала в Харківській музичній на посаді викладача по класу фортепіано і концертмейстера, недійсний та ОСОБА_1 прийнято на посаду викладача класу фортепіано. Підставою внесення запису зазначено наказ №78-к від 30.10.1985, тобто той же наказ, на підставі якого ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду викладача по класу фортепіано і концертмейстера. У зв'язку з чим, пенсійним органом не враховано при розгляді заяви позивача запис №9 трудової книжки позивача.
Надаючи правову оцінку наведеному вище, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637).
Відповідно до п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
При цьому, порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі по тексту - Інструкція №58).
Відповідно до п.2.3 і 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. п. 2.6.-2.9 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Згідно абз.2 п.6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Відповідно до п.1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.93 №301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок» покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Колегія суддів погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Так, в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 містяться, зокрема, наступні записи: запис за № 3: 01.11.1985 - позивач зарахована на роботу до Харківської музичної школи на посаду викладача по класу фортепіано і концертмейстера (наказ № 78-к від 30.10.1985); запис за № 9 від 12.05.2021: запис за №3 є недійсним. Позивач прийнята на посаду викладача класу фортепіано (наказ № 78-к від 30.10.1985).
Колегія суддів зазначає, що записи в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 здійснені у хронологічній послідовності, не містять виправлень.
Трудова книжка позивача містять всі необхідні записи про роботу позивача на посаді викладача по класу фортепіано в Комунальному початковому спеціалізованому мистецькому навчальному закладі "Дитяча музична школа № 9 ім. В.І. Сокальського" в період з 01.11.1985 по теперішній час, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження факту роботи позивача.
Окрім того, матеріали справи містять довідку Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу "Дитяча музична школа № 9 ім. В.І. Сокальського" № 19 від 17.06.2022, якою підтверджується, що позивач з 01.11.1985 (наказ 78-к від 30.10.1985) до теперішнього часу дійсно працює в Комунальному початковому спеціалізованому мистецькому навчальному закладі "Дитяча музична школа № 9 ім. В.І. Сокальського" на посаді викладача класу фортепіано (а.с.14).
Також, позивачка надала копію наказу №40 від 12.05.2021, яким внесено зміни до ряду наказів, зокрема, до наказу №78-к від 30.10.1985, а саме викладено назву посади в наступній редакції: " ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду викладача класу фортепіано" (а.с.15-16).
Відтак, наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що позивач з 01.11.1985 (наказ № 78-к від 30.10.1985) до теперішнього часу дійсно працює в Комунальному початковому спеціалізованому мистецькому навчальному закладі "Дитяча музична школа №9 ім. В.І. Сокальського" на посаді викладача класу фортепіано.
Також, матеріалами справи підтверджено дійсність внесення змін до наказу №78-к від 30.10.1985, у зв'язку з чим до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 внесено запис № 9 про визнання недійсним запису №3 та про те, що позивача з 01.11.1985 прийнято на роботу на посаду викладача класу фортепіано.
Колегія суддів зазначає, що саме на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання покладається відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок.
Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17, від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 11.07.2019 № 683/737/17.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не навів належних аргументів та обґрунтувань, які б вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується та вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо неприйняття доводів відповідача про те, що грошова допомога позивачу не може бути призначена у зв'язку з неможливістю врахування запису №9 трудової книжки позивача через те, що підставою внесення запису №9 зазначено наказ №78-к від 30.10.1985, тобто той же наказ, на підставі якого ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду викладача по класу фортепіано і концертмейстера (запис №3).
З урахуванням зазначеного вище, відповідальність за наявність певних недоліків трудової книжки не може покладатися на позивача та такі недоліки не є підставою для відмови в призначенні позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до п. п. 1, 3 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, повторно відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є такими, що не узгоджуються із наведеними вище висновками суду щодо протиправності оспорюваного рішення пенсійного органу.
Відтак, позивачка, як викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, підпадає під дію пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та має право на отримання грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, а відповідні висновки пенсійного органу в оспорюваному рішенні є необґрунтованими.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 28.03.2024 про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При обранні способу відновлення порушеного права позивача колегія суддів виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Колегія суддів зазначає, що позиція Європейського суду з прав людини та Верховного Суду свідчить про необхідність встановлення такого способу відновлення порушеного права, при якому можливість прийняття подальших протиправних рішень буде виключена.
Враховуючи наведені вище висновки щодо протиправності та необхідності скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204750012201 від 28.03.2024, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено без повного та всебічного з'ясування обставин у справі та є таким, що не ґрунтується на законі є такими, що не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи, а відтак необґрунтованими.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду у даній справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 у справі №520/23867/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді В.А. Калиновський О.А. Спаскін