27 березня 2025 р. Справа № 440/3596/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, м. Полтава, повний текст складено 09.10.24 у справі №440/3596/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою (за підписом її представника) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.03.2024 №916190156228 щодо відмови здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021 - 2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії із зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 30.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри, яка безпосередньо зайнята повний робочий день по обслуговуванню туберкульозних хворих у КП "Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради" у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 08.03.2024.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії із зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 30.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри, яка безпосередньо зайнята повний робочий день по обслуговуванню туберкульозних хворих у КП "Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради" у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 08.03.2024.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу (за підписом її представника), в якій просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 та прийняти постанову, якою визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.03.2024 №916190156228 щодо відмови здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії із зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 30.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри, яка безпосередньо зайнята повний робочий день по обслуговуванню туберкульозних хворих у КП “Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради» у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України “Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.02.2024; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії із зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 30.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри, яка безпосередньо зайнята повний робочий день по обслуговуванню туберкульозних хворих у КП “Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради» у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.02.2024; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати за сплату судового збору.
В обґрунтування вимог скарги наводить доводи щодо протиправності відмови в призначенні та виплаті позивачці пенсії за віком за Законом №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення. Зазначає, що згідно з матеріалами справи позивачці було призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а відтак за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV позивачка звернулася 08.02.2024 вперше. Отже, вважає, що раніше вона не скористався своїм правом на призначення пенсії за віком (на загальних умовах) відповідно до положень Закону №1058-IV, а чинне законодавство не обмежує її в цьому праві. Також наводить доводи щодо протиправності відмови в зарахуванні позивачці періоду роботи з 01.01.2004 р. по 30.03.2020 р. на посаді молодшої медичної сестри в подвійному розмірі. Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення від 09.10.2024 у справі №440/3596/24 жодним чином не аргументовано та не вказано підстав відмови у зарахуванні періоду роботи позивачки з 01.01.2004 р. по 30.03.2020 р. на посаді молодшої медичної сестри в подвійному розмірі. Таким чином, як на її думку, суд взагалі не розглянув вказану вимогу, не надав обґрунтованого пояснення її відмови, а лише формально повністю відмовив в задоволенні позовних вимог в цілому. Вважає, що відповідач зобов'язаний зарахувати вказаний період роботи з 01.01.2004 по 30.03.2020 у подвійному розмірі, а формальна відмова суду першої інстанції в задоволенні вказаної позовної вимоги без аргументації є порушенням норм матеріального та процесуального права. Наводить доводи щодо помилкових висновків суду першої інстанції, які були покладені в основу оскаржуваного рішення суду. Зазначає, що суд першої інстанції здійснив дискримінацію, відмовивши їй у праві на отримання пенсії за Законом №1058-IV, з урахуванням правильного показника заробітної плати, що є неприпустимим. Вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню. Наводить практику Верховного Суду в аналогічних спорах. Також посилається на практику апеляційних судів в аналогічних справах. В якості нормативних підстав для оскарження судового рішення посилається на приписи ч.1 ст.317 КАС України.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України, в якому, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість скарги позивачки, просило відмовити у задоволенні останньої в повному обсязі, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України, в якому, посилаючись на те, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи та прийнято об'єктивне, неупереджене та законне рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, просило останню залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України дана справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням наведеної вище норми КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивачки.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області. З 18.02.2012 позивачці первинно призначена пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
08.03.2024 позивачка звернулась з заявою до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області про перехід на інший вид пенсії, а саме: з пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на пенсію за віком на загальних умовах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 15.03.2024 № 916190156228 про відмову в проведенні перерахунку пенсії.
Позивачка, вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.03.2024 №916190156228 щодо відмови здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021 - 2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії із зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 30.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри, яка безпосередньо зайнята повний робочий день по обслуговуванню туберкульозних хворих у КП "Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради" у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 08.03.2024, звернулася до суду першої інстанції з позовною заявою.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог останньої.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги позивачки, колегія суддів виходить з наступного.
В силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Абзацом 7 ч.2 ст.5 Закону №1058-IV передбачено, що виключно цим Законом визначаються умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно частини першою ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст.10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст.40 Закону №1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" розділ XV Закону № 1058-IV доповнено пунктом 4-3, згідно з яким пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 01.10.2017 перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Відповідно до ч.2 та ч.4 ст.42 Закону №1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
У разі, якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Обчислення страхового стажу, який дає право на перерахунок пенсії відповідно до цієї статті, здійснюється не раніше дня, що настає за днем, по який обчислено страховий стаж під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Згідно з пунктом 3 Порядку проведення перерахунку пенсії без додаткового звернення особи відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління ПФУ від 18.05.2018 №10-1, перерахунок пенсії проводиться пенсіонеру, який після призначення (перерахунку) пенсії: 1) продовжував працювати та має не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію або із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії; 2) продовжував працювати і має менш як 24 місяці страхового стажу. Перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки з дня звернення за призначенням (попереднім перерахунком) пенсії.
Перерахунок проводиться з урахуванням страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) та із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Аналіз наведеного вище вказує на те, що перерахунок пенсії проводиться з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію. За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Особи, які працювали повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком №2, в питаннях пенсійного забезпечення мають пільгу, яка виражається у зниженні пенсійного віку, проте, вид пенсії, що їм призначається - це пенсія за віком, яка згідно з вищенаведеними положеннями законодавства призначається, перераховуються та виплачується відповідно до Закону №1058-IV.
Приписами ч.3 ст.45 Закону №1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Отже, наведене вище вказує на те, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №336/372/16-а, від 17.05.2021 у справі №185/1473/17, від 27.06.2023 у справі №500/4392/22.
З матеріалів справи встановлено, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та є отримувачем пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка перераховувалася відповідно до положень Закону №1058-IV, що фактично не заперечується позивачкою.
08.03.2024 позивачка звернулась з заявою до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області про перехід на інший вид пенсії, а саме: з пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на пенсію за віком на загальних умовах відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
Оспорюваним рішенням від 15.03.2024 №916190156228 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області було відмовлено позивачці в переведенні на пенсію за віком із застосуванням нової середньої заробітної плати по Україні за відсутністю законних підстав.
Надаючи правову оцінку наведеному вище, колегія суддів зазначає, що нормою ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій, які полягають у зменшенні пенсійного віку у разі наявності певного трудового стажу. Втім вид пенсії та порядок її призначення відповідає умовам, що визначені Законом №1058-IV.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 31.05.2019 року у справі №314/272/17, від 31.03.2020 року у справі №348/1296/17, від 06.12.2021 у справі №185/951/17.
Окрім того, колегія суддів враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.10.2024 року у справі №300/5450/23, а саме: 1) статтею 13 Закону 1788-XII для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови для призначення пенсії за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку; 2) пільгова пенсія за віком, призначена з урахуванням положень Закону 1788-XII, призначається та виплачується в порядку та на умовах, що визначені Законом №1058-IV, а тому особи, які отримують таку пенсію, не мають права на перехід на пенсію за віком на загальних підставах відповідно до Закону №1058-IV після досягнення ними пенсійного віку.
Враховуючи вже сформовану практику Верховного Суду, особа, якій призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону № 1788-ХІІ, не має права на повторне призначення пенсії за віком на загальних підставах відповідно до Закону №1058-IV після досягнення нею загального пенсійного віку, з огляду на те, що стаття 13 Закону №1788-ХІІ передбачає не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови для призначення пенсії за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку. Тобто, пенсія за віком на пільгових умовах і пенсія за віком, що призначається на загальних підставах, є різновидами одного виду пенсійного забезпечення - пенсії за віком.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 31 січня 2025 року у справі №160/860/24.
Відтак, в даному випадку задоволення заяви позивачки про переведення (призначення) її на пенсію за віком на загальних підставах, буде відсутнє переведення з одного виду пенсії на інший, оскільки пенсія за віком на пільгових умовах, призначена їй відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", є різновидом пенсії за віком зі зменшенням загального пенсійного віку, що унеможливлює призначення позивачці пенсії за віком на загальних підставах повторно у зв'язку з досягненням загального пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 17.05.2021 у справі №185/1473/17, від 10.04.2019 у справі № 336/372/16-а.
Окрім того, з матеріалів справи встановлено, що позивачці здійснювався перерахунок пенсії, як працюючому пенсіонеру.
Водночас з витягу алгоритму розрахунку пенсії за віком позивачки вбачається, що такий розрахунок здійснювався відповідно до Закону №1058-IV.
Враховуючи те, що позивачці було призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка в свою чергу перераховувалася відповідно до положень Закону №1058-IV, колегія суддів приходить до висновку, що у спірних відносинах відсутній факт призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком на пільгових умовах, призначена їй відповідно до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", є пенсією за віком зі зменшенням загального пенсійного віку, що унеможливлює призначення позивачці пенсії за віком на загальних підставах повторно у зв'язку з досягненням загального пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону № 1058-IV та, відповідно, не може бути застосований при обчисленні пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три останні роки.
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 12.11.2024 у справі №160/32062/23, від 23.10.2024 року у справі 160/28273/23, від 26.11.2024 року у справі №460/2558/24.
Відтак, колегія суддів підсумовує, що досягнення позивачкою передбаченого законом пенсійного віку не зумовлює виникнення у неї права на повторне призначення вже призначеної пенсії за віком.
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.02.2025 року у справі №520/7743/24.
При цьому, той факт, що позивачка продовжувала працювати після первинного призначення пенсії, може бути підставою для перерахунку пенсії, а не для її призначення із застосуванням показника середньої заробітної плати за відповідний період.
Таким чином, у даному випадку відсутні підстави для перерахунку позивачці пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачці було призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а відтак за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV позивачка звернулася 08.02.2024 вперше, мотивуючи це тим, що раніше вона не скористався своїм правом на призначення пенсії за віком (на загальних умовах) відповідно до положень Закону №1058-IV, а чинне законодавство не обмежує його в цьому праві, є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду, у т.ч. правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в його постановах в подібних спорах.
Відтак, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.03.2024 №916190156228 щодо відмови здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021 - 2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії та задоволення вимог зобов'язального характеру.
Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі, а не ті на які посилається позивачка у своїй скарзі.
Окрім того, щодо посилання в апеляційній скарзі на практику апеляційних судів в аналогічних справах, то колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеної вище норми КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені в рішеннях (постановах) судів апеляційної інстанції не є обов'язковими для врахування судом.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем (Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області), як суб'єктом владних повноважень, було доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.
При цьому, незважаючи на те, що наведеною вище нормою КАС України визначено обов'язок суб'єкта владних повноважень довести правомірність, як в даному випадку, свого рішення, позивач не звільняється від свого обов'язку, передбаченого ч.1 ст.77 КАС України довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Всупереч наведеному вище, позивачкою не було доведено обставин, на яких ґрунтуються її вимоги у даній справі.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо необґрунтованості та безпідставності заявлених вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а відтак правильності висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог останньої.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення від 09.10.2024 у справі №440/3596/24 жодним чином не аргументовано та не вказано підстав відмови у зарахуванні періоду роботи позивачки з 01.01.2004 р. по 30.03.2020 р. на посаді молодшої медичної сестри в подвійному розмірі, тим самим взагалі не розглянуто вказану вимогу, не надавши обґрунтованого пояснення її відмови, суд лише формально повністю відмовив в задоволенні позовних вимог в цілому, що є порушенням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів не приймає такі доводи скарги, з огляду на наступне.
Так, зі змісту оспорюваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.03.2024 №916190156228 встановлено, що останнім не приймалося управлінського рішення з питання зарахування вказаного періоду роботи ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри в подвійному розмірі.
Відтак, слід прийти до висновку, що відсутня відмова пенсійного органу з приводу вказаного питання.
При цьому, варто зазначити, що доказів звернення позивачки з заявою до пенсійного органу саме з приводу зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 01.01.2004 р. по 30.03.2020 р. на посаді молодшої медичної сестри в подвійному розмірі матеріали справи не містять і позивачкою до суду не надано.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частинами 1 та 2 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наведене вище узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 30.10.2019 року у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15).
Відтак, колегія суддів приходить до висновку щодо необґрунтованості таких доводів апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які були покладені в основу оскаржуваного рішення суду, допустивши тим самим дискримінацію, відмовивши позивачці у праві на отримання пенсії за Законом №1058-IV з урахуванням правильного показника заробітної плати, що є неприпустимим, колегія суддів зазначає, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки не узгоджуються із наведеним вище та фактично ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм законодавства, які регулюють спірні відносини.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно із пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 пункту 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги позивачки не спростовують висновків суду у даній справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду даної справи скарга позивачки підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відсутні, в розумінні приписів ст.139 КАС України, підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат. Відтак, вимоги скарги про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати за сплату судового збору, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Оскільки дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 у справі №440/3596/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський