27 березня 2025 р. Справа № 480/7571/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини № НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024, (головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук) по справі № 480/7571/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини № НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- стягнути з Військової частини № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток/грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.12.2021 по 11.10.2022 у сумі 122 793,03 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.12.2021 до 11.10.2022, у розмірі 91 179,12 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - відмовлено.
Військова частина НОМЕР_2 (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд дійшов помилково застосував принцип співмірності, не врахувавши всі обставини, зокрема розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя ОСОБА_2 , судді Бегунц А.О., Мельнікова Л.В.
У зв'язку зі смертю судді ОСОБА_3 , на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., Присяжнюк О.В.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 28.11.2014 по 01.12.2021 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Разом з тим, при звільненні позивача з військової служби, відповідачем не проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме не виплачено:- одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; -компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 по 2014 роки.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 у справі № 480/2983/22, яке набрало законної сили 26.07.2022, зокрема, зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 по 2014 роки включно, в кількості 10 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.12.2021 року.
12.10.2022 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 у справі № 480/2983/22 відповідачем виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 3 988,47 грн. (з розрахунку 3928,64 грн. та 59,83 грн - утриманий військовий збір 1,5%.)
Також рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі № 480/2987/22, яке набрало законної сили 28.07.2022, зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служб України (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
28.07.2022 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі № 480/2987/22 відповідачем позивачу виплачено 53 844,30 грн. ( з розрахунку 53036,64 грн, та 807,66 грн - утриманий військовий збір 1,5%.)
Вважаючи, що відповідачем проведено несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обчислюючи розмір середньої заробітної плати, суд першої інстанції зазначив, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку, необхідно поділяти на дві частини: до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) і після цієї дати.
Щодо періоду до 19.07.2022, суд першої інстанції встановив, що розмір середнього заробітку з 02.12.2021 по 18.07.2022 становить 89 838,99 грн. Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на очевидну неспівмірність невиплаченої при звільненні суми у порівнянні з сумою середнього заробітку, остання підлягає пропорційному зменшенню. З урахуванням наведеного, суд вважав, що належною сумою до стягнення за цей період є 57 832,77 грн.
В свою чергу, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 24.06.2022 за висновками суду склав 33 346,35 грн, та не підлягав пропорційному зменшенню з огляду на регулювання такого періоду новою редакцією статті 117 КЗпП України, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями.
Як наслідок, суд першої інстанції стягнув на користь позивачу середній заробіток за період з 02.12.2021 по 11.10.2022 в загальному розмірі 91 179,12 грн (57 832,77 грн + 33 346,35 грн).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Судом встановлено, що на час звільнення позивача зі служби - 01.12.2021, з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме - не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 3 928,64 грн.
Виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки проведена відповідачем 12.10.2022 року на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 у справі № 480/2983/22, що підтверджується банківською випискою.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Визначаючи розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд першої інстанції правильно врахував, що на час спірних правовідносин було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.
Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Саме такий правовий висновок викладений і Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Верховний Суд зазначив, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/ тривають після 19.07.2022 є неможливим.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
З прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України застосовані в постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23.
Враховуючи, що позивача звільнено з військової служби 01.12.2021, а остаточний розрахунок проведено - 12.10.2022, суд першої інстанції правильно вважав, що до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України має застосовуватися у двох редакціях: період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. Період після 19.07.2022 регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України (яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями).
Так до періоду з 02.12.2021 до 18.07.2022 суд першої інстанції застосував принцип співмірності та зменшив середній заробіток з 89 838,99 грн (обчислений на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100) до 57 832,77 грн.
В свою чергу, за період з 19.07.2022 до 11.10.2022 суд першої інстанції стягнув 33 346,35 грн без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Колегія суддів погоджується із проведеним судом першої інстанції розрахунком середнього заробітку за період з 19.07.2022 до 11.10.2022 та належною до стягнення сумою - 33 346,35 грн.
Доводи апелянта щодо необхідності застосування принципу співмірності до цього періоду при визначенні суми середнього заробітку з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц колегія суддів відхиляє, оскільки правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Натомість, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У зв'язку з цим, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вищевказаний період визначається без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
Водночас, колегія суддів вважає помилковим розрахунок судом першої інстанції суми середнього заробітку за період з 02.12.2021 до 18.07.2022 та таким, що зроблений за неповного встановлення обставин справи з огляду на наступне.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Так, враховуючи, що позивача звільнено зі служби 01.12.2021, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є жовтень, листопад 2021 р.
Загальна сума грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці проходження служби становить 23 930,80 грн, середньоденне грошове забезпечення - 392,31 грн, що підтверджується довідкою про заробітну плату від 10.02.2022 (а.с. 15).
Кількість днів затримки за період з 02.12.2021 (наступний день за днем звільнення) до 18.07.2022 (набрання законної сили нової редакції ст. 117 КЗпП України) становить 229 днів, отже сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні складає 89 838,99 грн (229 днів х 392,31 грн).
Разом з тим, колегія суддів вважає, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне.
Особливості обчислення середнього заробітку до 19.07.2022, зокрема випадки та критерії його зменшення були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Пізніше Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, а саме: при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку слід встановити: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
Колегія суддів зазначає, що розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 65 433,77 грн як встановлено з розрахункового листа ОСОБА_1 за грудень 2021 р.
При цьому, виплачена на виконання судового рішення сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги складає 56 965,28 грн (3 928,64 грн + 53 036,64 грн), тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 122 399,05 грн. (65 433,77 грн., + 56 965,28 грн).
Таким чином, недоплачена сума при звільненні 56 965,28 грн. у процентному виразі дорівнює 46,54% від 122 399,05 грн.
Обрахована апеляційним судом відповідно до Порядку № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, становить 89 838,99 грн.
Отже, з урахуванням принципу пропорційності, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 41 811,07 грн (46,54% від 89 838,99 грн).
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 02.12.2021 до 18.07.2022 буде 41 811,07 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції при визначенні належної до стягнення суми середнього заробітку за вищенаведений період, не врахував, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, не застосував її під час вирішення питання щодо пропорційності суми середнього заробітку недоплаченій сумі грошового забезпечення при звільненні.
Натомість, у випадку очевидної неспівмірності суми середнього заробітку, суд першої інстанції мав встановити вказані обставини та присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
З урахуванням викладеного, обґрунтованими є доводи апелянта про те, що суму середнього заробітку за період до 19.07.2022 суд першої інстанції визначив неправильно.
Як наслідок, колегія суддів дійшла висновку, що загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві становить 75 157,42 грн (41 811,07 грн + 33 346,35 грн), а не 91 179,12 грн, що визначена судом першої інстанції.
Наведений апеляційним судом розрахунок суми середнього заробітку не погіршує становище позивача, а тому відповідає його інтересам та сприяє поновленню порушеного права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшовши висновку про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неправильно визначив розмір такого відшкодування, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини в іншій редакції.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частина НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі № 480/7571/22 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.12.2021 до 11.10.2022, у розмірі 75 157,42 грн (сімдесят п'ять тисяч сто п'ятдесят сім гривень 42 копійки).
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі № 480/7571/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц О.В. Присяжнюк