27 березня 2025 року справа №200/4488/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 200/4488/24 (головуючий І інстанції Ушенко С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості з пенсії, -
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо виплати щомісячних страхових виплат з 01.01.2022; зобов'язати поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.01.2022; визнати протиправною бездіяльність щодо виплати заборгованості з пенсії; стягнути на його користь заборгованість з виплати пенсії у сумі 84597,98 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що перебуває на обліку у відповідача як отримувач страхових виплат та пенсії, однак відповідач всупереч вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» припинив з 01.01.2022 виплату йому щомісячних страхових виплат без будь яких пояснень. Крім того, на думку позивача, відповідач протиправно не виплачує заборгованість з пенсії у сумі 84597,98 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 200/4488/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.01.2022. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.01.2022. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії у сумі 77303 (сімдесят сім тисяч триста три) грн. 56 коп. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 пенсії за один місяць. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Відповідно до довідки від 16 лютого 2018 року №1419117454 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач як внутрішньо переміщена особа зареєстрований у місті Бахмут Донецької області, перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа у Дружківському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області по 31 грудня 2016 року. З 01 січня 2017 року страхові виплати позивачу припинені.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі №200/12307/21, яке набрало законної сили 16.06.2022 відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Скасовано Постанову Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Дружківці від 13.01.2017 №0530/6255/6255/27 про припинення щомісячних страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсують відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року.
Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсують відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 та виплатити заборгованість по ним, що виникла за період з 01 січня 2017 року.
У вересні 2022 року позивачу на виконання рішення суду Слов'янським відділенням управляння ВД ФСС України в Донецькій області нараховано та виплачено щомісячні страхові виплати за період з 01.01.2017 по 31.12.2021 у загальній сумі 101336,40 грн. на особовий рахунок, відкритий в банківській установі АТ “Ощадбанк».
З 01 серпня 2022 року виплату щомісячних страхових виплат припинено.
Крім того, за матеріалами електронної пенсійної справи позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у місті Бахмут (далі - Головне управління) як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058.
Виплата пенсії позивачу проведена по 31.05.2017.
З 01.06.2017 виплата пенсії позивачу припинена на підставі обміну інформацією з органами соціального захисту населення.
За даними ІКІС ПФУ: Підсистеми “Звернення» 26.02.2018 позивач звернувся із заявою №2233 про поновлення пенсії.
За результатом розгляду наданих документів позивачу поновлено нарахування та виплату пенсії з 01.06.2017 з урахуванням вимог статті 46 Закону №1058.
Починаючи з липня 2018 року нарахування та виплата пенсії позивачу проводиться шляхом включення нарахованого місячного розміру пенсії до сформованої відомості на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ “Ощадбанк».
Нарахована позивачу доплата за період 01.06.2017 по 30.06.2018 у розмірі 81793,78 грн. облікована Головним управлінням як пенсійна виплата за минулий період внутрішньо переміщеної особи.
Протягом 2022 року позивачу, відповідно до Порядку 1165, проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень в листопаді 2022 року - в розмірі 530,00 грн. та в грудні 2022 року - в розмірі 2,18 грн.
Протягом 2023 року позивачу, відповідно до Порядку 1165, проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень у липні 2023 року - в розмірі 557,32 грн., у вересні 2023 року - в розмірі 2093,00 грн., у жовтні 2023 року - в розмірі 1303,00 грн., у листопаді 2023 року - в розмірі 4,10 грн. та у грудні 2023 року - в розмірі 0,62 грн.
Залишок заборгованості з пенсійних виплат перед позивачем за минулий період станом на 01.06.2024 складає 77303,56 грн.
Представник позивача 14.06.2024 звернувся з адвокатським запитом до відповідача, в якому просив надати інформацію щодо заборгованості зі щомісячних страхових виплат та пенсії.
На адвокатський запит представника позивача від 14.06.2024 №08/06 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 20.06.2024 повідомило, що станом на 01.06.2024 залишок заборгованості з пенсії складає 84597,98 грн.
Щодо заборгованості зі страхових виплат повідомлено, що у вересні 2022 року позивачу на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №200/12307/21 Слов'янським відділенням управляння ВД ФСС України в Донецькій області нараховано та виплачено щомісячні страхові виплати за період з 01.01.2017 по 31.12.2021. З 01.01.2022 по теперішній час позивач за продовженням раніше призначених страхових виплат не звертався.
Доказів нарахування та виплати позивачу щомісячних страхових виплат за період з 01 січня 2022 року до суду не надано.
Фактично позивачу відмовлено у виплаті страхових виплат за минулий період.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату щомісячних страхових виплат, суд зазначає наступне.
01.01.2023 набув чинності Закон України від 3 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №1105-XIV), викладений в новій редакції.
Відповідно до ст. 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку на виробництві є Пенсійний фонд України.
В свою чергу Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізовано шляхом їх приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.
Отже, наразі, належним відповідачем у справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Одним із спірних питань даної справи є правомірність припинення страхових виплат позивачу та відмови у їх виплаті за період з 01.01.2022.
Статтею 3 Конституції України гарантовано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Положеннями статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV).
Положеннями статті 3 Закону №1105-XIV визначено принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Частиною першою статті 47 Закону №1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону №1105-XIV).
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці» (частина четверта, сьома статті 47 Закону №1105-XIV).
Відповідно до частини першої статті 46 Закону №1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Суд зазначає, що відповідно до частин п'ятої, шостої статті 47 Закону №1105-XIV страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ненарахування та невиплата належних позивачу страхових виплат з 01 січня 2022 року є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
Крім того, відповідач, не здійснивши страхові виплати за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на їх отримання. При цьому, зазначене право є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч. 2 ст. 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. В порядку статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що виключає додаткові обмеження для внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі статтею 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Враховуючи викладене, суд вважає доцільним застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові у справі №243/3505/16-ц від 20.09.2018, в яких зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 №6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 26.06.2014 у справі “Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10, пункт 52 рішення), а також в рішенні від 19.06.2012 у справі “Хонякіна проти Грузії» (Khoniakinav.Georgia, заява №17767/08, пункт 72 рішення) зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Оскільки наявними матеріалами справи підтверджено ненарахування та невиплату позивачу заборгованості зі страхових виплат з 01 січня 2022 року, є підстави вважати, що бездіяльність відповідача є протиправною, адже суб'єкт владних повноважень діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без дотримання правил статті 2 КАС України.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов висновку, що саме бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо нарахування і виплати позивачеві страхових виплат за спірний минулий період була протиправною, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.01.2022.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування і виплати позивачу щомісячних страхових виплат з 01.01.2022 та зобов'язання поновити нарахування і виплату щомісячних страхових виплат з 01.01.2022.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з пенсії, судом першої інстанції зазначено наступне.
Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії, гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.
Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону №1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Підстави для припинення виплати пенсії за рішенням органу Пенсійного фонду передбачені частиною 1 статті 49 Закону №1058-ІV, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Отже, Законом №1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як непідтвердження фактичного місця проживання або у зв'язку з наявністю інформації про повернення внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окуповану територію України. Відповідач при вчиненні дій по припиненню виплати пенсії в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058-ІV не прийняв відповідне рішення та не послався на Закон і його норму, що передбачає таке припинення.
Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та “Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території» суд не приймає до уваги з огляду на те, що вказані постанови є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу ніж Закон, які значно звужують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем.
Таким чином, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону №1058.
За таких обставин суд, виходячи з пріоритетності правових норм, застосовує вимоги ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу пенсії є безпідставним та протиправним.
Суд зазначає, що відповідач, не здійснюючи виплату позивачу заборгованості з пенсії, діяв у спосіб, не передбачений законодавством України.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ст. 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до постанови КМУ від 13 вересня 2017 року №689 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів Державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Судом враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
У справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова, все ж таки, має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: “Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо невиплати позивачу заборгованості пенсії з 01.06.2017 по 30.06.2018.
Обираючи належний спосіб захисту порушених відповідачем соціальних прав позивача, суд, керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, на підставі ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі “ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та “Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Судом першої інстанції встановлено, що залишок заборгованості перед позивачем з пенсійних виплат за минулий період станом на 01.06.2024 складає 77303,56 грн., а не 84597,98 грн., як зазначено позивачем у позовній заяві.
Таким чином, оскільки заборгованість з пенсії позивачу за спірний період нарахована, проте не виплачена, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача та гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні, належним способом порушеного права позивача є саме стягнення з відповідача заборгованості з невиплаченої пенсії у сумі 77303,56 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 200/4488/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 200/4488/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 27 березня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
Е.Г. Казначеєв