27 березня 2025 року справа №200/6884/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 200/6884/24 (головуючий І інстанції Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі-позивач) через свого представника - адвоката Голуба О.Ю. звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі-відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.08.2024 року № 262940017979 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області зарахувати позивачу до страхового стажу наступні періоди роботи: з 31.12.1991 року по 08.11.1993 року, з 15.11.1993 року по 28.11.1994 року, з 12.01.1995 року по 31.03.1998 року, з 02.04.1998 року по 08.04.1999 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.08.2024 року з врахуванням включеного страхового стажу роботи з 31.12.1991 року по 08.11.1993 року, з 15.11.1993 року по 28.11.1994 року, з 12.01.1995 року по 31.03.1998 року, з 02.04.1998 року по 08.04.1999 року, з часу звернення за призначенням пенсії
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області йому відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, має право на пенсію за віком.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 200/6884/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.08.2024 року № 262940017979 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.08.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду. В частині інших позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
07.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (Шевченківській район) із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058.
Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 262940017979 від 15.08.2024 позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоди трудової діяльності: період роботи з 31.12.1991 по 08.11.1993, оскільки дата наказу при прийомі на роботу не відповідає даті прийому на роботу; період роботи з 15.11.1993 по 28.11.1994 та з 12.01.1995 по 31.03.1998, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; період роботи з 02.04.1998 по 08.04.1999, оскільки відсутній номер контракту при прийомі на роботу, крім того відсутні відомості про роботу згідно даних наявних в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Право на пенсійну виплату заявник набуде за досягнення 63-річного віку з 23.05.2027.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2024 по 31.12.2024 не менше 31 року.
Згідно ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В свою чергу, порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58), відповідно до пункту 1.1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В період оформлення трудової книжки позивача був чинним Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162).
Дослідженням трудової книжки позивача НОМЕР_2 судом встановлено, що позивач працював з 31.12.1991 по 08.11.1993 на підприємстві ВО “Автопогрузчик»; з 15.11.1993 по 28.11.1994 в МП “Статус Кво» (Москва); з 12.01.1995 по 31.03.1998 на підприємстві АОЗТ “Прометей» (Воронеж); з 02.04.1998 по 08.04.1999 в ПП “Золота піраміда».
20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР №162 затверджено “Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях» (далі - Інструкція № 162), яка діяла на момент заповнення трудової книжки позивача.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1.Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції №162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції №162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.9. Інструкції №162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 18 постанови від 06 вересня 1973 року №656 “Про трудові книжки працівників та службовців», яка діяла на час заповнення трудової книжки, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язок щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Отже, працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Щодо відсутності інформації про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування суд зазначає наступне.
Як зазначено судом вище, статтею 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 15 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Для підтвердження страхового стажу до 01.01.2004 подаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993 № 637, а за період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, зарахування страхового стажу здійснюється з врахуванням законодавчих норм визначених Законом № 1058-IV, на підставі відомостей персоніфікованого обліку, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру, а за періоди до 01.01.2004 на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
До 1 січня 2004 року стаж вимірювався часом роботи (і це був трудовий стаж), після цієї дати сумою фактично сплачених страхових внесків.
Тобто, з 1 січня 2004 року враховується не трудовий, а страховий стаж.
Відтак, у розглядуваному випадку, судом не установлено таких обставин, що спірні періоди роботи з 31.12.1991 по 08.11.1993 та з 02.04.1998 по 08.04.1999 не підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , а тому наявні підстави для зарахування вказаного періоду роботи до його страхового стажу.
Щодо періодів роботи з 15.11.1993 по 28.11.1994 та з 12.01.1995 по 31.03.1998 в РФ, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.2 ст.4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із статтею 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Так, положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
01.12.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-ІХ “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 року і яким постановила зупинити у відносинах з РФ дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29.11.2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022 року, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р.
Крім того, з 01.01.2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення.
Постанова від 29.11.2022 року № 1328 набрала чинності 02.12.2022 року, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Суд наголошує, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі “Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі “Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі “Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.
При цьому за наявності чинних положень Угоди, у періоди роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивачеві з огляду на принцип правової визначеності не може бути відмовлено у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу для призначення пенсії.
Відтак, спірні періоди роботи позивача з 15.11.1993 по 28.11.1994 та з 12.01.1995 по 31.03.1998 підлягають також зарахуванню до страхового стажу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 200/6884/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 200/6884/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 27 березня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.В. Геращенко
І.В. Сіваченко