27 березня 2025 року місто Київ
справа № 367/3987/23
провадження № 22-ц/824/1196/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Люліної О.С.,
у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У червні 2023 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача, суму заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 19.04.2012 у розмірі 53 640, 29 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 2684 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 19.04.2012. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які надані їй для ознайомлення в письмовій формі.
Відповідачу було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 41 000 грн.
Щодо встановлення кредитного ліміту банк керувався пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
У зв'язку з порушенням зобов'язань по Кредитному договору, станом на 29.01.2023 відповідач має заборгованість в розмірі - 53 640, 29 грн, з яких: 43 664, 13 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 9 976, 16 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 грудня 2023 року задоволені позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19 квітня 2012 року станом на 29 січня 2023 року у розмірі 53 640, 29 грн..
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» судові витрати у виді судового збору у розмірі 2684 грн..
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 грудня 2023 року в справі за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 17 травня 2024 року подала через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в порядку ст.355 ЦПК України. Вважає, заочне рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права.
10 жовтня 2015 року їй була видана картка «Універсальна» (номер рахунку НОМЕР_1 ), терміном дії 10/19, що спростовує висновок суду першої інстанції щодо отримання відповідачкою кредитних коштів за договором від 19 квітня 2012 року.
Зазначає, що старт кредитних зобов'язань між нею та позивачем відбувся з 10 жовтня 2015 року, що підтверджується наданим позивачем первинними бухгалтерським документом - випискою по рахунку № б/н за період з 10 травня 2015 року по 31 жовтня 2023 року.
Звертає увагу про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, що підтверджують згоду ОСОБА_1 на умови, які викладені в наданих банком «Умовах та Правилах надання банківських послуг» та «Тарифах з обслуговування кредитних карт» та «Паспорті споживчого кредиту», на які посилається позивач, як на підставу нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Позивач безпідставно нараховував не погоджені відсотки, додаючи їх до тіла кредиту та нараховуючи нові відсотки вже на загальну суму, внаслідок чого збільшувалась сума по тілу кредиту. Окремого рахунку по відсоткам позивачем не надано.
Разом з тим, відповідачка визнає свою заборгованість за тілом кредиту у розмірі 12 952, 86 грн.
Просить здійснити розподіл судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Деркач О.Р. проти її доводів заперечувала та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 8 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 жовтня 2024 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 19 квітня 2012 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття рахунка та обслуговування платіжної карти, згідно якого відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У подальшому, 29 травня 2019 року, розмір кредитного ліміту збільшився до 41 000 грн.
Відповідно до анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 19 квітня 2012 року, з умовами якої погодилась відповідач, про що свідчить наявність її власноручного підпису в ній, визначено, що заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Суд враховує, що витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» відповідачем не підписаний, однак паспорт споживчого кредиту, в якому викладено базову відсоткову ставку, розмір щомісячних платежів, розмір пені та штрафів тощо, підписані особисто ОСОБА_1 , що свідчить про її згоду із вказаними умовами користування кредитними коштами.
Крім того, за даний період користування кредитними коштами відповідач неодноразово отримувала кредитні картки, остання № НОМЕР_2 , дата відкриття 8 серпня 2021 року, термін дії якої до 03/25 року включно.
У даному випадку вбачається, що відповідач за весь час користування кредитними коштами приймала умови кредитного договору, які періодично змінювалися, погашаючи періодично заборгованість до 26 червня 2022 року.
Згідно із розрахунком заборгованості відповідач станом на 29 січня 2023 року має заборгованість у розмірі 53 640, 29 грн., яка складається з наступного: 43 664, 13 грн. - заборгованість за тілом кредиту; - 9 976, 16 грн.- заборгованість за простроченими відсотками..
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань у строки та на умовах, встановлених кредитним договором від 19 квітня 2012 року, фактично отримані та використані позичальником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» кошти в добровільному порядку не повернуті, проценти за простроченими відсотками нараховані в межах строку кредитування, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 53 640, 29 грн., яка підлягає стягненню у примусовому порядку. При цьому, суд першої інстанції вважав, що відповідачем не надано даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором б/н від 19 квітня 2012 року в добровільному порядку, а також про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи, між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , укладено договір про надання банківських послуг № б/н від 19 квітня 2012 року, шляхом підписання анкети - заяви про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів» (а.с. 47).
Згідно довідки про зміну умов кредитування, стартом карткового рахунку з можливістю користування кредитними коштами є дата - 10 жовтня 2015 року, про що зазначає ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. З 2015 по 2021 роки відповідачу було надано кредитні картки типу «Універсальна». З 2015 по 2019 роки відбувалась зміна суми кредитного ліміту (а.с. 45, 46).
З урахування наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що фактично, відносини між ОСОБА_1 та позивачем з приводу користування саме кредитними коштами виникли з 10 жовтня 2015 року, а не з 19 квітня 2012 року - дати підписання анкети - заяви. Це підтверджується також наданою позивачем випискою за договором б/н за період з 10 жовтня 2015 року по 31 січня 2023 року та розрахунком заборгованості з 28 грудня 2015 року по 29 січня 2023 року (а.с. 6-15, 16-44).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ст. ст. 1049, 1050 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом, посилаючись на витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» та витяг з «Тарифів Банку» та «Паспорт споживчого кредиту», як на невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими «Тарифами» та «Умовами і правилами надання банківських послуг» відповідачка ознайомилась та погодилась, підписуючи анкету - заяву про приєднання до «Умов та правил» надання банківських послуг у «ПРИВАТБАНКУ», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Колегія суддів зазначає, що витяг з «Тарифів» та «Умов та правил надання банківських послуг», які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 19 квітня 2012 року шляхом підписання анкети - заяви. Доказів про укладення між позивачем та ОСОБА_1 будь - якого іншого договору на підтвердження врегулювання умов користування кредитними коштами, в тому числі нарахування відсотків за таке користуванні, в матеріалах справи відсутні.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем витяг з «Тарифів» та «Умов та правил надання банківських послуг», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (постанова від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17)
У наданій суду анкеті - заяві від 19 квітня 2012 року, підписаній сторонами, інформація про процентну ставку відсутня.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та правила банківських послуг», відсутність у підписаній відповідачем заяві - анкеті домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з «Тарифів» та витяг з «Умов» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Щодо підписання ОСОБА_1 «Паспорту споживчого кредиту», цей довід також не може бути прийнятий колегією суддів, як доказ обізнаності останньої про сплату відсотків за користування кредитними коштами, оскільки способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20, при цьому відступивши від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц.
Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 9 976, 16 грн. є необґрунтованим, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження досягнення із відповідачем згоди щодо умов, розміру та порядку здійснення таких нарахувань при укладенні договору.
Отже, апеляційна скарга в частині вимог щодо відмови у стягненні з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами, ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з ОСОБА_1 суми основного боргу, колегія суддів зазначає наступне.
Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України).
Згідно ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаї ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля. Перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Проаналізувавши та належним чином дослідивши надані банком розрахунки з виписки про рух коштів та розрахунку заборгованості, як доказ наявності у відповідачки невиконаного зобов'язання перед банком з повернення кредитних коштів, колегія суддів дійшла висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення апеляційної скарги і в цій частині, оскільки, згідно зазначених документів, сума витрачених ОСОБА_1 кредитних коштів складає 358 230 грн., сума погашення за наданим кредитом склала 317 233 грн.. Відповідно, різниця становить 40 997 грн. Проте, враховуючи безпідставне нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами, сума яких, згідно виписки про рух коштів, складає 28 044,14 грн., заборгованість по тілу кредиту становить суму 12 952, 86 грн. (40 997 грн.- 28 044,14 грн.).
Щодо посилань представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу на застосування позовної давності щодо оспорюваних нарахувань чи зарахувань сум на погашення заборгованості, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ЦК України, позовна давність застосовується до позовних вимог, Оспорення стороною наданого іншою стороною розрахунку заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку, не є позовними вимогами, до яких може бути застосована позовна давність.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що стягнення відсотків за договором про надання банківських послуг від 19 квітня 2012 року № б/н здійснювалось позивачем безпідставно, оскільки нарахування та стягнення таких не було погоджено між сторонами, а відповідачем вносились кошти в рахунок погашення заборгованості, різниця між отриманою сумою кредитних коштів і сумою їх погашення складає 12 952, 86 грн., інших доказів матеріали справи не містять, за таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволені частково, що складає 24,15 % (12952, 86 х 100% : 53640, 29 грн.), з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню 648, 19 грн. За подання ОСОБА_1 апеляційної скарги, яка задоволена частково, з АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню 2442, 98 грн. ( 3220,80 грн. х 75,85% : 100%).
Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 грудня 2023 року змінити, зменшити суму стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором від 19 квітня 2012 року № б/н з 53 640, 29 грн. до 12 952, 86 грн.
Зменшити стягнуту з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» суму судового збору за подання позову з 2 684 грн. до 648, 19 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2442, 98 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 3 ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус