Справа № 185/12212/24
Провадження № 2/185/1696/25
14 березня 2025 року м.Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Зінченко А.С., розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу ЄУ № 185/12212/24за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків,
В листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 255 600 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
В обґрунтування позову зазначає наступне.
ОСОБА_1 багато років працював у тяжких та шкідливих умовах вугільної промисловості, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. Працюючи у шкідливих умовах вугільної промисловості позивач отримав травмування на виробництві, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку, що стався 27 вересня 2008 року від 29.09.2008.
За висновком первинної МСЕК серія МСЕ - ДНА - 01 № 670899 від 25.05.2009 позивача первинно визнано інвалідом третьої групи.
За висновком МСЕК 12 ААА № 129051 та серія 12 ААГ № 175838 ОСОБА_1 від 13.04.2023 визнано інвалідом 3 групи та встановлено 40 % втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом. Дата чергового переогляду 20.05.2026 р.
Рекомендовано: Постійне медикаментозне та стаціонарне лікування. Станом на сьогоднішній день стан його здоров'я не покращився. Через отримане трудове каліцтво він змушений систематично лікуватися в лікарнях, проходити стаціонарне та амбулаторне лікування.
На даний момент позивач відчуває болі в голові. Постійний прийом ліків, нестача коштів на лікування, до фізичного болю додаються душевні страждання від свого безсилля і безсилля ліків допомогти йому позбавитися цієї болі, або полегшити його страждання; через постійний біль у нього без покійний сон, він став нервовою та дратівливою людиною; йому неможливо займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль.
Тому він оцінює свої моральні страждання у сумі 255 600,00 грн. Оцінюючи суму моральної шкоди він виходив із тривалості та глибини душевних та фізичних страждань, чисельності негативних наслідків, що виникли внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався з ним 27 вересня 2008 року.
Ухвалою суду від 18.11.2024 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
20.02.2025 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначає наступне.
Частина 2 статті 1167 ЦК України підлягає застосуванню виключно у разі, якщо
шкоду ушкодженням здоров'я завдано внаслідок дії джерела підвищеної
небезпеки.
Оскільки позов не містить відомостей про обставини (та доказів на їх підтвердження)
дії на Позивача саме джерела підвищеної небезпеки, на думку Відповідача розгляд
позовних вимог необхідно здійснювати керуючись частиною 1 статті 1167 та
частиною 3 статті 23 ЦК України, якими визначено загальні підстави деліктної
відповідальності за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до пункту 5.1. Методичних рекомендацій, затверджених листом
Міністерства юстиції від 13.05.2004 року № 35-13/797, відповідно до загальних підстав
цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору
про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди,
протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і
протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до вимог ст. 153 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП
України), забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на
власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека
технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів
виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що
використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні
відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону
праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному
структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а
також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі
охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення
зазначених вимог.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 року № 155, на яку
посилається Позивач, передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися
настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення
безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під
їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку.
На вимогу статті 153 КЗпП України, статті 13 Закону України «Про охорону праці»,
Відповідач забезпечив Позивача усіма необхідними засобами
індивідуального захисту та спеціальним одягом, створив безпечні і нешкідливі
умови праці, наскільки це є обґрунтовано практично можливим.
Відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися.
В матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на
підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці,
відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку Відповідача. Позивачем не надано жодних доказів про наявність постанови чи вироку суду про притягнення посадових осіб Відповідача до адміністративної чи
кримінальної відповідальності.
Таким чином, оскільки у встановленому законом порядку посадові особи
Відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про
охорону праці, вина як елемент складу правопорушення - відсутня. Згідно акту розслідування нещасного випадку, який стався з позивачем, він сам порушив вимоги інструкції з охорони праці.
Укладаючи з Відповідачем трудовий договір був повідомлений в порядку
передбаченому статті 29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови
праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з
цими умовами праці пільги та компенсації. Ніщо не перешкоджало Позивачу
відмовитися від укладення цього договору. Тобто Позивач свідомо йшов працювати у важких умовах праці.
Відповідно до частини 5 статті 153 КЗпП України працівник має право відмовитися
від виконання дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, що становить
небезпеку для життя чи здоров'я такого працівника або людей, які його оточують, і
навколишнього середовища.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в
порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови
праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з
цими умовами праці пільги та компенсації. Позивач щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був обізнаний про стан свого здоров'я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду - профмаршруту). Зазначення про придатність до роботи протягом тривалого часу роботи
Позивача у шкідливих умовах праці, при тому, що позивач мав постійний больовий синдром та інші захворювання, неодноразово звертався до лікарні за наданням допомоги та позивача не було направлено на до обстеження, не встановлено необхідність утворення нових умов праці, що повинні забезпечуватися для недопущення погіршення стану здоров'я та посилення захворювання знаходився на лікуванні за захворюванням, яке в подальшому
стало професійним та вплинуло на стан здоров'я до встановлення стійкої втрати працездатності за цим захворюванням вже вказує на приховування позивачем реального стану здоров'я та неналежного й своєчасного виявлення лікарями під проведення експертизи стану здоров'я позивача, вказує на неякісне надання медичних послуг та неправомірне визнання позивача придатним до роботи в підземних умовах.
Необхідно зазначити, що під час розслідування причин виникнення професійних
захворювань у позивача комісією не було встановлено жодного припису, який не було
виконано роботодавцем в частині забезпечення безпечних умов праці; не
встановлено жодного невиконаного заходу розробленого чи будь-то СЕС чи ФСС від НВ та ПЗ, управління Держпраці, не встановлено жодного механізму, обладнання, які
б експлуатувалися без дозволу Держгірпромнагляду та порушення вимог ПрАТ
«ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» в частині незабезпечення працівника СІЗ та іншими
засобами для забезпечення безпечних умов праці, винні особи не встановлені.
Вважає склад правопорушення у діях відповідача відсутній.
Зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій та підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача.
Вважає, що наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні.
Вважає, що позивачем не надано обґрунтування/розрахунку щодо розміру моральної шкоди, не надано доказів заподіяння позивачу моральної шкоди.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 24.01.2000 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач з 24.01.2000 по 13.07.2021 працював на різних посадах у різних структурних підрозділах в Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля».
13.07.2021 позивача звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи.
27.09.2008 о 11 годині 00 хвилин на підприємстві під час роботи у відповідача з позивачем стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав тілесні ушкодження.
29.09.2008 затверджений акт розслідування нещасного випадку форми Н-1, що стався 27.09.2008 о 11 годині 00 хвилин з позивачем. Під час завершення робочої зміни, ОСОБА_1 27.09.2008 в першу зміну ланці з 13-ти чоловік дільниці підготовчих робіт № 3 був виданий наряд на технічне обслуговування устаткування та механізмів в забої 1051 з вірного штреку, а також на підготовку до монтажу живильника П8 на Північному ухилі, під гезенком з 1051 збірного штреку на Північний ухил. Роботи по підготовці до монтажу живильника проводили прохідники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Технічна документація на монтаж живильника була відсутня. Для підготовки до мо нтажу живильника робітники приступили до демонтажу верхнього елементу кріпи в районі виходу гезенка на Північний ухил. Перед демонтажем верхняка робітники не встановили посилююче кріплення згідно вимог п. 2.5.3. ПБ. У момент демонтажу верхняка відбулося обвалення боків виробки, породаобрушилася на Північний ухил. ОСОБА_1 в момент обвалення породи знаходився на стрічці стрічкового конвеєра (відкручував скріплюючу скобу верхняка) і при спробі відскочитивпав і був притиснутий до стрічкового конвеєра кріпленнями та гірничою масою. Через 1 годину 15 хвилин, він був звільнений з-під завалу. Відповідно до зазначеного акту комісія визнала нещасний випадок пов'язаним з виробництвом, особи, які допустили порушення: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
Відповідно до виписки за акту огляду МСЕК серії МСЕ-ДНА-01 № 670899 від 25.05.2009 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності за трудовим каліцтвом.
Згідно з довідками МСЕК 12 ААА № 129051 та серія 12 ААГ № 175838 від 13.04.2023 позивачу повторно встановлено 40 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності за трудовим каліцтвом. Дата чергового переогляду 20.05.2026.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1.Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, тому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що наявність вини позивача у нещасному випадку, який стався під час виконання ним посадових обов'язків виключає відшкодування відповідачем заподіяної моральної шкоди через ушкодження здоров'я та втрату професійної працездатності.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі №212/7705/18 (провадження №61-6552св18).
Факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з нещасним випадком на виробництві доведений матеріалами справи. Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, в тому числі обставин нещасного випадку та вини працівника. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як зазначено в пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, №1-9/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до статей 23,1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Суд не може погодитись із запереченнями представника відповідача, який вважає не доведеним позивачем факт заподіяння моральної шкоди, оскільки згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.
Суд наголошує на тому, що відповідач повинен відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманою ним виробничою травмою.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, приймає до уваги вину позивача, стан здоров'я позивача, тяжкість отриманої виробничої травми, втрату професійної працездатності, інвалідність, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв'язків, а саме 40% втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, враховує в тому числі обставин нещасного випадку та вину працівника, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 60 000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди,завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Таким чином граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто не ототожнюється відшкодування моральної шкоди,завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
На підставі вищевикладеного суд зазначає, що в даній справі ухвалюється рішення про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 5,12,13,81,89,258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», код ЄДРПОУ: 00178353, місце знаходження: вул. Соборна, буд. 76, м. Павлоград Дніпропетровська область, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , 60 000 (шістдесят тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 600,00 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя А. С. Зінченко