25 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/211/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Біля Я.Ф., представника позивача Хованця А.Г. та представника ІНФОРМАЦІЯ_1 Бичкова І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 листопада 2024 року в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити від проходження військової служби ОСОБА_1 .
В обґрунтування протиправності оскаржуваного наказу позивач посилався на те, що станом на момент призову він мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачену пунктом 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказував, що 08 листопада 2024 року позивачу було видано посвідчення про відстрочку № НОМЕР_2 терміном на дванадцять місяців, тобто до 08 листопада 2025 року. Також відповідне повідомлення про наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації було направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте відповідачем не було враховано вказаних обставин, натомість протиправно призвано позивача на військову службу під час мобілізації попри наявне право на відстрочку.
Ухвалою суду від 24 січня 2025 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що зарахування позивача до списків особового складу військової частини відбулося на підставі відповідного наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому військовій частині НОМЕР_1 не було відомо про наявність у позивача посвідчення про відстрочку № НОМЕР_2 від 08 листопада 2024 року, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 не подавав військовій частині НОМЕР_1 жодних повідомлень про наявність у ОСОБА_1 діючого бронювання. Разом з цим у разі доведення наявності у позивача такого бронювання, військова частина НОМЕР_1 не заперечувала щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 , не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що повідомлення про бронювання ОСОБА_1 №ДР-4-578 від 08 листопада 2024 року було сформовано ІНФОРМАЦІЯ_3 , а в подальшому роботодавець позивача - АТ «Укрзалізниця» був зобов'язаний у п'ятиденний строк надіслати до відповідного ТЦК та СП повідомлення про бронювання військовозобов'язаного для зарахування його на спеціальний військовий облік. Проте повідомлення №ДР-4-578 від 08 листопада 2024 року від АТ «Укрзалізниця» було отримано ІНФОРМАЦІЯ_2 лише 26 листопада 2024 року, тобто після призову позивача на військову службу. При цьому станом на день прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 і винесення оскаржуваного наказу у позивача не було жодного підтвердження наявного у нього бронювання. Тобто, в даному випадку, на думку відповідача, має місце недбалість АТ «Укрзалізниця» як роботодавця ОСОБА_1 , яка полягає у несвоєчасному повідомленні про наявність у позивача бронювання, що створило перешкоди у належній реалізації ним права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Також відповідач вважає, що оскаржуваний наказ від 23 листопада 2024 року №300 є актом разового застосування та, фактично, вже вичерпав свою дію, і після його видання позивач набув статусу військовослужбовця, які регулюються іншими актами законодавства, а не Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно, скасування оскаржуваного наказу не відносить втрачений позивачем статус військовозобов'язаного і не призведе до належного захисту його прав та інтересів. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, в яких звертав увагу на те, що згідно з нормами Порядку бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. №76 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2024 р. №1332), та Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487, органи ТЦК та СП зобов'язані перевіряти інформацію щодо наявності у військовозобов'язаного підстав для надання відстрочки або оформлення бронювання з метою недопущення відносно нього будь-яких протиправних дій, які, фактично, мали місце у даних спірних відносинах. Наголошено, що на час винесення оскаржуваного наказу позивач мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 08 листопада 2025 року, а тому до настання вказаної дати ОСОБА_1 не підлягав призову на військову службу.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та додаткових письмових поясненнях. Натомість представники відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечували, надавши пояснення, наведені у відзивах.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання,, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 01 грудня 2009 року працює в Регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді чергового по залізничній станції Садгора 4 класу Івано-Франківського регіону, що підтверджується довідкою №728, виданою Структурним підрозділом «Служба кадрової та соціальної політики» Івано-Франківського регіонального відділу управління персоналом Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 02 грудня 2024 року.
08 листопада 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 видано посвідчення №ДР-4-578 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року №493-р згідно з переліком посад і професій.
Згідно указаного посвідчення позивачу надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на 12 місяців з дня оформлення відстрочки від призову. Вказано, що строк дії посвідчення продовжено до 08 листопада 2025 року.
Листом №846 від 11 листопада 2024 року військово-обліковий сектор структурного підрозділу «Служба кадрової та соціальної політики» Івано-Франківського регіонального відділу управління персоналом Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» повідомив ІНФОРМАЦІЯ_7 про повідомлення №ДР-4-578 від 08 листопада 2024 року (переоформлено бронювання відповідно до Змін, що внесені до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року №493) та повідомлення про зарахування військовозобов'язаного ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік.
Вказаний лист зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_8 26 листопада 2024 року за вх. №19393.
Як вбачається з відомостей з книги обліку передання бланків спеціального військового обліку, військових квитків (тимчасових посвідчень) та особових карток Івано-Франківського регіонального військово-облікового сектору Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», датою отримання військово-обліковим сектором повідомлення №ДР-4-578, завіреного ІНФОРМАЦІЯ_9 , вважається 25 листопада 2024 року.
23 листопада 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 було видано направлення для голови ВЛК №2 при ІНФОРМАЦІЯ_10 для встановлення придатності ОСОБА_1 до проходження військової служби за станом здоров'я у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації.
За результатами проведеного медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_1 був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК 23 листопада 2024 року №208/4305.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 листопада 2024 року №300 ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 листопада 2024 року №344 зараховно ОСОБА_1 до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду начальника електростанції електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 2-го інженерного батальйону.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 26 листопада 2024 року виробничим підрозділом «Служба роботи станцій» Івано-Франківського підрозділу АТ «Укрзалізниця» було направлено на адресу ІНФОРМАЦІЯ_11 лист №НОКР-4/717, в якому вказано, що ОСОБА_1 було оформлено бронювання та видано посвідчення про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час №ДН-4-582 від 08 травня 2024 року терміном на 6 місяців до 08 листопада 2024 року. В подальшому у зв'язку із закінченням строку дії посвідчення ОСОБА_1 переоформлено бронювання та видано нове посвідчення про відстрочку № НОМЕР_2 від 08 листопада 2025 року.
Листом від 03 грудня 2024 року №8926 начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомив начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 про те, що під час проведення заходів оповіщення у військовозобов'язаного ОСОБА_1 23 листопада 2024 року не було при собі військових документів, а саме військового квитка, посвідчення про відстрочку від призову, розписки про вилучення документів для оформлення бронювання. Повідомлення про відстрочку на військовозобов'язаного ОСОБА_1 надійшло 26 листопада 2024 року (вх. №19393 від 26 листопада 2024 року), а тому ОСОБА_1 був призваний на військову службу, оскільки відстрочка була закінчена 08 листопада 2024 року, а нове повідомлення про відстрочку надійшло із запізненням.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Так, згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі Указ №69/2022).
Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ у редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Згідно статті 24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
З обставин справи вбачається, що станом на 23 листопада 2024 року - день прийняття оскаржуваного ОСОБА_1 наказу №300 про призов його на військову службу під час мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_9 було видано позивачу посвідчення №ДР-4-578 від 08 листопада 2024 року про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року №493-р згідно з переліком посад і професій на 12 місяців з дня оформлення відстрочки від призову, тобто до 08 листопада 2025 року.
При цьому, згідно встановлених судом обставин справи, до видачі указаного посвідчення № НОМЕР_2 від 08 листопада 2024 року у позивача було наявне посвідчення про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час №ДН-4-582 від 08 травня 2024 року терміном на 6 місяців до 08 листопада 2024 року, про що ІНФОРМАЦІЯ_10 було достеменно відомо та підтверджено його представником у судовому засіданні.
Отже, фактично, позивачу як заброньованому працівнику АТ «Укрзалізниця» було продовжено відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час.
Правомірність видання ІНФОРМАЦІЯ_9 посвідчення №ДР-4-578 від 08 листопада 2024 року та оформлення позивачу відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час до 08 листопада 2025 року ні ІНФОРМАЦІЯ_7 , ні військовою частиною НОМЕР_1 не заперечувалося.
За таких обставин, враховуючи безперервність у позивача відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час у період з 08 травня 2024 року по 08 листопада 2025 року, тобто у період вчинення ІНФОРМАЦІЯ_7 дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, суд приходить до висновку про незаконність наказу ІНФОРМАЦІЯ_11 від 23 листопада 2024 року №300 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Оскільки станом на час винесення указаного наказу позивач мав оформлену належним чином відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час до 08 листопада 2025 року, то ОСОБА_1 23 листопада 2024 року не підлягав призову на військову службу під час мобілізації в силу приписів пункту 1 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.
Щодо доводів відповідача про те, що посвідчення № НОМЕР_2 від 08 листопада 2024 року було отримано ІНФОРМАЦІЯ_7 від роботодавця позивача АТ «Укрзалізниця» лише 26 листопада 2024 року, тобто вже після призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, то такі не спростовують обставин наявності у позивача станом на день прийняття оскаржуваного наказу від 23 листопада 2024 року №300 оформленої відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час до 08 листопада 2025 року.
До того ж, у ході судового розгляду справи представник позивача наголошував на тому, що при вчиненні ІНФОРМАЦІЯ_7 дій щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації останнім повідомлялося про наявність у нього як заброньованого працівника АТ «Укрзалізниця» відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час до 08 листопада 2025 року.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_7 не було спростовано указаних вище доводів позивача.
Поряд з цим у ході судового розгляду справи представником вказаного відповідача повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_10 станом на час винесення оскаржуваного наказу було відомо про те, що ОСОБА_1 як заброньований працівник АТ «Укрзалізниця» уже мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час, оформлену посвідченням №ДН-4-582 від 08 травня 2024 року, до 08 листопада 2024 року.
Відтак, на переконання суду, відповідач, вчиняючи дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, повинен був пересвідчитися у тому, чи було ОСОБА_1 продовжено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час, тобто що він не підлягав призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 1 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.
До цього суд зауважує, що не лише у військовозобов'язаного громадянина є обов'язок щодо повідомлення органів ТЦК про відповідне бронювання, а й органи ТЦК зобов'язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо них, що слідує, зокрема, з приписів Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487.
Перевіряючи оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, яке зумовило звернення позивача до суду з цим позовом, на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі законодавства, яке регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямована це рішення.
Отже, наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_11 від 23 листопада 2024 року №300 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Оскільки, як вбачається з обставин справи, прийняття указаного наказу зумовило прийняття 24 листопада 2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 наказу №344, яким зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду начальника електростанції електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 2-го інженерного батальйону, то суд, незважаючи на те, що командир вказаної військової частини безпосередньо не допустив протиправних дій при прийнятті названого наказу, приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування і наказу від 24 листопада 2024 року №344 щодо ОСОБА_1 як похідного від незаконного наказу ІНФОРМАЦІЯ_11 від 23 листопада 2024 року №300.
Суд також зауважує, що після винесення названих вище наказів щодо позивача виникли нові правовідносини проходження особою військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII.
Утім, вказаним законом не передбачено звільнення військовослужбовця з військової служби шляхом скасування наказу про зарахування особи в списки особового складу військової частини.
Накази про призов позивача на військову службу під час мобілізації та про зарахування його в списки особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду фактично реалізовані, а тому лише їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту порушених прав позивача, у зв'язку із чим і було подано цей позов до суду.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Отже, судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно положень частини другої статі 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даній ситуації буде як визнання протиправними та скасування наказів про призов позивача на військову службу під час мобілізації та про зарахування його в списки особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду, так і зобов'язання відповідача військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
Саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог.
Натомість відповідачами як суб'єктами владних повноважень не спростовано доводів позову та не доведено законності призову позивача на військову службу під час мобілізації за наявності у нього як заброньованого працівника відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час.
Відповідно до положень частин першої, третьої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача, який прийняв незаконне рішення про призов на військову службу під час мобілізації, в сумі 1211 грн 20 коп. на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 6, 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 листопада 2024 року №300 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 24 листопада 2024 року №344 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначення на посаду начальника електростанції електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 2-го інженерного батальйону.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27.03.2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), відповідачі: ІНФОРМАЦІЯ_13 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя О.П. Лелюк