про залишення позовної заяви без руху
26 березня 2025 року справа № 580/3137/25
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Руденко А. В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
21.03.2025 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) в особі представника адвоката Сусліна Є. В. з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 в період з 08.03.2022 по 13.04.2023 перерахунку грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові виді грошового забезпечення) за період з 08.03.2022 по 13.04.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", обчисливши грошове забезпечення виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р. та 01.01.2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Того ж дня представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просить поновити строк звернення до адміністративного суду, як пропущений з поважних причин. В обгрунтування заяви зазначив, що з березня 2022 року позивач проходив військову службу та безпосередньо залучався до бойових дій. Під час проходження служби не мав сумнівів у правильності нарахування його грошового забезпечення. Вже після звільнення звернувся щодо виплати грошового забезпечення в належному розмір, однак йому було відмовлено. Відповідь військової частини про відмову у здійсненні перерахунку позивач отримав у березні 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: “Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З матеріалів справи суддя з'ясував, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2023 № 105 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 13.04.2023 .
Таким чином, суддя врахував, що позивач був звільнений зі служби у квітні 2023 року, тобто під час дії статті 233 КЗпП України в новій редакції, отже до суду з цим позовом повинен був звернутися до 13.07.2023. Проте адміністративний позов подано до суду 21.03.2025, тобто з порушенням тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України, без наведення поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Суддя вважає безпідставним посилання представника позивача на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався у березні 2025 року, отримавши лист на своє звернення та довідку про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за спірний період. У свою чергу, суддя зауважує, що отримання на звернення через майже два роки після звільнення з військової служби довідки про розмір нарахованого йому грошового забезпечення не змінює моменту, з якого позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку.
Суддя наголошує, що триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2024 у справі № 200/5937/23.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поняття “особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Враховуючи викладене, суддя вважає, що позивач не надав належних доказів існування причин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.
Згідно з частиною 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу необхідно надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку, вказавши інші підстави для його поновлення.
Згідно до ч. ч. 1-2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 161 КАС України, що має наслідком на підставі ст. 169 КАС України залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 132, 133, 160-161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати позивачу десять днів з дня, наступного за днем отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог ухвали суду заява підлягає поверненню.
Копію ухвали направити позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяАлла РУДЕНКО