Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
27.03.2025 р. справа №520/1342/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання бездіяльності голови комісії з ліквідації ГУ Держпраці Є.Голуба в частині не видання довідки з місця роботи ОСОБА_1 - протиправною; 2) зобов'язання Головного управління Держпраці у Харківській області в особі голови комісії з ліквідації ГУ Держпраці Голуба Євгена Валентиновича, видати ОСОБА_1 на бланку ГУ Держпраці «Довідку з місця роботи в тім, що ОСОБА_1 , дійсно працює на посаді головного державного інспектора Відділу з питань експертизи умов праці Управління з питань праці ГУ Держпраці з 07.10.2013 р. - дотепер, використовуючи повну вищу юридичну освіту за освітнім ступенем магістра (спеціаліста)» оформлену, відповідно до критерій п. 15 Розділу ІІ Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 17.01.2018 №55».
Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що суб"єкт владних повноважень ухиляється від видачі довідки з місця роботи.
Відповідач з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що заявник фактично здійснював виконання обов'язків за посадою державної служби у штаті Головного управління Держпраці у Харківській області у періоди: 30.09.2015р.-26.10.2015р., 17.01.2022р.-21.03.2022р., 06.09.2022р.-31.10.2022р. З 21.01.2022р. Головне управління Держпраці у Харківській області перебуває у стадії припинення, владні управлінські функції у відповідній сфері замість Головного управління Держпраці у Харківській області виконує Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, наполягає, що за зверненнями позивача від 16.11.2024р. та 20.11.2024р. була складена довідка з місця роботи від 02.12.2024р. №08-23/15 належного змісту. За отриманням цієї довідки заявник особисто (як про це було указано у згаданих зверненнях не прибув). За окремим усним зверненням заявника під час телефонної комунікації складена Головним управлінням Держпраці у Харківській області довідка від 02.12.2024р. №08-23/15 була направлена на електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов надійшов до суду - 20.01.2025р. та був прийнятий до розгляду ухвалою суду від 27.01.2025р.
Відзив на позов був отриманий судом - 10.02.2025р.
Відповідь на відзив була отримана судом - 12.02.2025р. У цьому процесуальному документі заявник наполягає на тому, що сама назва посади державної служби зумовлює існування правових підстав для видачі довідки саме такого змісту як указано у позові. Посилається на хибність усіх міркувань відповідача, викладених у відзиві на позов. Наполягає на неотриманні заявником нарочно довідки з місця роботи.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник працював на посаді головного державного інспектора праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Територіальній державній інспекції з питань праці у м. Києві.
Наказом Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві від 04.10.2013 року, відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України, заявник був звільнений з посади головного державного інспектора праці в порядку переведення до Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 року №820/10521/15 зобов'язано Територіальну державну інспекцію з питань праці у Харківській області винести наказ про призначення на посаду державного інспектора праці з ОСОБА_1 відповідно до його заяви від 07.10.2013 року.
На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 року у справі №820/10521/15 Територіальною державною інспекцією з питань праці у Харківській області було видано наказ від 30.09.2015р. №40-к, яким заявника було призначено на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у місті Харкові та центральних районах області у порядку переводу з Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві.
Запис №19 у копії дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 не містить календарної дати призначення заявника на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у місті Харкові та центральних районах області Територіальною державною інспекцією з питань праці у Харківській області.
Оскільки заява позивача про призначення на означену посаду була датована - 07.10.2013р., то у межах даного спору суд виходить із того, що відносини з проходження заявником публічної служби на названій посаді не можуть бути розпочаті раніше від 07.10.2013р.
Доказів фактичного виконання заявником будь-яких обов"язків за посадою державної служби - головний державний інспектор праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у місті Харкові та центральних районах області Територіальною державною інспекцією з питань праці у Харківській області у період часу 07.10.2013р.-30.09.2015р. матеріали справи не містять.
Наказом Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківської області від 26.10.2015р. №42-к заявника було звільнено з роботи у зв'язку із реорганізацією юридичної особи.
Отже, період роботи заявника за посадою - головний державний інспектор праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у місті Харкові та центральних районах області Територіальною державною інспекцією з питань праці у Харківській області складає проміжок часу 30.09.2015р.-26.10.2015р.
Заявник у межах справи №820/10744/15 оскаржив наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області від 26.10.2015 №42-к.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року по справі №820/10744/15 позов заявника було задоволено частково. Визнано незаконними дії Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 . Скасовано наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області від 26.10.2015 №42-к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області з 26.10.2015. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26.10.2015 по 25.04.2016 (включно) в розмірі 14.694,40грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016р. по справі №820/10744/15 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року по справі № 820/10744/15 було змінено шляхом доповнення про те, що з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року (включно) в розмірі 14.694,40грн. з відрахуванням обов'язкових податків, зборів, внесків. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року - залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.10.2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року було скасовано в частині оплати вимушеного прогулу, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи заявник вдався до повторного уточнення вимог і просив: 1) стягнути з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по день видання наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду (включно) в розмірі із розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року; 2) стягнути з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 31.12.2017 року (включно) в розмірі із розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року; 3) стягнути з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7714,08 грн., виходячи з розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2017р. у справі №820/10744/15 позов заявника про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було залишено без задоволення.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018р. у справі №820/10744/15 було залишено без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2017р. у справі №820/10744/15.
Постановою Верховного Суду від 21.11.2019 року перелічені вище судові акти були залишені без змін.
Водночас із цим, постановою Верховного Суду від 16.05.2019р. у справі №820/10744/15 була скасована ухвала Вищого адміністративного суду України від 24.10.2017р. в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області, а справа у цій частині була направлена на новий розгляд до касаційного суду.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили ту обставину, що відповідач у справі - ГУ Держпраці у Харківській області, є правонаступником ліквідованої Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області, у якій позивач обіймав посаду до звільнення. Отже, на ГУ Держпраці у Харківській області покладений обов'язок щодо продовження трудових відносин з позивачем. Суди першої та апеляційної інстанції поновили позивача у фактично ліквідовану установу. Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій в цій частині зазначив, що ГУ Держпраці у Харківській області зобов'язано вжити заходів для призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду. Проте, в резолютивній частині рішення зазначене не знайшло свого відображення. Скасування наказу про звільнення повинно відновити те становище, що існувало до його прийняття, тобто, забезпечити позивачу ті ж самі умови праці, які останній мав до незаконного звільнення.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 16.05.2019р. у справі №820/10744/15 скасування наказу про звільнення повинно відновити те становище, що існувало до його прийняття, тобто, забезпечити позивачу ті ж самі умови праці, які останній мав до незаконного звільнення.
Постановою Верховного Суду від 26.09.2019р. у справі №820/10744/15 заявник, ОСОБА_1 , був поновлений на посаді головного державного інспектора праці Головного управління Держпраці в Харківській області.
На виконання постанови Верховного Суду України від 26.09.2019р. у справі №820/10744/15, наказом ГУ Держпраці у Харківській області від 17.01.2022 №08-03/17 "Про поновлення на посаді ОСОБА_1 " було скасовано наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області від 26.10.2015 № 42-к та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області з 26.10.2015р.
Доказів фактичного виконання заявником будь-яких обов"язків за посадою державної служби - головний державний інспектор відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області у період часу 26.10.2015р.-17.01.2022р. матеріали справи не містять.
Указаний період часу належить кваліфікувати у якості вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням з посади державної служби.
Наказом ГУ Держпраці у Харківській області від 09.09.2022 № 267 "Про переведення працівників Головного управління Держпраці у Харківській області" було встановлено режим роботи працівникам ГУ Держпраці у Харківській області, зокрема, і ОСОБА_1 .
За викладеним у відзиві на позов твердженням суб"єкта владних повноважень у період 22.03.2022р.-05.09.2022р. заявнику було встановлено простій у роботі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з Додатком 1, в тому числі і Головне управління Держпраці у Харківській області.
Згідно з указаною постановою Уряду України владні управлінські функції Головного управління Держпраці у Харківській області були передані у відання Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Положення про Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці було затверджено наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022р. №173.
Наказом ГУ Держпраці у Харківській області від 29.11.2022р. №08-03/322 "Про звільнення з посади ОСОБА_1 " заявника звільнено з посади у зв'язку із ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з 30.11.2022р.
Заявник у межах справи №520/11344/23 оскаржив наказ ГУ Держпраці у Харківській області від 29.11.2022р. №08-03/322
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024р. у справі №520/11344/23 було визнано протиправним та скасовано наказ Головного Управління Держпраці в Харківській області від 29.11.2022 року №08-03/322 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 з 01.12.2022 року на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці в Харківській області.
Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 27.05.2024 №08-03/1 ОСОБА_1 було поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці ГУ Держпраці з 01.12.2022, а наказ Головного управління Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 №08-03/322 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » - скасовано.
Доказів фактичного виконання заявником будь-яких обов"язків за посадою державної служби - головний державний інспектор відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області у період часу 01.12.2022р.-27.05.2024р. матеріали справи не містять.
Указаний період часу належить кваліфікувати у якості вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням з посади державної служби.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023р. у справі №520/11220/23 було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Харківській області щодо не видачі ОСОБА_1 довідки з місця роботи; зобов'язано Головне управління Держпраці у Харківській області (61002, м. Харків, вул. Університетська, 37/39, ЄДРПОУ 39779919) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) довідку з місця роботи в ГУ Держпраці у Харківській області за період з 07.10.2013 по 30.11.2022, складену у відповідності до вимог Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади.
16.11.2024р. заявник подав звернення наступного змісту - «Прошу видати наручно, завірену належним чином «Довідку з місця роботи», оформлену відповідно до критерій п. 15 Розділу ІІ Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 17.01.2018 №55, зокрема: Довідка видана ОСОБА_1 , в тім, що він займає (займав) посаду головного державного інспектора Відділу з питань експертизи умов праці Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області відповідно до кваліфікаційних вимог дана посада вимагає наявність повної вищої юридичної освіти за освітнім ступенем магістра (спеціаліста) або не нижче магістра (спеціаліста).».
20.11.2024р. заявник повторно подав аналогічне звернення.
У відповідь на ці звернення заявника суб"єктом владних повноважень була складена довідка від 02.12.2024р. №08-23/15 наступного змісту - «Видана ОСОБА_1 в тому, що він з 07.10.2013р. перебував у трудових відносинах з Територіальної державної інспекцією з питань праці у Харківській області та з 26.10.2015 продовжив працювати в Головному управлінні Держпраці у Харківській області. ОСОБА_1 з 26.10.2015р. по цей час займає посаду головного державного інспектора відділу з питань експертизи праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області. Відповідно до статей 19, 20 Закону, право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії - «В». Довідка видана за місцем вимоги.».
Стверджуючи про те, що суб"єктом владних повноважень за зверненнями від 16.11.2024р. та 20.11.2024р. було вчинено управлінське волевиявлення у формі протиправної бездіяльності, заявник ініціював даний спір, наполягаючи на обтяженні суб"єкта владних повноважень обов"язком видати довідку наступного змісту - «Довідку з місця роботи в тім, що ОСОБА_1 , дійсно працює на посаді головного державного інспектора Відділу з питань експертизи умов праці Управління з питань праці ГУ Держпраці з 07.10.2013 р. - дотепер, використовуючи повну вищу юридичну освіту за освітнім ступенем магістра (спеціаліста)» оформлену, відповідно до критерій п. 15 Розділу ІІ Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 17.01.2018 №55.».
Суд вважає, що спір склався у відносинах з проходження громадянином України публічної служби, де фізична особа прагне до отримання довідки з місця роботи із підтвердженням відомостей про фактичне виконання роботи за конкретною посадою державної служби з 07.10.2013р. та про використання повної вищої юридичної освіти за освітнім ступенем магістра (спеціаліста), а тому ключовим питанням є відповідь на те чи запроваджений національним законом України обов"язок суб"єкта владних повноважень видати заявнику довідку з місця роботи із змістом, який відтворює текст звернень ОСОБА_1 від 16.11.2024р. та від 20.11.2024р. та чи відповідає текст цих звернень справжнім обставинам фактичної дійсності.
Вирішуючи спір по суті, суд відмічає, що до установлених обставин спору належить застосувати наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної влади/адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суспільні відносини з приводу практичної реалізації громадянами України проголошеного ст.40 Конституції України права на звернення до органів публічної адміністрації додатково регламентовані, насамперед, приписами Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян", Закону України "Про доступ до публічної інформації", Закону України "Про інформацію" (як загальними нормами права), а у деяких випадках - спеціальними нормами права як-то: положеннями Податкового кодексу України, Митного кодексу України, Земельного кодексу України тощо.
Так, згідно зі ст.3 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян", під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до положень ст.5 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян", звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Відповідно до ст.19 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: - об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Згідно з ст.20 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
За визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Частиною 1 ст.6 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" визначено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
Як то указано у ст.49 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Суд відмічає, що положеннями Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну та Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади (затверджені постановою КМУ від 17.01.2018р. №55; далі за текстом - Інструкція №55) установлені вимоги до реквізитів довідки з місця роботи як офіційного письмового документа державного органу
Проте, окрім ст.49 Кодексу законів про працю України, жоден інший чинний національний закон України не встановлює вимог саме до змісту довідки з місяця роботи.
Таким чином, у межах даного спору суду належить розтлумачити зміст положень ст.49 Кодексу законів про працю України як такий, що створює або не створює у заявника виникнення законного інтересу на отримання довідки з місця роботи у форматі відтворення тексті звернень від 16.11.2024р. та від 20.11.2024р.
Застосовуючи положення згаданих вище актів права до обставин спірних правовідносин, суд зазначає, що у період 07.10.2013р.-26.10.2015р. заявник не обіймав і не міг обіймати посаду головного державного інспектора Відділу з питань експертизи умов праці Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області, позаяк у цей час вважається таким, що проходив публічну службу на іншій посаді державної служби - а саме посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у місті Харкові та центральних районах області Територіальною державною інспекцією з питань праці у Харківській області і до 30.09.2015р. не виконував взагалі жодної роботи за посадою.
Аналізуючи зміст ст.ст.21, 235 Кодексу законів про працю України, суд доходить до переконання про те, що у вимірі обставин даного конкретного спору час фактичної роботи найманого працівника на посаді державної служби слід відмежовувати від часу вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням (як проміжку часу, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію).
При цьому, суд зважає, що текст звернень заявника від 16.11.2024р. та від 20.11.2024р. істотно відрізняється від тексту резолютивної частини поданого позову.
З наведених вище міркувань суду до періоду роботи заявника на посаді головного державного інспектора Відділу з питань експертизи умов праці Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області об"єктивно не може бути включений ані період 07.10.2013р.-26.10.2015р. (коли заявник згідно з рішенням суду у справі №820/10521/15 вважається таким, що обіймав посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у місті Харкові та центральних районах області Територіальною державною інспекцією з питань праці у Харківській області), ані період 26.10.2015р.-17.01.2022р. (коли заявник у силу рішення суду у справі №820/10744/15 вважається таким, що перебував у вимушеному прогулі, зумовленому незаконним звільненням), ані період 01.12.2022р.-27.05.2024р. (коли заявник у силу рішення суду у справі №520/11344/23 вважається таким, що перебував у вимушеному прогулі, зумовленому незаконним звільненням).
Указані періоди часу в аспекті дійсної роботи на конкретній посаді державної служби не можуть бути включені до довідки з місця роботи у якості часу фізичного виконання роботи із практичним використанням здобутої освіти, адже громадянин не виконував трудової функції.
Суд зауважує, що ці періоди підлягають включенню до загальної тривалості проходження заявником публічної служби у якості вимушеного прогулу, але заявник у межах спірних правовідносин не порушував питання про видачу довідки саме такого змісту та предмету.
Тому позов заявника за цим епізодом до задоволення не підлягає.
Суд повторно нагадує, що згідно з ст.49 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Отже, означена довідка згідно з указаною нормою закону обов"язково повинна містити виключно відомості про: час роботи, спеціальність, посаду, кваліфікацію, розмір заробітної плати.
Разом із тим, приписи ст.49 Кодексу законів про працю не обтяжують роботодавця обов"язком включати до довідки з місця роботи ані будь-які відомості про кваліфікаційні вимоги до конкретної посади державної служби, ані будь-які відомості про використання найманим працівником певного рівня освіти.
Тому позов заявника за цим епізодом до задоволення не підлягає.
Складена суб"єктом владних повноважень відносно заявника довідка від 02.12.2024р. №08-23/15 за реквізитами та оформленням узгоджується із вимогами Інструкції №55 та містить достовірну інформацію про справжні обставини проходження заявником публічної служби у штаті Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області та у штаті Головного управління Держпраці у Харківській області.
Доказів прибуття заявника до місцезнаходження відповідача - Головного управління Держпраці у Харківській області з метою особистого фізичного отримання довідки Головного управління Держпраці у Харківській області від 02.12.2024р. №08-23/15 та вчинення Головним управлінням Держпраці у Харківській області будь-яких перешкод у видачі заявнику цієї довідки матеріали справи не містять.
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Так, відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими судом в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень не було допущено порушення прав та інтересів заявника, позаяк у відповідь на звернення заявника від 16.11.2024р. та від 20.11.2024р. Головним управлінням Держпраці у Харківській області була складена довідка від 02.12.2024р. №08-23/15, яка відповідає як вимогам Інструкції №55 в частині оформлення письмових документів державних органів, так і дійсним обставинам проходження заявником публічної служби (в аспекті обіймання конкретних посад державної служби), обов"язком включати до довідки з місця роботи відомості про кваліфікаційні вимоги до конкретної посади державної служби та відомості про використання найманим працівником певного рівня освіти суб"єкт владних повноважень не обтяжений.
Окрім того, відомості про використання найманим працівником певного рівня освіти за конкретною посадою державної служби у даному конкретному випадку не можуть бути включені до довідки з місця роботи через знаходження фізичної особи у вимушених прогулах, зумовлених незаконними звільненнями, коли робота за посадою державної служби не виконувалась та будь-яка освіта не використовувалась.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Суд відзначає, що у межах спірних правовідносин заявником було вчинено не бездіяльність, а управлінське волевиявлення у формі дії з приводу складання довідки з місця роботи належної форми та змісту.
За відсутності в матеріалах справи доказів особистого прибуття заявника до місцезнаходження Головного управління Держпраці у Харківській області з метою фізичного отримання довідки з місця роботи за зверненнями від 16.11.2024р. та від 20.11.2024р., суд доходить до переконання про відсутність факту вчиненої суб"єктом владних повноважень відмови у видачі громадянину офіційного письмового документа у тому порядку, який був визначений самим заявником у зверненнях від 16.11.2024р. та від 20.11.2024р.
З огляду на викладені вище міркування позов заявника не підлягає задоволенню через відсутність порушеного права (ущемленого інтересу) та вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення, котре узгоджується із вимогами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України і не призводить до погіршення правового становища заявника у спірних правовідносинах.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі існуючі юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Так, суд враховує, що посилання заявника на постанову Верховного Суду від 29.11.2023р. у справі №160/1643/23 є юридично неспроможним у зв"язку із явною та очевидною відмінністю у предметах спорів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко