Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
27 березня 2025 р. № 520/35223/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 116131 (сто шістнадцять тисяч сто тридцять одна) грн. 60 коп.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_2 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 116131 (сто шістнадцять тисяч сто тридцять одна) грн. 60 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час звільнення позивача відповідач не провів повного розрахунку з позивачем, останній набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 у справі відкрито спрощене провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
Відповідач у поданому відзиві на позов просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши викладені сторонами обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд прийшов до наступного.
Позивач - ОСОБА_1 у період з 10 січня 2018 року по 19 липня 2021 року, проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військовій частині НОМЕР_2 ).
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16 липня 2021 року № 135о/с позивач звільнений з військової служби в запас та виключений зі списків військової частини з 19 липня 2021 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі №520/24100/21 зобов'язано відповідача внести зміни до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по строковій частині) від 19.07.2021 №155 в частині зазначення розрахунку вислуги років для нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, а саме встановити часу служби у пільговому обчисленні.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі №520/24100/21 відповідачем 18.12.2024 виплачено позивачу суми грошового забезпечення у загальному розмірі 9098,08 грн.
При цьому, під час виплати грошових коштів відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні та нарахування й виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Щодо правового регулювання спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 19.07.2021 відповідачем не виплачено у повному грошове забезпечення.
Спірна сума у розмірі 9098,08 грн. фактично виплачена 18.12.2024.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 19.07.2021 по 18.12.2024.
Отже, у даній справі період з 19.07.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження строком виплати у шість місяців, та можливості у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати із застосуванням принципу співмірності зменшувати таку виплату.
Період з 19.07.2022 по 18.12.2024 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
При цьому, звертаючись до суду із даним позовом позивач просив стягнути середній заробіток за вказаний період, однак в межах шести місяців у сумі 116131,60 грн.
Так, у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, наведений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Така позиція була обумовлена також тим, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Крім того, враховано, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
Отже, саме з урахуванням того, що ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах підлягали застосуванню критерії зменшення розміру середнього заробітку за час.
У той же час, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, та одночасно шляхом внесення змін до ст. 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями, усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку.
Отже, беручи до уваги наведене вище, враховуючи обсяг позовних вимог, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахунок якої слід провести шляхом множення кількості днів затримки в межах шести місяців на розмір середньоденної заробітної плати без зменшення отриманого результату.
Так, згідно із довідкою в/ч від 11.02.2025 №40/13-16993, за останні два повні місяці служби позивачу нараховано грошове забезпечення у травні 2021 у сумі 18571,50 грн., у червні 2021 - 18571,50 грн., усього 37143 грн.
Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 608,9 грн. (37143 грн.)/61).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за шість місяців складає 184 календарні дні.
Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 608,9 грн. х 184 = 112037,60 грн.
При цьому, підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, суд не вбачає.
Беручи до уваги наведене вище, суд доходить висновку щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у загальному розмірі 112037,60 грн.
Суд зауважує, що надана позивачем довідка Форми ОК-5 не є належним документом при розрахунку суми середнього заробітку, а отже наведена позивачем сума стягнення у розмірі 116131,60 грн, розрахована за даною довідкою Форми ОК-5 не може вважатися достовірною, з огляду на що суд вбачає часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 112037 (сто дванадцять тисяч тридцять сім) грн. 60 коп.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 116131 (сто шістнадцять тисяч сто тридцять одна) грн. 60 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Шляхова