Справа № 500/7646/24
27 березня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, відповідач - 1), Військової частини НОМЕР_2 (надалі, відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 від 13.12.2024 №1/25/4066 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г п. 2 ч. 4 та п.3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 , зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, на підставі пп. г п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу по мобілізації та звернувся до відповідача із рапортом на звільнення з військової служби на підставі абз. 4 пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка є інвалідом II групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №730250. Вказує, що згідно висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності стороннього догляду за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу № 336 від 18.08.2024, матір позивача, ОСОБА_2 проживає разом з ОСОБА_1 , який постійно здійснює сторонній догляд за хворою і проживають за адресою АДРЕСА_1 . Вказані документи були надані до рапорту. Також до рапорту було надано підтверджуючі документи, що інший син - ОСОБА_3 є інвалідом II групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №729477 та пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 , а відтак не може здійснювати догляд за своєю матір'ю. Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, вважає, що окрім позивача, інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які спільно проживають та могли здійснювати постійний догляд за ним - не має. Позивач просить врахувати, що нормами чинного законодавства не передбачена видача підтверджувальних документів (довідок) про наявність або відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Також, на думку позивача, чинним законодавством у сфері проходження військової служби не визначено поняття «члени сім'ї першого, другого ступеня».
Ухвалою суду від 30.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Дано ухвалою встановлено відповідачу - 1 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача - 1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, покликаючись на наявність у особи, щодо догляду за якою позивач подав рапорт звільнитися, членів сім'ї другого ступеню споріднення - онуків, а саме 2001 та 2003 року народження, а також дружини позивача. Відтак, відповідач - 1 вважає, що позивач не має підстав для звільнення з військової служби відповідно до поданого ним рапорту на звільнення від 13.11.2024. До того ж, просить врахувати, що позивач вимагає покладення на військову частину НОМЕР_1 обов'язків, які виходять за межі її повноважень, в тому числі, суперечать вимогам Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Ухвалою суду від 27.02.2025 постановлено залучити до розгляду справи №500/7646/24 в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), розгляд адміністративної справи №500/7646/24 розпочати спочатку, встановити відповідачу - Військовій частині НОМЕР_2 строк для подання відзиву на позов - п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали.
Від відповідача - 2 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Крім цього, від представника позивача на адресу суду надійшла заява про описку, а саме матір ОСОБА_1 - ОСОБА_5 є інвалідом І групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №730250.
Судом встановлено, що 13.11.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Листом від 13.12.2024 за №1/25/4066 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби покликаючись на відсутність документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Також, відповідач - 1 вказав, що з наданої інформації під час зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 вбачається, що є інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду, та щодо догляду за якою подано рапорт на звільнення.
Вважаючи протиправною відмову відповідача - 1, оформлену листом, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Воєнний стан в Україні був уведений указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Цей указ затверджений Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
В подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений та діє на даний час.
Крім цього, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошена загальна мобілізація упродовж 90 діб. Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Статтею 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - Закон №2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби та періоду її проходження.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Водночас, частиною дванадцятою вказаної статті передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за наявності документів, що підтверджують таку підставу для звільнення.
При цьому, суд вважає, що застосування п.12 ст.26 Закону №2232-XII, як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану, у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, можливе у разі відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
Саме відсутність інших осіб, створює «необхідність» військовослужбовцю постійно доглядати за особою з інвалідністю, незалежно від наявності родинних зв'язків, що є підставою для звільнення з військової служби.
Отже, для вирішення питання чи має право позивач на звільнення з військової служби з вищенаведеної підстави, необхідно встановити чи є безпосередньо у позивача «необхідність» здійснювати догляд за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю І групи, та чи може або зобов'язаний в силу Закону окрім нього, хтось такий догляд здійснювати.
Так, згідно частини 2 статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України (далі СК України) дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.
Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків та порядок його виконання врегульовано Главою 17 Сімейного кодексу України (далі СК України).
Статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (стаття 203 СК України).
Відповідно до частини 1 статті 264 СК України внуки, правнуки зобов'язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.
Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда встановлено статтею 266 СК України. Так, повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.
Тобто, обов'язок утримання своїх діда та баби виникає у повнолітніх внуків, якщо у них (діда або баби) немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, можуть надавати матеріальну допомогу.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №730250 від 10.09.2024, матері позивача ОСОБА_2 встановлена 1 група інвалідності підгрупа «А». Висновок про умови та характер праці: «Потребує постійного стороннього догляду».
Водночас, у цій справі позивачем під час зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 була надана інформація про склад сім'ї.
Вказана інформація надана позивачем у вигляді соціально-демографічних даних, власноручно заповнених та підписаних. З вказаних даних слідує наявність у ОСОБА_2 - матері позивача, членів сім'ї другого ступеню споріднення - повнолітніх онуків, а саме ОСОБА_6 , 2001 року народження, та ОСОБА_7 , 2003 року народження.
Доказів неможливості здійснення постійного догляду повнолітніми онуками за ОСОБА_2 , позивачем суду не подано та судом таких доказів не здобуто.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не надав ні суду, ні відповідачу належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності здійснення саме ним постійного догляду за його матір'ю, яка є особою з інвалідністю І групи.
У свою чергу, відсутність передумов для звільнення позивача з військової служби з вказаної підстави свідчить про правомірність оскаржуваної відмови відповідач - 1.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 27 березня 2025 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ); відповідачі:
Військова частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ),
Військова частина НОМЕР_2 ( місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код НОМЕР_7 ).
Головуюча суддя Дерех Н.В.