Справа № 420/1480/25
27 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови, -
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (далі - позивач) до Львівської митниці (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900971/2 від 15.12.2024 року;
визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003461 від 15.12.2024 року;
стягнути з Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Позов мотивовано тим, що позивач за наявності усіх необхідних документів звернувся до митного органу для здійснення митного оформлення імпортованого товару. При визначенні митної вартості товару декларантом було обрано перший метод - за ціною договору. Сторона позивача стверджує, що відповідачем протиправно, в порушення норм статті 57 Митного кодексу України та за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару, здійснено визначення митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за другорядним методом - резервним. Внаслідок цього було прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів. Вважає, що відповідач безпідставно поставив під сумнів весь поданий йому пакет документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки митним органом не доведено обставин, які б свідчили про існування у нього достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару. Застосування резервного методу для визначенні митної вартості товару є протиправним та необґрунтованим. За сукупністю наведених обставин, просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою від 21.01.2025 відкрито спрощене провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи без виклику представників сторін.
Львівська митниця (далі - відповідач) проти позову заперечує, просить відмовити в задоволенні позову. Вказує про те, що Львівська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийнятті рішення про коригування митної вартості товару № UA209000/2024/900971/2 від 15.12.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003461 від 15.12.2024 року діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ». В обґрунтування заперечень посилається на те, що при проведенні у відповідності до положень статті 54 Митного кодексу України контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення позивачем, митницею встановлено наявність в документах розбіжностей та неточностей. За таких підстав та відповідно до вимог Митного кодексу України, посадовою особою відповідача було направлено позивачу електронну вимогу, щодо надання додаткових документів з метою підтвердження заявлених відомостей у митній декларації. Сторона відповідача доводить, що у повній відповідності з частиною п'ятою статті 54 Митного кодексу України та за результатом проведеної процедури консультації з декларантом, митним органом обґрунтовано та правомірно було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів. Стверджує, що митну вартість імпортованого товару було визначено на підставі раніше визнаної митницею митної вартості. За наведеного сторона відповідача доводить, що оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів є таким, що прийнято митним органом в межах повноважень та на підставі чинного законодавства України. З огляду на це, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
14.12.2024 року ТОВ «ОТОМАН» (далі - Брокерська компанія, Декларант), діючи в інтересах ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (далі - Товариство, Позивач) на підставі Договору № 11/06-20 від 11.06.2020, звернулось до відповідача, у зв'язку із імпортуванням на територію України товару (митна декларація 24UA209170107410U9 від 14.12.2024 року, (далі - МД)), а саме Товар 1 - авокадо свіжий, вагою 18772.00 кг (нетто), країна виробництва -Ізраїль. (далі у разі згадування - Товар).
Після подання декларантом МД, відповідачем було відправлено декларантові повідомлення, в якому ним вимагаються додаткові документи, окрім тих документів, які були подані раніше та які передбачені ч. 2 ст. 53 МКУ. Повідомлення було наступного змісту: «Необхідне подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст. 53 МКУ, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.».
У відповідь декларантом надіслано лист № 14/12-24-1 від 14.12.2024, разом з яким було надано додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості: прейскурант (прайс-лист) виробника товару № б/н від 10.12.2024 року, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 20-54/12-2024 від 14.12.2024 року; розрахунок ціни (калькуляція) № б/н від 11.12.2024 року, копію митної декларації країни відправлення № 24NLDPQ05HYLWDYDA0 від 11.12.2024 року та в якому викладено аргументи щодо безпідставності зауважень та вимоги надати додаткові документи.
15.12.2024 декларантом було отримано від відповідача рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900971/2 від 15.12.2024 року, та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003461 від 15.12.2024 року.
Відповідно до рішення про коригування, митна вартість товару була відкоригована відповідачем в бік збільшення її розміру, а саме: митну вартість товару 1 збільшено до EUR 64 418,00, у порівнянні із заявленою декларантом митною вартістю - EUR 42 356,68.
Таке коригування митної вартості товару в бік збільшення спричинило необхідність для позивача сплатити митні платежі в більшому розмірі, ніж це було передбачено виходячи із заявленої декларантом митної вартості, а саме було доплачено за товар 227 544,66 грн., а саме мито в розмірі 28 925,17 грн, ПДВ в розмірі 198 619,49 грн.
У рішенні про коригування в якості підстави для витребування додаткових документів та збільшення митної вартості відповідачем зазначено : «Поставка оцінюваного товару здійснювалась на підставі Контракту на поставку № 22/22 від 21.03.2022 р. (надалі - Контракт). Відповідно до п.1.1 Контракту постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар зазначений у замовлені покупця та у виставлених на його підставі інвойсах, що є невід'ємною частиною цього Контракту, в порядку та на умовах обумовлених в Контракті. Згідно з п.1.2 Контракту, поставка товару здійснюється партіями. Кількість кожної партії товару узгоджуються сторонами і визначається в Замовленнях наданих покупцем на кожну партію товару. Відповідно до п. 4.3. Контракту, умови поставки кожної партії товару вказується окремо в замовленні і в інвойсі на неї. Також п.4.7 Контракту, передбачено, що Замовлення має містити у собі такі відомості: умови поставки та порт/місце поставки, реквізити контракту, номер і дата замовлення, найменування постачальника і покупця, найменування товару, кількість товару, вага товару. При цьому, п.2.2. Контракту, передбачено що покупець зобов'язаний оплатити вартість тієї кількості товару, яку він замовив відповідно до узгоджених Замовлень. Натомість, відповідно до п.4.8 Контракту, інвойс, що містить розбіжності із Замовленнями покупця, вважається таким, що не підтверджує умови поставки, зазначені у такому Замовленні, а отже позбавляє постачальника права на отримання оплати за поставлений за таким інвойсом товар. Здійснюючи аналіз вищевказаних положень Контракту, який регулює процедуру погодження поставки товару, у тому числі і вартість товару, вбачається, що такі документи як інвойс та замовлення є взаємозалежними документи та такі необхідно розглядати в сукупності. Однак, замовлення до митного оформлення не надавалось, що позбавляє можливості у повній мірі перевірити числові значення вартості товару, що містяться у поданих документах. Як зазначалося в п. 1.1. Контракту, виставлений на підставі замовлення інвойс є невід'ємною частиною цього контракту. До митного оформлення наданий інвойс № 224460 від 02.12.2024 р. При цьому, згідно п. 11.2 Контракту, всі додатки, доповнення та зміни до контракту дійсні та становлять невід'ємну його частину лише у тому випадку, якщо вони викладені в письмовій формі та підписані сторонами. Слід зазначити, що до митного оформлення наданий інвойс який підписаний лише зі сторони постачальника (продавця). Наданий до митного оформлення інвойс № 224493 від 11.12.2024р. не відповідає вимогам п. 11.2 Контракту. Такий інвойс, є невід'ємною частиною Контракту (п.1.1), а відтак і додатком до даного Контракту, однак підписаний лише стороною постачальника та як наслідок, такий документ не може підтверджувати відомості про числові значення складових митної вартості. А за відсутності замовлення відсутня можливість перевірити інформацію, у тому числі, умови поставки, форму оплати, та вартість товару, що вказується в інвойсі; - у гр. 16 та гр.23 наданої декларантом до митного оформлення CMR № NL б/н від 11.12.2024 року наявні штампи перевізника «ТзОВ Трубпласт». Однак, документи, які визначають договірні відносини з «ТзОВ Трубпласт» та передбачають факт погодження вартості, маршруту та способів розрахунку відсутні. Натомість, рахунок-фактура на оплату транспортних послуг № 196 від 14.12.2024 виставлений ФОП ОСОБА_1 , Крім того, заявка на перевезення вантажів № 196 від 14.12.2024 не містить інформації про третю особу перевізника та погодження із такою особою вартості перевезення; - для підтвердження транспортних витрат, декларантом долучено, рахунок-фактура на оплату транспортних послуг № 196 від 14.12.2024 виставлений на підставі договору № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 . Такий договір укладений між ТОВ «Дунайська імпортна компанія» та ФОП ОСОБА_1 . Із даного рахунку не вбачається понесення додаткових витрат на надання брокерських послуг за межами території України щодо обов'язкового оформлення транзитної декларації Т1 по території Євросоюзу. Також не надано іншого документу, який містить числові значення необхідні для розрахунку таких витрат у повному обсязі. За умовами поставки FCA покупець за власний рахунок та на власний ризик одержує імпортну ліцензію або інший дозвільний документ, виконує усі митні формальності для імпорту товару та його транзитного перевезення через будь-яку країну. Також із даного рахунку не вбачається понесення витрат на завантаження товару у місці призначення. За умовами FCA місце поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці.
Якщо поставка здійснюється на площах продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Однак, як вбачається із наданих документів поставка не здійснювалась на площах продавця. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Отже, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Враховуючи вищевикладене, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України декларанту надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме: - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення;- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. На вимогу декларантом додатково надіслано: калькуляційний лист, прайс-лист, експертний висновок, копія митної декларації країни відправлення. Експортна декларація країни відправлення не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару.- в експортній декларації країни відправлення статистична вартість товару не відповідає вартості товару, що зазначена у інвойсі на умовах поставки FCA, що не кореспондується з положенням ст. 4 Регламенту Комісії ЄС від 9 лютого 2010 № 113/2010 в якій зазначено, що статистична вартість повинна ґрунтуватись на вартості товарів та коригуватись так, щоб містити виключно та повністю транспортні та страхові витрати, що були понесені для доставки товарів з місця їх відправлення до кордону держави, у якій товари перебувають на момент поміщення під митну процедуру. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності, а висновком експерта, як зазначається у такому, надано послугу виключно інформаційного характеру. Інших документів на вимогу не надано.».
Як результат, відповідачем було прийнято картку відмови, відповідно до якої причини відмови у митному оформленні полягали у наступному: «Неможливість завершення м/о по причині необхідності внесення змін у гр. 12, 45, 46, 43, 44 ЕМД (у зв'язку із прийняттям рішення про коригування митної вартості товару від 15.12.2024 UA209000/2024/900971/2) ст. 54 п.6, ст. 55 МКУ. Постанова Кабінету міністрів України від 21.05.2012 № 450 "Питання, пов'язані із застосуванням митних декларацій", наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 631 "Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа", Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 651 "Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа.».
Позивач вважає, що рішення про коригування та картка відмови є протиправними та підлягають скасуванню, тому звернувся до суду з даним позовом.
Положеннями частини другої статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно до пункту 24 частини першої статті 4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів Україні, укладених у встановленому законом порядку.
Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Згідно з ч. 1 ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Пунктом 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України встановлено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Згідно з частинами першою, другою статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є:
декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару,
транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Саме в рамках приписів частини другої статті 53 Митного кодексу України отримує свою безпосередню формалізацію перелік основних документів для підтвердження належності: а) визначення митної вартості товарів; б) обрання методу визначення митної вартості товарів.
Згідно з ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з ч. 6 ст. 53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні, у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Водночас, частиною третьою статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Саме в рамках частини третьої статті 53 МК України отримує свою безпосередню формалізацію система додаткових документів, які можуть запитуватися контролюючим органом (факультативний перелік додаткових документів - у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, визначається частиною четвертою статті 53 Митного кодексу України). При цьому, витребування додаткових документів має субсидіарний характер. Всі документи, як основні, так і додаткові, повинні оцінюватися системно. Контролюючий орган не може формулювати власну позицію на одному конкретному документі, при цьому безпідставно не враховуючи інші.
Отже, митним органом можуть бути витребувані додаткові документи: 1) у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки; 2) якщо такі документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 3) якщо такі документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Із системного аналізу приписів Розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") МК України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.
Згідно з положеннями пункту третього частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Згідно зі статтею 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Приписами ч.5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;
3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;
4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;
5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;
6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другої та третьої статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
При цьому, пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це у свою чергу обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 Митного кодексу України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини третьої статті 58 Митного кодексу України.
Відповідно до положень частини першої статті 58 МК України, основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. При цьому важливо відмітити, що основний метод, не застосовується у наступних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України). Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності винесення контролюючим органом рішення про коригування митної вартості за другорядним методом (за ціною щодо подібних (аналогічних) товарів.
Щодо ненадання декларантом замовлення (відповідно до Контракту) до митного оформлення.
У якості підстави для коригування митної вартості товару відповідачем в рішенні про коригування зазначено, що декларантом не було надано замовлення покупця до митного оформлення.
В п. 4.6 Контракту зазначено, що Товар поставляється окремими партіями на підставі і відповідно до Замовлень Покупця, які направляється Покупцем Постачальнику електронною поштою. Замовлення не складаються у вигляді окремого документу, замовлення - це текстове повідомлення, яке надсилається електронною поштою, в якому узгоджуються умови та номенклатура поставки, та за підсумками такого листування, відповідно до п. 4.8 Контракту, складається інвойс, який підтверджує замовлення та відображає усі необхідні дані стосовно певної поставки товару. У випадку постачання товарів за Контрактом для його сторін замовлення виконує виключно інформаційну та погоджувальну функції, з точки зору документа, який має юридичну значущість, замовлення сторонами Контракту не розглядається.
Юридично значущим документом є інвойс, який закріплює підсумки перемовини щодо поставки певної партії товару та відображає дані щодо такої поставки повною мірою.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 МКУ, у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Таким чином, у вищенаведених нормах взагалі не згадується такий документ, як замовлення, або подібний до нього за сутністю, але митний орган визначив ненадання замовлення як підставу винесення рішення про коригування, хоча ч. 5 ст. 53 МКУ прямо передбачено, що митному органу забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті, а саме в частинах 2-4 ст. 53 МКУ. Тобто відповідач не мав права вимагати від декларанта та позивача такий документ, як замовлення а якщо відповідач не мав такого права, то й ненадання такого документа декларантом та позивачем не є порушенням митного законодавства та таке ненадання не може призвести до коригування митної вартості товару. Отже, відповідач неправомірно посилався на ненадання позивачем/декларантом до митного оформлення замовлення, аргументуючи необхідність ухвалення рішення про коригування, чим порушив права позивача в той момент, як позивачем було надано повний пакет документів, що необхідний для встановлення та перевірки правильності визначення рівня митної вартості товару.
Щодо доводів відповідача, що інвойс підписаний лише стороною постачальника.
Затвердженої форми інвойсів та вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено. Разом з тим, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості орган доходів і зборів має впевнитись, що комерційний інвойс можна ідентифікувати з поставкою оцінюваного товару та він містить відомості, які підтверджують відомості щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті. Частиною п'ятою статті 54 Митного кодексу України за органом доходів і зборів, який згідно з чинним законодавством здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, закріплено право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Відповідно до частини другої статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, серед яких рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу).
В загальному випадку, інвойс - це документ, на підставі якого здійснюється оплата за товар та формується звітність.
Згідно загальносвітової практики, інвойс має містити:1) дату складання;2) найменування та реквізити продавця;3) найменування та реквізити покупця;4) найменування товарів;5) ціну товарів;6) загальну вартість рахунку;7) валюту оплати;8) ставки та розмір податку.
Також, в інвойсі можуть зазначатись:1) реквізити зовнішньоекономічної угоди, відповідно до якого здійснюється поставка,2) реквізити відвантажувального документа,3) платіжні реквізити та інші відомості, у разі якщо їх наявність в інвойсі передбачена умовами договору, такі як умови поставки, умови оплати, місце завантаження, розмір та підстави надання знижок.
Інвойс - це документ, у якому зазначаються товари та послуги, які компанія надає клієнту, та зазначається зобов'язання клієнта на оплату цих послуг. В інвойсі вказується, які саме послуги чи товару надаються клієнту, та яку оплату він зобов'язаний здійснити за виконані послуги чи надані товари.
У п. 3 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України зазначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок- проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу).
Тобто, позивачем було надано рахунок-фактуру (інвойс), що містив всю необхідну інформацію для підтвердження числових даних, заявленої митної вартості. А необхідність підпису отримувача товару не є обов'язковою умовою для заповнення комерційного інвойсу і не дає причини сумніватись в його справжності.
Щодо зауважень відповідача до вантажної накладної (CMR).
Згідно з усталеною судовою практикою в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, а відповідач не довів, що позивачем було сплачено за товар або взято обов'язок сплатити за такий товару іншу суму ніж та, яка заявлена в якості митної вартості та не довів, що за перевезення товару було сплачено іншу суму, ніж та, що зазначена в рахунку за перевезення товару.
Відповідачу надавався договір № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 року на перевезення внутрішніх та міжнародних вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір перевезення), що укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) (далі - Перевізник), а також додаткова угода №2 від 01.03.2022 р. до даного договору. Відповідно до п.2 Додаткової угоди до Договору № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 року «Перевізник має право залучати третіх осіб до перевезення вантажу замовника, проте повну відповідальність за порушення умов цього Договору третьою особою несе Перевізник». Таким чином, Перевізник залучив до перевезення на підставі п.2 Додаткової угоди до Договору № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 року третю особу - ТзОВ ТРУБПЛАСТ. Відповідно до того ж пункту Договору перевезення позивач не має жодних зобов'язань перед третіми особами, що залучені Перевізником, а має лише зобов'язання перед самим Перевізником. Отже, Перевізником в межах Договору перевезення було виставлено рахунок-фактуру № 196 від 15.12.2024 року на ім'я позивача, який надавався відповідачу та який підтверджує витрати, що були понесені позивачем на доставку товару до місця його ввозу на митну територію України, а саме, до митного переходу Краківець-Корчова, розташованому на польсько-українському кордоні.
Відповідачем не обґрунтовано, яким чином вказані недоліки впливають на визначення митної вартості товару, враховуючи те, що позивач наддав митному органу всі наявні у нього та достатні документи, необхідні для її визначення. СМR може бути джерелом відомостей про країну походження товару (частина дев'ята статті 43 МК України), про кількість вантажних місць, їх маркування, номери, зовнішній стан товарів та їх пакування (частина друга статті 191 МК України), про автотранспортний засіб комерційного призначення, що перевозить товари (частина друга статті 221 МК України). Проте, приписами МК України не передбачено, що СМR є джерелом відомостей про митну вартість товарів. Окремі недоліки у заповненні товарно-транспортної накладної не можуть бути самостійною та достатньою підставою для відмови в митному оформленні товару за ціною контракту, якщо така підтверджена сукупністю інших доказів. Відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору.
Щодо не включення витрат на оформлення транзитної декларації.
Відповідно до п. 4.15 Контракту податки, митні збори, гербові збори та інші витрати, що виникають у зв'язку з виконанням цього Контракту, які оплачуються в країні постачальника, оплачує постачальник. Експортна та транзитна декларації були оформлені в країні постачальника. Під час митного оформлення позивачем (Декларантом) було надано калькуляцію б/н від 11.12.2024 , де зазначені витрати, пов'язані з митним оформлення. Калькуляція - це документ, який складається постачальником, та позивач не має впливу на його зміст. Тобто постачальник самостійно вирішує, які сааме витрати включити до калькуляції виходячи з фактично понесених ним видатків у зв'язку з поставкою Товару позивачу.
Відповідно до п. 4.16 Контракту обов'язок проходження експортних формальностей в країні Постачальника покладається на Постачальника та такі витрати самостійно закладаються Постачальником до ціни Товару та додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають. Також окремо зазначаємо, що Товар постачався на умовах FCA Poeldijk (Нідерланди) та позивачем не було понесено жодних витрат на оформлення документів, пов'язаних з митним оформлення у країні Постачальника та будь-яких інших витрат, окрім вартості самого Товару та вартості його транспортування до митного кордону України.
Перевізником в межах Договору перевезення було виставлено рахунок-фактуру № 196 від 14.12.2024 року на ім'я позивача, який надавався відповідачу та який підтверджує витрати, що були понесені позивачем на доставку товару до місця його ввозу на митну територію України, а саме, до митного переходу Краківець-Корчова, розташованому на польсько-українському кордоні. При наявності додаткових витрат вони були б відображені в заявці на перевезення та рахунку № 196 на оплату.
Щодо моменту переходу права власності на товар.
Відповідач не пояснив та не обґрунтував, яким чином на митну вартість товару впливає місце переходу права власності на нього з урахуванням того, що всі значущі умови, які можуть вплинути на митну вартість товару, конкретизовані в контракті.
Відповідно до п. 4.5 Контракту обов'язок та витрати з навантаження / вивантаження Товару, що пов'язані з транспортуванням такого Товару до порту або іншого місця ввезення на митну територію України покладаються на Постачальника та такі витрати самостійно закладаються Постачальником до ціни Товару та додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають. Також окремо зазначаємо, що Товар постачався на умовах FCA Poeldijk (Нідерланди) з площ Постачальника та Позивачем не було понесено жодних витрат на навантажувально-розвантажувальні роботи та будь-яких інших витрат, окрім вартості самого Товару та вартості його транспортування до митного кордону України.
Відповідно до п. 4.13 Контракту право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з дати митного оформлення Товару в країні Покупця, що підтверджується ВМД.
Відповідно до частини 7 (розділ ІІ вступу) вступу до правил Інкотермс 2020 (Інкотермс® 2020. Правила МТП з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі): «Правила Інкотермс® не стосуються: існування договору (контракту) купівлі продажу; специфікації товарів, що продаються; часу, місця, способу оплати за товар або валюти платежу; засобів правового захисту, якими можна скористатися для порушення умов договору (контракту) купівлі-продажу; більшості випадків наслідків затримки та інших порушень щодо виконання договірних зобов'язань; впливу санкцій; запровадження тарифів; заборони експорту або імпорту; форс-мажорних обставин та ускладнень; прав інтелектуальної власності; або способу, місця чи права, що обирається сторонами для вирішення спорів у разі порушення умов договору (контракту).
Отже, на підставі вищенаведеного можна зробити висновок, що правила Інкотермс не регулюють питання переходу права власності на товари, що поставляються. Таким чином, момент переходу права власності на товари конкретизується в договорі (контракті), що укладається між постачальником та покупцем - в даному випадку в п. 4.13 Контракту, який був процитований вище.
В свою чергу митна вартість жодним чином не залежить від місця переходу права власності на Товар від Постачальника до Позивача, адже цей перехід не впливає на ціну Товару та вартість транспортування, які в даному випадку є значущими для визначення митної вартості Товару. До того ж відповідно до Контракту зобов'язання та витрати з розвантаженнянавантаження Товару покладаються па Постачальника та закладаються ним до ціни товару, яка відображена в Інвойсі, а інших витрат, окрім вартості самого Товару та витрат на його транспортування до митного кордону, позивачем понесено не було.
Щодо зауважень відповідача до експортної декларації.
Позивач не може нести відповідальністю за відповідність або не відповідність порядку оформлення експортних митних декларацій країни відправлення, бо позивач не має жодного впливу на цей процес, адже він здійснюється Постачальником відповідно до Контракту.
Зазначені митним органом чисельні значення не мають включатися до статистичної вартості експортуємого товару, адже експортне очищення Товару здійснюється без його пред'явлення митним органам країни відправлення, а його відвантаження здійснювалося безпосередньо зі складу вантажовідправника. А оскільки умовою поставки є FCA, то вартість транспортування Товару додається до митної вартості при імпортні Товару в Україну, а не до статистичної вартості під час його експорту з країни відправлення.
Відповідач відповідно до Митного кодексу України має право та повноваження подавати запит до митних органів інших країн з метою перевірки митної вартості та перевірки дійсності документів, виданих уповноваженими органами такої країни.
Щодо доводів відповідача, що висновок експерта має інформаційний характер, як на підставу для залишення його поза увагою.
У висновку представлена інформація, що взята з незалежних джерел на подібну та аналогічну продукцію зі застосування країни походження виробника та наявні посилання на числові значення середньо ринкових цін, що актуальні на протязі календарного місяця з дня отримання висновка.
Посилання відповідача на те, що висновок експерта має інформаційний характер, як на підставу залишення його поза увагою:
- кожен документ сам по собі має інформаційний характер, оскільки є джерелом інформації;
- враховуючи, що всі документи мають інформаційний характер, Відповідачем не зазначено об'єктивних підстав, за яких саме надані Позивачем висновки не могли бути прийняті до уваги під час перевірки правильності визначення митної вартості;
- якщо «інформаційність» документа є підставою для залишення його поза увагою, тоді невідомо, які саме експертні висновки має отримати відповідач для визнання такого висновку таким, що підтверджує митну вартість, якщо такий висновок в будь-якому випадку буде містити певну інформацію, а отже буде «інформаційним».
Щодо вимоги відповідача надати додаткові документи.
Частиною третьої статті 53 МКУ передбачено виключно три підстави витребування додаткових документів у декларанта: 1) наявність розбіжностей у документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознак підробки документів; 3) відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. Витребування додаткових документів у позивача було обґрунтовано формальними підставами. Відповідачем не було зазначено яких саме відомостей не вистачає, не зазначено конкретних розбіжностей щодо числових значень складових митної вартості імпортованих товарів.
Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 р. у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
У цій поставної Верховний Суд звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.
Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 р. у справі № 820/4849/16 назвав вимоги до запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Щодо обрання відповідачем резервного методу визначення митної вартості.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 МКУ прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. При коригуванні митної вартості товарів за другорядними методами, передбаченими статями 59, 60 та 64 цього Кодексу, у рішенні обов'язково зазначаються номер та дата митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів (пункту 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).
При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).
Проте, як видно з гр. 33 оскаржуваного Рішення, коригувань на обсяг партії товарів, умови поставки, комерційних умов тощо, відповідачем не здійснювалось.
Частиною 1 ст. 57 МК встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
При цьому частинами 2, 3, 6 ст.57 передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У ч.8 ст.57 МК України, зазначено, що лише у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідач неправомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості Товару. Відповідач в порушення п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів не зазначив в Рішенні про коригування чітку послідовність застосування методів визначення митної вартості та аргументованих причин, що відповідають дійсності, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом, хоча об'єктивна можливість застосування попередніх методів існувала.
Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з довідкової інформації не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.
Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена в Рішенні Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17.
Згідно з ч. 4 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Недоліки, на які вказав відповідач у рішенні про коригування митної вартості, не впливають на числові значення складових митної вартості товарів і не позбавляють товариство права на застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з врахуванням того, що позивачем використані відомості, які повністю підтверджені документально. Відповідачем не доведена правомірність застосування другорядного методу при визначенні митної вартості відповідно. Витребування документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, та повинно бути конкретизованим вказівкою на документи в загальному переліку, які є дійсно необхідними.
Згідно з ч. 5 ст. 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Також суд вважає, що митницею не надано доказів, на підставі яких визначено митну вартість товару в оскаржуваних рішеннях, не надано доказів в підтвердження неможливості застосування усіх попередніх методів визначення митної вартості згідно з вимогами ст.57 МК України, у зв'язку з чим суд доходить до висновку, що відповідачем не обґрунтовано застосування методу визначення митної вартості товару за ціною подібних (аналогічних) товарів.
Відповідач не довів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у недостовірності наданої інформації. Відповідач не повідомив декларанта про те, які саме обставини та/або числові показники потребують додаткового підтвердження. Неподання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Митний орган зобов'язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В спірному рішенні про коригування митної вартості сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Суд вважає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів у відповідності до переліку, закріпленого ч. 2 ст. 53 МК України. При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Ні в рішенні, ні у картці відмови обґрунтовано, в чому полягали об'єктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем, неточності у визначеній митній вартості. Обов'язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований в постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №809/278/17.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судом обставин, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що контролюючий орган приймаючи рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/900971/2 від 15.12.2024 року діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного законодавства, тому суд визнає його протиправним та скасовує.
Скасовуючи рішення про коригування митної вартості товарів, суд тим самим підтверджує факт відсутності неправильності визначення декларантом митної вартості товарів. Відсутність цієї обставини свідчить про відсутність підстав для відмови у прийнятті митної декларації. Відмову, учинену органом доходів і зборів за відсутності цієї обставини, слід вважати необґрунтованою, а необґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень з огляду на п.3 ч.3 ст.2 КАС є підставою для скасування такого рішення. Отже, скасування судом рішення органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003461 від 15.12.2024 року.
Щодо стягнення з Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11377,23 грн., суд зазначає наступне.
На підтвердження заявлених до стягнення витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, представник позивача додав копію договору про надання юридичних послуг № 0104-24/ДІК від 01.04.2024 року; копію акту наданих послуг №24UA209170107469U3/169 від 15.01.2025 року; копію додатку №1 до договору про надання юридичних послуг № 0104-24/ДІК від 01.04.2024 року; копію додаткової угоди №24UA209170107469U3/169 від 15.01.2025 року; копію замовлення №24UA209170107469U3/169; докази направлення заяви відповідачу.
Ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено що розмір витрат, яка сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На підтвердження здійснення витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи представником позивача надано до суду: копію договору про надання юридичних послуг № 0104-24/ДІК від 01.04.2024 року; копію акту наданих послуг №24UA209170107469U3/169 від 15.01.2025 року; копію додатку №1 до договору про надання юридичних послуг № 0104-24/ДІК від 01.04.2024 року; копію додаткової угоди №24UA209170107469U3/169 від 15.01.2025 року; копію замовлення №24UA209170107469U3/169; докази направлення заяви відповідачу.
Згідно копії акту наданих послуг №24UA209170107469U3/169 від 15.01.2025 року, вартість наданих виконавцем послуг становить 11377,23 грн. (підготовка та подання позовної заяви).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування 11377,23 грн. витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд звертає увагу на те, що дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ, розглядалась справа в письмовому провадженні. Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи. Крім того, вимогу про стягнення судових витрат з доказами їх понесення позивач мав можливість включити до позовної заяви, а не подавати окремо. Відтак, з огляду на обсяг наданих адвокатами послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновки суду про задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 77, 132, 137, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ».
Визнати противоправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900971/2 від 15.12.2024 року.
Визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003461 від 15.12.2024 року, прийняту Львівською митницею.
Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 40017905) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА