Справа № 420/33491/24
27 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
29 жовтня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі “Електронний суд» 28.10.2024 року) до Військової частини НОМЕР_1 , у якій представник позивача просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати, ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2023 року по 01.05.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 року по 01.05.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 р. за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 01.05.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 01.05.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 ст.15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 ст.15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей».
В додатки до заяви надано клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 04.11.2024 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , визнавши поважними причини його пропуску; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 01.04.2023 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 . Відповідно до довідки № 4038 від 31 серпня 2024 року позивач в період з 01.04.2023 року по 12.06.2023 року, з 28.06.2023 року по 28.06.2023 року, з 10.08.2023 року по 24.08.2023 року, з 26.08.2023 року по 30.08.2023 року, з 01.09.2023 року по 11.09.2023 року, з 20.09.2023 року по 30.09.2023 року, з 02.10.2023 року по 12.10.2023 року брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Озарянівка, Курдюмівського району, Донецької області. Відповідно до свідоцтва про хворобу № 298 позивачу встановлено діагнози: Тривале загострення хронічною рецидивуючого дискогенного двобічного попереково-крижового L4-L5, LS- S1 радикуліту з вираженим больовим, L5-S1 та корінцевим, м'язево-тонічним синдромами, стійкі стато-динамічні порушення. Розповсюджений міжхребцевий остеохондроз. Деформуючий розповсюджений спондильоз, ункоартроз. Ретролістез 14. Двобічна сакралізація 15. Лівобічна парамедіанна кила диску L4-L5. Нестабільність хребцево- рухових сегментів С2-С6 до 3мм у згинанні, С4-С6 у розгинанні до 2мм. Двобічний коксартроз Іст, больовий синдром, без порушення функції. Лівобічний артроз плечового суглобу Іст, больовий синдром, без порушення функції. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. Наслідки перенесеної мінно-вибухової травми, акубаротравми, контузії головного мозку (01.10.2023) у вигляді стійкого астено-вегетативного синдрому, соматофорбмно- вегетативної дисфункції. Травма, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 178637 позивачу встановлено 3 групу інвалідності. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 136 від 01.05.2024 року позивача звільнено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01 травня 2024 року №90-РС з військової служби у відставку, відповідно до підпункту Б (за станом здоров'я - на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, або про непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців) п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України “ Про військовий обов'язок та військову службу», вважати таким, що 01 травня 2024 року справи та посаду здав. З 01 травня 2024 року виключити зі списків особового складу військової частини. Станом на день виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо: - виплати грошового забезпечення з 01.04.2023 року по 01.05.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним Законом України “Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року , та на 01 січня 2024 року відповідно; - виплати індексації за період з 01.01.2024 року по 01.05.2024 року. - одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення. Позивач неодноразово усно та письмово, із рапортом, звертався до відповідача щодо проведення нарахування та виплати вказаних виплат, однак відповідачем відповіді не надано. Надати копії рапортів позивач не має можливості, оскільки вони подавалися у одному екземплярі. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат протиправна, порушує його права та законні інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
08.11.2024 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що доводи позивача щодо необхідності обчислення посадового окладу та окладу за військове звання виключно з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020р., на думку військової частини НОМЕР_1 є недоречними, оскільки таке застосування суперечить застосуванню п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та п. 4 Постанови № 704 п. 4 постанови КМУ № 704. Згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018р., а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. А тому, відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018р. Щодо перерахунку грошового забезпечення з 01.04.2023р. по 01.05.2024р. - ОСОБА_1 , відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.05.2024 №136 з 01.05.2024 був виключений із списків частини. Станом на момент звільнення останнього, діяла редакція постанови КМУ від 30.08.2017р. № 704 із змінами від 12.05.2023, відповідно до якої після 12.05.2023, не належить перерахунок грошового забезпечення за період з 01.04.2023р. по 01.05.2024р. Доводи позивача про те, що, не зважаючи на прийняття КМУ 12.05.2023 постанови № 481, Верховний Суд станом на день подання даного позову не змінив (не відступив) від своїх попередніх висновків щодо застосування норм права в справах щодо оформлення нових довідок, що відображено в ухвалах від 15.05.2023 по адміністративних справах №420/7224/22, №420/7793/22, №420/7236/22, №420/9301/22, №420/9747/22 і №420/11734/22, на думку військової частини НОМЕР_1 , є помилковими, оскільки в цих ухвалах Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704 редакції постанови Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023, правовідносини у цих справах виникли до прийняття постанови № 481. Необґрунтованими також є посилання позивача на постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, оскільки останні не є релевантними до спірних правовідносин, предмети спору у цих справах не є подібними до предмету спору у справі, що розглядається. Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 01.05.2024р. із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, повідомляємо наступне. Матеріали справи свідчать, що на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року позивач не проходив військову службу у відповідача та не отримував доходу, а отже в спірних правовідносинах не можливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року та дослідити перевищення розміру підвищення доходу суми можливої індексації. В свою чергу, підвищення посадових окладів відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в березні 2018 року не вплинуло на розмір грошового забезпечення позивача в контексті його зменшення або збільшення по відношенню до розміру грошового забезпечення у попередньому місяці, оскільки по-перше, позивач станом на березень 2018р. не проходив військову службу, по-друге, на момент початку військової служби позивача означена постанова вже була чинною та підлягала застосуванню до позивача, підвищення посадового окладу підчас проходження служби в наслідок підвищення тарифних ставок у нього не відбулось. Позивача наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2024р. №136 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач із даним наказом погодився та станом на теперішній час відомостей щодо їх оскарження немає. Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014р. № 460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» був прийнятий 20.12.1991. Втім, постанову Кабінету Міністрів України від 17.09.2014р. № 460 було прийнято - 17.09.2014. Тобто, вищезазначеною постановою лише доповнено та деталізовано список підстав ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», коли виплачується одноразова грошова допомога та в яких розмірах. ОСОБА_1 , відповідно до документів, які наявні у ВЧ НОМЕР_1 , був призваний на військову службу по мобілізації. Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. ОСОБА_1 , відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.05.2024 №136, було визначено виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови КМУ від 17.09.2014р. № 460 у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 14 повних календарних місяців служби. ОСОБА_1 у повній мірі була виплачена одноразова грошова допомога по звільненню. Таким чином, командування військової частини НОМЕР_1 діяло відповідно до вимог чинного законодавства і тому бездіяльність військової частини НОМЕР_1 не є протиправною, як це зазначає позивач.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.04.2023 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 (а.с.32-37).
Відповідно до довідки № 4038 від 31 серпня 2024 року позивач в період з 01.04.2023 року по 12.06.2023 року з 28.06.2023 року по 28.06.2023 року, з 10.08.2023 року по 24.08.2023 року, з 26.08.2023 року по 30.08.2023 року, з 01.09.2023 року по 11.09.2023 року, з 20.09.2023 року по 30.09.2023 року, з 02.10.2023 року по 12.10.2023 року брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Озарянівка, Курдюмівського району, Донецької області (а.с.37зв.).
Відповідно до свідоцтва про хворобу № 298 Позивачу встановлено діагнози: Тривале загострення хронічною рецидивуючого дискогенного двобічного попереково-крижового L4-L5, LS- S1 радикуліту з вираженим больовим, L5-S1 та корінцевим, м'язево-тонічним синдромами, стійкі стато-динамічні порушення. Розповсюджений міжхребцевий остеохондроз. Деформуючий розповсюджений спондильоз, ункоартроз. Ретролістез 14. Двобічна сакралізація 15. Лівобічна парамедіанна кила диску L4-L5. Нестабільність хребцево- рухових сегментів С2-С6 до 3мм у згинанні, С4-С6 у розгинанні до 2мм. Двобічний коксартроз Іст, больовий синдром, без порушення функції. Лівобічний артроз плечового суглобу Іст, больовий синдром, без порушення функції. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. Наслідки перенесеної мінно-вибухової травми, акубаротравми, контузії головного мозку (01.10.2023) у вигляді стійкого астено-вегетативного синдрому, соматофорбмно- вегетативної дисфункції. Травма,ТАК, пов'язане з проходженням військової служби (а.с.45зв.-47).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 178637 позивачу встановлено третю групу інвалідності. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби (а.с.47зв.48).
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 136 від 01.05.2024 року позивача звільнено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ( по особовому складу) від 01 травня 2024 року №90-РС з військової служби у відставку, відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців), п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “ Про військовий обов'язок та військову службу», вважати таким, що 01 травня 2024 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий орблік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 01 травня 2024 року виключити зі списків особового складу військової частини, з 02 травня 2024 року з усіх видів забезпечення військової частини (а.с.48зв.).
У наказі, зокрема, зазначено:
Вислуга років у ЗСУ становить: 01 рік 02 місяці.
Виплатити щомісячну за особливий внесок у загальні результати служби в розмірі 590% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за 01 травня 2024 року.
Виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови КМУ від 17.09.2014 року № 460 у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за чотирнадцять повних календарних місяців служби.
Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2024 рік не надавалась.
Виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік
Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік, згідно з наказом МОУ від 07.06.2018 року № 260, у сумі 20760,50 грн.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, з наказом МОУ від 07.06.2018 року № 260, не отримав.
У позовній заяві позивач стверджує, що станом на день виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо: виплати грошового забезпечення з 01.04.2023 року по 01.05.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним Законом України “Про Державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року та на 01 січня 2024 року відповідно; виплати індексації за період з 01.01.2024 року по 01.05.2024 року; одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення.
Позивач зазначає, що він неодноразово усно та письмово із рапортом звертався до відповідача, щодо проведення нарахування та виплати вказаних виплат. Відповідачем відповіді не надано, доказів зворотнього матеріали справи не містять. Надати копії рапортів позивач не має можливості, оскільки вони подавалися у одному екземплярі.
Відповідачем визнається, що нарахування та виплата основних і додаткових видів грошового забезпечення, інших виплат, у тому числі при звільненні з військової служби, позивачу проводилась виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а не прожиткового мінімуму, що діяв станом на 01 січня відповідного календарного року.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до п.7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини. Днем звільнення військовослужбовця з посади, яку він займає, вважається день закінчення здавання справ і складання обов'язків за посадою в межах установлених строків.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 02.08.2022 року №440/6017/21 зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. Відтак, на думку колегії суддів зазначення у п.4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року №2629-VІІІ “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон №294-ІХ) та Закон №1082- ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Закон №294-ІХ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, ч.3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі “Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
З огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону №10-82-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд наголосив на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом №1082-ІХ виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону и №2262-ХІІ та ст.9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
В подальшому вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 06.04.2023 у справі №380/10075/21. Отже, практика Верховного Суду у цій категорії справ є усталеною та послідовною.
Також Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 зазначив, що позивач по даній справі оскаржує врахований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати. Тому для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови №704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, інших видів грошового забезпечення позивача, а також інших виплат, такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, у період з 01.04.2023 року по 19.05.2023 року, діяв протиправно.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача у вигляді обчислення позивачу у заниженому розмірі грошового забезпечення з 01.04.2023 року по 19.05.2023 року включно усіх виплат без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України про Державний бюджет України на 2023 рік, є протиправними.
Відповідачем не спростовано, що у спірний період позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати при звільненні, які вираховані виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, отже відповідача слід зобов'язати зробити відповідні перерахунки.
У задоволенні вимог щодо перерахунку грошового забезпечення з 20.05.2023 року суд відмовляє, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміни до п. 4 постанови № 704 та викладено абзац перший в такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 01.05.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 01.05.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, суд враховує наступне.
Статтею 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 №2017-ІІІ(далі - Закон №2017-ІІІ) визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 2017-ІІІ державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ).
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
З огляду на зміст ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень ст. 9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Так, статтею 4 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці.
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
Згідно абз. 6 п. 5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
При цьому, під час прийняття рішення у справі, суд враховує, що у ст. 39 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік зазначено: Установити, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в січні 2024 року становив 100,4 %, в лютому 2024 року - 100,3 %, в березні 2024 року - 100,5 %, в квітні 2024 року - 100,2 %, травні -100,6%. Тобто, за вказаний період не було перевищено поріг індексації.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 01.05.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 01.05.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Абзацом 2 підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби за станом здоров'я.
Згідно з абзацом 24 підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 1 пункту глави 9 розділу V Інструкції №558 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров'я; за власним бажанням під час дії воєнного стану (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України); які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; у зв'язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Пунктом 10 глави 9 розділу V Інструкції №558 передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, визначеної пунктами 1, 2 цієї глави, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена грошова допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 460 затверджений Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, що набрав чинності 26.09.2014 року (далі Порядок №460, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Порядку №460 передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 3-5 Порядку №460, розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (ЗП України, 1992 р., № 7, ст. 182).
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Згідно Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 136 від 01.05.2024 року позивача звільнено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ( по особовому складу) від 01 травня 2024 року №90-РС з військової служби у відставку, відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців), п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “ Про військовий обов'язок та військову службу», вважати таким, що 01 травня 2024 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий орблік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 01 травня 2024 року виключити зі списків особового складу військової частини, з 02 травня 2024 року з усіх видів забезпечення військової частини (а.с.48зв.).
Отже, ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації та звільнений з військової служби за станом здоров'я, відтак умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 460.
Відповідно до змісту з наказу від 01.05.2024 року №90-РС, відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, позивачу наказано виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 14 повних календарних місяців служби.
Враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби з 01.05.2024 року позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XI та Порядку № 460 мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 14 повних календарних місяців служби.
Оскільки позивач фактично не погоджується із застосуванням до спірних правовідносин конкретної норми матеріального права, а не з розрахунком розміру одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 ст.15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» задоволенню не підлягають, оскільки позивач не набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення при звільненні.
Доводи позивача про наявність права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XI в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення ґрунтуються на хибному застосуванні позивачем норм законодавства, адже позивач при звільненні з військової служби в розумінні Закону № 2232-XII, був військовослужбовцем, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, а відтак на нього поширюється норма ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI про те, що умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України, тобто постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 460.
За таких обставин, у цій частині позовних вимог суд відмовляє.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта доводів та заперечень сторін на висновки суду по суті справи не впливають.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково, із відмовою у задоволенні решти вимог за їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», інших витрат сторонами не понесено, підстав для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України немає.
Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2023 року по 19.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2023 року по 19.05.2023 року включно із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ).
Суддя М.М. Аракелян