26 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/1712/25
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Райківська виправна колонія №73» (далі - відповідач, ДУ «РВК №73») щодо звільнення зі служби без проведення остаточного розрахунку та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за 651 день затримки повного розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2023 року по 26 грудня 2024 року включно.
Ухвалою суду від 27 січня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
18 лютого 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що 19 липня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Так статтю 117 Кодексу законів про працю України (відповідальність за затримку розрахунку при звільненні) викладено у наступній редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Саме з 19 липня 2022 року до усіх трудових спорів, що витікають із справ про відповідальність роботодавця за затримку розрахунку під час звільнення, підлягають застосуванню саме оновлені положення статті 117 Кодексу законів про працю України. Такими чином, сума яка підлягала б стягненню на користь працівника обмежується шестимісячним терміном встановленим частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач проходив військову службу у ДУ «РВК №73».
Наказом №29/ОС-23 від 16 березня 2023 року позивач звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу частини.
На день виключення зі списків особового складу, «ДУ «РВК №73» не виплатила належні позивачу грошові кошти.
27 грудня 2024 року ДУ «РВК №73» виплатила позивачу 83574,51 грн грошового забезпечення та 60432,14 грн індексації грошового забезпечення.
Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, нарахування й виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся з цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України №2011-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі - Закону України №2352-ХІ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Як установлено судом, позивачу при звільненні та виключенні з 16 березня 2023 року зі списків особового складу відповідачем не було в повному розмірі виплачено грошове забезпечення та індексація грошового забезпечення, та виплата проведена лише 27 грудня 2024 року.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є період з 17 березня 2023 по 26 грудня 2024 року.
Однак, період стягнення середнього заробітку регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі становить з 17 березня 2023 року по 16 вересня 2023 року включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України), тобто 184 дні.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки, наданої відповідачем, грошове забезпечення позивача за останні два повних місяця служби (січень та лютий 2023 року) складає 59919,26? грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 1015,58 грн (59919,26 грн / 59 (кількість робочих днів)).
Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 186866,72? грн (1015,58 * 184 дні (кількість днів затримки розрахунку).
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за 651 день затримки повного розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2023 року по 26 грудня 2024 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру його грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошового забезпечення.
Отже, підсумовуючи вище викладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає порушеному праву та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом визнання протиправними дій ДУ «РВК №73» щодо звільнення з військової служби позивача без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати належної суми грошового забезпечення, та стягнення з ДУ «РВК №73» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2023 року по 16 вересня 2023 року включно в розмірі 186866 (сто вісімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят шість тисяч) грн 72 коп.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної установи «Райківська виправна колонія №73» щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку.
Стягнути з Державної установи «Райківська виправна колонія №73» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2023 року по 16 вересня 2023 року включно в розмірі 186866 (сто вісімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят шість тисяч) грн 72 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Райківська виправна колонія №73» на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
26.03.25