Номер провадження 2/754/397/25
Справа №754/10026/24
Іменем України
18 березня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Матушок І.В.
за відсутності сторін
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської Ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю,
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулась до суду з позовом до Київської міської Ради (м. Київ, вул. Хрещатик, 36) в якому просила: визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння - однокімнатну квартиру загальною площею 33,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке складається за набувальною давністю.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Відповідно до ордера на право заняття службового жилого приміщення № 2651 від 30 серпня 1988 року, який виданий виконавчим комітетом Мінської районної Ради народних депутатів на підставі рішення виконкома Мінської районної Ради народних депутатів від 25 липня 1988 року № 306, зазначено наступне: «Службове жиле приміщення (квартира АДРЕСА_2 ) видано на ім'я ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та його сім'ї в складі: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ); ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ); ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), не зазначений в ордері № 2651 від 30.08.1988 р., але теж проживає та зареєстрований у вищезазначеній квартирі. 21 квітня 1988 року ОСОБА_2 звернувся із письмовою заявою до начальника ЖКК КТ- 1 Цененка М.Г. з приводу взяття ОСОБА_2 на квартирний облік. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 помер. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 03.10.2023 p., у зв'язку з даними обставинами у ОСОБА_1 виникла необхідність приватизувати житло, а саме: квартиру АДРЕСА_2 . Оскільки, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) являється вдовою померлого - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), тому 05 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася із письмовим зверненням до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, щодо надання інформації по квартирі АДРЕСА_2 .
Листом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 102-102/Б-136-147 від 19.02.2024 p., була надана відповідь на письмове звернення ОСОБА_1 , в якій зазначено наступне: Відповідно до картотеки обліку службового житла Деснянського району міста Києва станом на 19.02.2024 р. квартира АДРЕСА_2 є службовою ЖКК «Київміськбуд-1». Таким чином, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, пропонує ОСОБА_1 , звернутися з відповідною заявою щодо виключення квартири із числа службових жилих приміщень до підприємства, або його правонаступника, якому належить вищезазначена службова квартира». Звертаю Вашу увагу, що в період з 30 серпня 1988 року та на даний час, у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані та постійно проживають ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та її сини: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Дана сім'я абсолютно дбає про своє житло, наразі квартира у відмінному стані, оскільки всі члени сім'ї постійно підтримують стан квартири (були проведені ремонтні роботи) та фактично користуються комунальними послугами (вчасно оплачують їх), оскільки це єдине житлове приміщення, яке вони мають та проживають в ньому. Дана обставина, щодо факту проживання сім'єю - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується наступними документами: Акт від «05» квітня 2024 року, за підписом начальника ЖЕД-313 Лиман С. О.; Довідка № 5 від «12» січня 2024 року, за підписом начальника ЖЕД-313 Лиман С.О.; Довідка №37 від «05» квітня 2024 року, за підписом начальника ЖЕД-313 Лиман С.О. 29.03.2024 р. представником заявника адвокатом Філін Е.В., поштовим зв'язком на адресу ПРАТ «ТРЕСТ КИЇВМІСЬКБУД» (адреса: вул. Прирічна, буд. 13, м. Київ, 04213) було направлено заяву про виключення квартири АДРЕСА_2 із числа службових жилих приміщень та надання дозволу на приватизацію з метою виключити квартиру АДРЕСА_2 із числа службових жилих приміщень та здійснити приватизацію вищезазначеної квартири, власником якого вказати - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Даний лист ПРАТ «ТРЕСТ КИЇВМІСЬКБУД» не було вручено під час доставки, в зв'язку із закінченням терміну зберігання. Дана обставина підтверджується роздруківкою з веб-сайту AT «Укрпошта» за трекінгом відправлення № 0405200934695 з офіційного веб-сайта AT «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking UA.html) в розділі - трекінг відправлення № 0405200934695. 11.04.2024 р. представником позивача адвокатом Філін Е.В., поштовим зв'язком, був направлений адвокатський запит до Київської міської дирекції Акціонерного товариства «УКРПОШТА» (щодо надання інформації, про причини повернення листа за тренінгом відправлення № 0405200970730, який був направлений 04.03.2024 р. до ЖКК«КИЇВМІСЬКБУД-1»). На що отримали відповідь № 1.10.004.-10580-24 від 19.04.2024 p., в якій зазначено, що в зв'язку з некомплектуванням штату працівників відділення № 04210 м. Київ, доставка листа адресату не здійснювалась. За закінченням терміну зберігання, лист повернутий 19.03.2024 р. - відправнику. Разом із цим, 11.04.2024 р. представником позивача адвокатом Філін Е.В., поштовим зв'язком, були направлені ряд адвокатських запитів (щодо надання інформації та підтверджуючих документів стосовно того, хто є балансоутримувачем багатоквартирного будинку, а саме: квартири АДРЕСА_2 ) в наступні установи: Начальнику Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» ЖЕД-313 Лиман С.О., на що отримали відповідь № 7 від 16.04.2024 p., в якій зазначено наступне, що будинок АДРЕСА_2 , знаходиться на обслуговуванні комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», а квартира АДРЕСА_2 , як окремий нерухомий об'єкт, на баланс комунальному підприємству - не передавалася. Також, у підприємства відсутні, будь-які, документи стосовно запитуваної інформації. Та відповідь № 10249-1100 від 18.04.2024 p., в якій зазначена аналогічна вищезазначена інформація. Київське міське бюро технічної інвентаризації, на що отримали відповідь № 062/14-4423 від 22.04.2024 p., в якій зазначено наступне, при проведенні державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна інформація про балансоутримувача не подавалась. Київська міська державна адміністрація, на даний час відповіді не отримали. Відповідно до консультаційного висновку оцінювача про вартість від 01 квітня 2024 року, ймовірна ринкова вартість однокімнатної квартири загальною площею 33,00 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 на дату аналізу становить: 1 226 300 грн. Отже, враховуючи, що позивач добросовісно заволодів чужим майном і понад 36 років продовжує відкрито, безперервно володіти та користуватися житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та остання несе тягар у його утриманні в повному обсязі, вважаємо за можливе визнати за позивачем - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право власності на нього за набувальною давністю. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 та члени її сім'ї, які постійно проживають та користуються комунальними послугами, у квартирі АДРЕСА_2 , тому ОСОБА_1 користуючись своїм конституційним правом, яке прямо передбачене ст. 47 Конституції України, вимушена звернутися до суду із метою приватизувати вищезазначене житлове приміщення.
Ухвалою Деснянського районного суд м. Києва від 18 липня 2024 року провадження у справі було відкрито, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відповідачем 14 серпня 2024 року подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник Київської міської Ради просив відмовити у задоволення вимог позову з огляду на наступне.
Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 Цивільного кодексу України). Статтею 344 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно із пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Однією з основних умов для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне володіння, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. У розумінні статті 344 Цивільного кодексу України володілець має бути визнаний таким, що добросовісно заволодів нерухомим майном. Тобто, добросовісність може бути лише результатом фактичної помилки. Умова щодо добросовісного володіння Позивачем не доведена. Позивачу достеменно було відомо, хто був власником однокімнатної квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто, відсутні підстави вважати, що Позивачі не знали і не могли знати, що володіють чужою річчю. Таким чином, Позивачами обрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли. Вищезазначене підтверджується правовою позицією Верховного суду України по справі № 539/1605/16-ц від 04.07.2018, де зазначено, що «при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності. Схожу позицію Верховного суду України викладено по справі №552/1354/21 від 28.04.2020. Відповідно до зазначеної позиції «давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.» У пункті 6 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю (безтитульність володіння). Тобто виключено набуття права власності на майно за набувальною давністю, яке належить володільцю в силу певного титулу - оренди, найму, безоплатне користування, зберігання, оперативного управління, застави тощо. Разом з цим, згідно із роз'ясненнями, викладеними у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто, особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер. Позивачем не надано доказів щодо порушення, невизнання або оспорювання Київською міською радою її прав, свобод чи інтересів при визнанні права власності на частину житлового будинку за набувальною давністю. Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» для набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння. З аналізу цивільного законодавства та судової практики вбачається, що задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334 Цивільного кодексу України можливе лише за наявності необхідних умов - добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Враховуючи, що Позивачем не доведені умови щодо добросовісності та безтитульності володіння будинком, законних підстав для визнання за Позивачами права власності на однокімнатну квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за набувальною давністю не має. Згідно з статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. У зв'язку із вищевикладеним, прошу суд відмовити у задоволенні позовних вимог та слухати справу за відсутністю представника Київської міської ради.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду.
До судового розгляду справи сторони (їх представники) не з'являлись, про час та місце розгляду були повідомлені належним чином, в поданих суду заявах просили вирішити спір за їх відсутності.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що відповідно до ордера на право заняття службового жилого приміщення № 2651 від 30 серпня 1988 року, який виданий виконавчим комітетом Мінської районної Ради народних депутатів на підставі рішення виконкома Мінської районної Ради народних депутатів від 25 липня 1988 року № 306, службове жиле приміщення (квартира АДРЕСА_2 ) надано в користування двірнику ЖКК КГС-1 ОСОБА_2 та членам його сім'ї: ОСОБА_1 (дружина); ОСОБА_3 (син).
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 03.10.2023 p.
Листом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 102-102/Б-136-147 від 19.02.2024 p., була надана відповідь на письмове звернення ОСОБА_1 , в якій зазначено наступне, що відповідно до картотеки обліку службового житла Деснянського району міста Києва станом на 19.02.2024 р. квартира АДРЕСА_2 є службовою ЖКК «Київміськбуд-1». Таким чином, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, пропонує ОСОБА_1 , звернутися з відповідною заявою щодо виключення квартири із числа службових жилих приміщень до підприємства, або його правонаступника, якому належить вищезазначена службова квартира».
З 30 березня 1990 року у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
29 березня 2024 р. представником заявника адвокатом Філін Е.В., поштовим зв'язком на адресу ПРАТ «ТРЕСТ КИЇВМІСЬКБУД» (адреса: вул. Прирічна, буд. 13, м. Київ, 04213) було направлено заяву про виключення квартири АДРЕСА_2 із числа службових жилих приміщень та надання дозволу на приватизацію з метою виключити квартиру АДРЕСА_2 із числа службових жилих приміщень та здійснити приватизацію вищезазначеної квартири, власником якого вказати - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
На час розгляду справи інформація про задоволення заяви відсутня.
Начальником Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» ЖЕД-313 Лиман С.О., надана відповідь № 7 від 16.04.2024 p. на запит представника позивача, в якій зазначено наступне, що будинок АДРЕСА_2 , знаходиться на обслуговуванні комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», а квартира АДРЕСА_2 , як окремий нерухомий об'єкт, на баланс комунальному підприємству - не передавалася.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Але не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), але не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду у цій справі наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених вище висновків, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22), від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23) та від 27 березня 2024 року у справі № 462/2756/18 (провадження № 61-15779св20).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що на час вселення позивачки до спірної квартири це майно мало власника (територіальна громада міста Києва), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позову з огляду на недоведеність умов для набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно на підставі статті 344 ЦК України, оскільки такий факт титульного володіння територіальної громади міста Києва виключає можливість застосування вказаної норми.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи всі обставити справи суд дійшов висновку що позивач, як особа яка володіє та користується майном - спірною квартирою на підставі Ордеру завжди знала, хто є власником даного майна і здійснює таке користування за згоди власника, а отже, не може заявляти вимоги про право власності на квартиру за давністю володіння.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 17, 19, 23, 76-81, 83, 89, 113, 141, 178, 191, 209, 223, 235, 258-259, 263-265, 280- 289, 352, 354- 355 ЦК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської міської Ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 27 березня 2025 року.
Суддя: І.А. Галась