Справа № 331/743/25
Провадження № 2/331/1213/2025
13 березня 2025 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Світлицької В.М.,
за участю секретаря - Солов'ян О.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
В обґрунтування позову зазначила, що 14.12.2019 р. між сторонами був зареєстрований шлюб Бердянським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області, актовий запис № 774. Від шлюбу мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя між сторонами не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини. Фактичні шлюбні відносини припинені, спільне господарство не ведеться, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. Крім того, на момент подання цієї заяви донька проживає з матір'ю, відповідач не бере участі в її утриманні, а тому постає питання про стягнення аліментів.
Ухвалою суду від 06.02.205 року у вказаній справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримують, проти винесення заочного рішення не заперечували.
Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, у зв'язку з чим на підставі ч.2 ст. 223, ч.1 ст. 280 ЦПК України справу розглянуто у відсутність відповідача на підставі доказів наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі зареєстрованому 14 грудня 2019 року Бердянським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 774, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 14.12.2019 року.
Від даного шлюбу мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно, серії НОМЕР_2 від 21.09.2022 року.
Згідно із довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб № 3006-7501248455 від 29.08.2022 р. та № 3006-5003359906 від 22.09.2022 р., зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Сумісне життя між сторонами не склалося, шлюбні відносини припинені. Причиною припинення шлюбно-сімейних відносин є втрата почуття любові, а також відсутність взаєморозуміння.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом ст. 51 Конституції України та ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, примушування до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 65 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Згідно зі ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Відповідно до ст.ст. 110, 112 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.
Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Враховуючи, що шлюбні відносини між сторонами припинені, сторони не ведуть сумісного господарства, позивач не бажає зберегти шлюб та сім'ю, відповідач відзив на позов не надав, тому суд вважає за можливе позов в цій частині задовольнити, шлюб розірвати, що не суперечить ст.110, 112 СК України.
Крім того, як визначено ст.155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності і не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з ст. 180 СК України на батьків покладений обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Мати і батько, відповідно до приписів частини 1 статті 141 СК України, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, відповідно обов'язок по утриманню дитини в рівних частках покладається на її батьків.
Частиною 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Зі змісту частини 1 статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Суд враховує те, що відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про неможливість надавати матеріальну допомогу неповнолітній дитині. Жодних документів, які б підтверджували непрацездатність відповідача, незадовільний стан здоров'я або будь-яких доказів на спростування доводів позивача в частині стягнення з нього аліментів суду надано не було.
Таким чином, при визначенні розміру аліментів, суд виходить із засад розумності та справедливості, та враховує, що визначеної позивачем суми в розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача буде достатньо для належного утримання та розвитку спільної доньки сторін, так як обов'язок по її утриманню покладається на обох батьків, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 191 Сімейного кодексу України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 10 від 01.02.2025 р.; додаткову угоду № 1 від 01.02.2025 р. до договору про надання правничої допомоги № 10 від 01.02.2025 р.; додаткову угоду № 2 від 01.02.2025 р. до договору про надання правничої допомоги № 10 від 01.02.2025 р., згідно яких загальна сума витрат понесених позивачем на правничу допомогу складає 8000,00 гривень.
Однак, з огляду на складність справи та виконані роботи, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, на збирання б яких було витрачено значний час, крім того у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а тому суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 3 000,00 грн., що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені нею судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі 968,96 гривень та 3000,00 гривень - за надання професійної правничої допомоги.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивач була звільнена від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення аліментів, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 968 грн. 96 коп.
Згідно зі ст.430 ЦПК України суд вважає можливим допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст.ст. 110,112, 180, 182, 183, 191 СК України та ст.ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 279, 280-282, 354, 430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 14 грудня 2019 року Бердянським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 774.
Прізвища сторін після реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 03.02.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 гривень, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 968 гривень 96 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: В.М. Світлицька