Справа № 308/4339/25
27 березня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в м. Ужгород, кримінальну справу №308/4339/25 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024071030001609 від 11.08.2024 року про обвинувачення,-
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Харківської обл., м. Харків, громадянина України, українця за національністю, з середньою освітою, тимчасово непрацюючого, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 357 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
сторона обвинувачення :
прокурора - ОСОБА_4
сторона захисту:
обвинувачений - ОСОБА_3
захисник обвинуваченого - ОСОБА_5
ОСОБА_3 близько 06:00 год. 10.08.2024 більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено перебуваючи м. Ужгород, по пр. Свободи, побачив на лавиці рюкзак чорного кольору в якому знаходилися банківські картки. В той момент у ОСОБА_3 виник протиправний корисливий мотив, направлений на таємне викрадення банківських карток з метою особистого збагачення. Тоді останній, реалізуючи свій корисливий мотив та діючи з прямим умислом, таємно, повторно, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою особистого збагачення, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу забрав з рюкзака, банківську картку банку «Пумб» № НОМЕР_1 , банківську картку банку «Універсал банк» № НОМЕР_2 , які ОСОБА_3 вирішив привласнити, після чого покинув місце події, маючи реальну можливість розпорядитися викраденим майном.
10.08.2024 року продовжуючи свою злочинну діяльність ОСОБА_3 діючи з прямим умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливим мотивом, з метою незаконного збагачення за рахунок викраденого майна, в період дії воєнного стану, таємно повторно, викрав грошові кошти з банківської картки банку «Універсал банк» № НОМЕР_2 та «Пумб» № НОМЕР_1 в загальній сумі 11 600 грн., розрахувавшись даними банківськими картками за покупки товару в м. Ужгород, чим завдав потерпілому ОСОБА_6 матеріального збитку на загальну суму 11 600 грн.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України.
Крім того, близько 06:00 год. 10.08.2024 більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_3 , перебуваючи м. Ужгород, по пр. Свободи побачив на лавиці рюкзак чорного кольору в якому знаходилися банківські карки. В той момент у ОСОБА_3 виник протиправний корисливий мотив, направлений на таємне викрадення банківської картки банку «Пумб» № НОМЕР_1 та банківської картки банку «Універсал банк» № НОМЕР_2 з метою особистого збагачення. Тоді останній, реалізуючи свій протиправний умисел та корисливий мотив, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, та розуміючи, що дані банківські картки йому не належить, незаконно привласнив їх собі, з метою подальшого використання шляхом здійснення розрахунків.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у привласненні офіційного документу, вчиненому з корисливих мотивів ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.357 КК України.
В судовому засіданні прокурор надав до суду угоду про визнання винуватості укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 у присутності захисника обвинуваченого ОСОБА_5 про визнання винуватості від 27.03.2025 року, яку прокурор просив затвердити, з додержанням наступних умов.
Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився. Подав до суду заяву про надання згоди на укладення угоди про визнання винуватості.
На підставі наведеного, суд розглянув справу відповідно положень ст. ст. 469 ч.4, 472, 473, ч.4 ст.474 КПК України.
Зі змісту угоди вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 357 КК України. Згідно з даними угоди прокурор ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_3 дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого. Обвинувачений ОСОБА_3 зобов'язався беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 357 КК України.
Також, сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_3 повинен понести за вчинені кримінальні правопорушення передбачені ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 357 КК України, а саме за ч.1 ст. 357 КК України у вигляді обмеження волі строком на 2 (два) роки та за ч.4 ст. 185 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років. Згідно ч.1 ст.70 КК України визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та за сукупністю злочинів призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років. На підставі ст. 75 КК України звільнити підозрюваного від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Із запропонованим видом та мірою покарання ОСОБА_3 згоден. Наслідки укладення та затвердження означеної угоди, згідно ст.ст. 473, 394, 424, 474, 476 КПК України та ст.389-1 КК України оговорені сторонами.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що права, надані йому законом у зв'язку з укладенням угоди про визнання винуватості він повністю розуміє; з наслідками укладення та затвердження угоди про визнання винуватості обізнаний; характер обвинувачення та її суть зрозумілі; обраний вид покарання, який застосовується до нього у разі затвердження угоди, із ним узгоджено та є цілком зрозумілим; свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 357 КК України визнав повністю. Окрім того, ОСОБА_3 підтвердив суду, що угода про визнання винуватості від 27.03.2025 року укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, та просив її затвердити.
Окрім цього, потерпілий подав письмову заяву про надання згоди на укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим в порядку ч. 4 ст. 469 КПК України, яку долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні прокурор та захисник також висловили думку про затвердження угоди про визнання винуватості.
Суд не вправі перевіряти фактичні обставини вчинених ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, оскільки не здійснює оцінку доказів у кримінальному провадженні під час проведення судового засідання, виходячи з того, що межі розгляду встановлюються лише змістом угоди про визнання вини.
Судом на виконання вимог ст.474 КПК України сумніву у добровільності та істинності позиції обвинуваченого ОСОБА_3 не встановлено. В судовому засіданні суд переконався у добровільності укладення сторонами угоди і, що угода про визнання винуватості від 27.03.2025 року не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, обіцянок, дії будь-яких інших обставин ніж ті, які передбачені в угоді.
При вирішенні питання про відповідність угоди про визнання винуватості від 27.03.2025 року вимогам ст.ст.469, 474 КПК України, суд враховує, що умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам цього кодексу, зокрема щодо змісту та порядку укладення угоди, а також щодо узгодженої між сторонами міри покарання, яка відповідає загальним правилам призначення кримінальних покарань, встановленим КК України, ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, правова кваліфікація дій кримінального правопорушення вірна, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб. Не встановлені підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, не є очевидною можливість невиконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань за угодою, фактичні підстави для невизнання винуватості відсутні.
З огляду на наведене, суд не вбачає передбачених ч. 4 ст. 469 КПК перешкод для затвердження укладеної угоди про визнання винуватості.
Судом встановлено, що при укладенні даної угоди брав участь захисник, як цього вимагають приписи КПК, і що її умови не є невиправдано обтяжливими для будь-якої із сторін. Фактично це було підтверджено кожною стороною безпосередньо у судовому засіданні.
Окрім того, затвердження укладеної угоди не матиме преюдиційного значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб.
Укладення угоди є добровільним актом її учасників.
У судовому засіданні обвинувачений, його захисник підтвердили добровільність укладення угоди, спільну узгодженість усіх викладених у ній умов та відсутність процесуального примусу зі сторони обвинувачення. Захист стверджував, що насильства, примусу чи погроз до обвинуваченого ніхто не застосовував, будь-яких обіцянок чи пропозицій, окрім тих, що узгоджені сторонами в угоді, їм ніхто не надавав.
Прокурор також підтвердив добровільність укладення угоди.
Заслухавши думки сторін, показання обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та умови угоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що укладення угоди не було добровільним, як і сумнівів у добровільності такого процесуального волевиявлення сторін.
Щодо наявності фактичних підстав для визнання винуватості.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, суд встановив наявність обґрунтованих підстав вважати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених в обвинувальному акті.
Висновок суду щодо можливості затвердження угоди про визнання винуватості.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думки прокурора, обвинуваченого та його захисника, зважаючи на заяву потерпілого, судом встановлено, що укладена у даному кримінальному проваджені угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та закону України про кримінальну відповідальність, а також інтересам суспільства. Судом не встановлено підстав для відмови в її затвердженні, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість затвердження зазначеної угоди про визнання винуватості між прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 .
Обставинами , які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом згідно статті 66 КК України є щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом згідно статті 67 КК України не встановлено.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує, що узгоджені сторонами в угоді про визнання винуватості вид і міра покарання відповідають загальним правилам призначення кримінальних покарань та розміру призначеного покарання, які встановлені КК України.
Кримінальні правопорушення, вчинені обвинуваченим ОСОБА_3 за ч.1 ст. 357 КК України у відповідності до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, а за ч.4 ст. 185 КК України у відповідності до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, відповідно до листа КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної ради ОСОБА_3 по медичну допомогу не звертався.
Вирішуючи питання щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд враховує зміст ч. 2 ст. 75 КК, в якій зазначено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, за ч. 3 ст. 75 КК у випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Відповідно до частини четвертої цієї статті така тривалість може становити від одного до трьох років.
Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі N 203/378/17 та від 29.11.2018 у справі N 761/6774/16-к міститься посилання на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 N 13 "Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод", в п. 12 якої зазначено, що чинні КК і КПК регулюють два різновиди звільнення від відбування покарання з випробуванням: 1) загальний - коли вимагається встановлення можливості виправлення засудженого без відбування покарання; 2) спеціальний - у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, для укладення якої з'ясування питань, визначених у ч. 1 ст. 75 КК, не є обов'язковим. У зв'язку з чим, якщо ж сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного/обвинуваченого від його відбування з випробуванням, відповідно до ч. 2 та 3 ст. 75 КК, суд зобов'язаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про примирення або визнання винуватості за наявності сукупності таких умов: 1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені, визначені КПК (п. п. 1, 6 ч. 7 ст. 474 КПК), відсутні.
Отже, на підставі ч. 2 ст. 75 КК (яка є спеціальним випадком щодо загального, передбаченого ч. 1 ст. 75 КК) суд вважає за можливе у випадку затвердження угоди про визнання винуватості звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням шляхом встановлення іспитового строку.
Вирішуючи питання про тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на обвинуваченого, суд, враховує особу обвинуваченого, характер та тяжкість обвинувачення.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне встановити ОСОБА_3 іспитовий строк з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Згідно ч. 3 ст. 474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.
Згідно ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Згідно ст.65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про визнання вини, суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Згідно ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Суд приходить до переконання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, а обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити вид і міру покарання відповідно до угоди про визнання винуватості від 27.03.2025 року, укладеної між прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 у присутності захисника ОСОБА_7 .
Цивільний позов не заявлявся.
Речові докази і арешт майна.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України.
Згідно ч. 9 ст. 100 КПК України пит ання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Процесуальні витрати відсутні.
Запобіжний захід
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.03.2025 року в справі № 308/4137/25 обрано відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді триманняпід вартою. Строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з 20 год. 25 хв. 21 березня 2025 року по 31 березня 2025 року включно.
Відповідно до абз. 8 п. 2 ч. 3 та абз. 13 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та мотиви його ухвалення.
Запобіжний захід, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою - скасувати та у відповідності до приписів ч.1 ст. 377 КПК України звільнити його з під варти в залі судового засідання у зв'язку із звільненням від відбування покарання.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 368,370,374,376,395, 469, 472 - 475 КПК України, суд,-
Угоду про визнання винуватості від 27.03.2025 року, укладену між обвинуваченим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 у присутності захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - затвердити.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 357 КК України і призначити йому покарання:
- за ч.1 ст. 357 КК України у вигляді обмеження волі строком на 2 (два) роки ;
- за ч.4 ст. 185 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі, якщо він протягом одного року і шість місяців іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення з покладенням на засудженого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов'язків передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Розяснити ОСОБА_3 , що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до відповідальності, встановленої законом.
Зарахувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в строк відбуття призначеного покарання у виді позбавлення волі, термін попереднього ув'язнення з 21.03.2025 року (затримання на підставі ст. 208 КПК України) по 27.03.2025 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі на підставі ст. 72 ч. 5 КК України.
Обраний відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід, у вигляді тримання під вартою скасувати, звільнивши його негайно з-під варти в залі судового засідання.
Речові докази:
- відеозапис з камери внутрішнього відеоспостереження, на якому зображено як невідома особа близько 06 год 27 хв 10.08.2024 року розраховується викраденою банківською карткою за товар в приміщенні магазину «АТБ», що розташований за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, який записано на DVD-R диск та упаковано у паперовий конверт білого кольору - після набрання вироком законної сили залишити зберігати при матеріалах кримінального провадження;
- відеозапис з камер відеоспостереження за період часу з 06:57 год. по 06:59 год. 10.08.2024, які перебувають у володінні торгового магазину «Minute», який розашований за адресою: м. Ужгород, проспект Свободи, 40, який записано на односторонній оптичний диск з надписом «Alerus DVD-R 4.7 Gb/120 min» - після набрання вироком законної сили залишити зберігати при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ч.4 ст.394 КПК України в Закарпатській апеляційний суд через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою в той же строк із моменту отримання його копії.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1