судді ОСОБА_1
справа № 755/15993/18
провадження № 51-4928км24
Вважаю, що в цьому провадженні на вирішення Великої Палати Верховного Суду, з огляду на наявність ознак виключної правової проблеми, колегія суддів мала поставити два питання, одне із яких щодо застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК в об'єднаних провадженнях, де відомості про кримінальні правопорушення внесено до ЄРДР як до 16 березня 2018 року, так і після вказаної дати.
В касаційній скарзі прокурор, крім заперечення тих висновків судів попередніх інстанцій, які пов'язані із застосуванням ст. 294 КПК стосовно визначення суб'єкта, який уповноважений продовжити строки досудового розслідування в об'єднаних провадженнях, також оскаржує їх рішення в частині застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.
На мою думку Велика Палата має приділити увагу і вирішити і вказане питання як виключну правову проблему, якій притаманні відповідні критерії.
1. Із 16 березня 2018 року введені в дію положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК у редакції Закону № 2147-VIII, відповідно до яких кримінальне провадження закривається, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи.
Відповідно до п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII зазначені вище зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, у яких відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін.
2. Вимоги щодо будь-якого кримінального процесуального закону не повинні суперечити вимогам, які ставляться до КПК як нормативно-правового акта, зокрема приписам статей 4 - 9 КПК.
Приписи закону, яким до КПК внесені зміни, із набранням чинності є нормами кримінального процесуального закону, а отже, мають віддзеркалювати своїм змістом загальні положення і засади цього закону і застосовуватися в тій частині, яка узгоджується з ними, оскільки вони є невід'ємною складовою системи кримінальних процесуальних гарантій (способів і засобів забезпечення здійснення правосуддя), що по суті включає в себе можливість реалізації прав та обов'язків усіма суб'єктами кримінального процесу для досягнення його мети та ефективного вирішення завдань кримінального провадження.
3. За приписами ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
4. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/201), за висновками якого:
закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності;
дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце;
дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, зворотна дія нової норми полягає в застосуванні нової норми при наданні правової оцінки юридичним фактам, правовідносинам, що мали місце (відбулися, закінчилися) під час дії старої норми.
Натомість якщо нова норма поширюється на ті юридичні факти, права та обов'язки, які мають місце (залишаються існувати, виникають, продовжують реалізацію) після введення закону в дію, то ця норма має пряму дію (діятиме негайно).
Закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта в часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).
5. Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження про повне або часткове скасування попереднього.
Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «lex posterior derogat priori» - «наступний закон скасовує попередній» (Рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп).
Повноважний орган конституційної юрисдикції визначив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Під час здійснення кримінального провадження має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення правовідносин (вчинення процесуальної дії).
Таким чином, з введенням в дію Закону № 2147-VIII скасовано дію однопредметного кримінального процесуального закону, який діяв до 16 березня 2018 року (в частині застосування приписів п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК).
6. Отже, Закон № 2147-VIII застосовується до тих правовідносин, які продовжили існувати (не було закінчено досудове розслідування) або виникли після набрання ним чинності, тобто розповсюджує свою дію на кримінальні провадження, відомості про які внесено до ЄРДР як до 16 березня 2018 року, так і після.
Приписи п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII підлягають застосуванню з урахуванням загальних положень кримінального процесуального закону та Конституції України.
Єдина комплексна система процесуальних норм, принципів, правових засобів і правових гарантій, що дозволяють забезпечити максимально сприятливу реалізацію інтересів суб'єктів кримінального провадження та, як результат, реалізацію завдань самого кримінального провадження, не містить обґрунтованих підстав до незастосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (Закон № 2147-VIII), якщо відповідні кримінально-процесуальні відносини щодо виконання приписів закону про порядок закінчення досудового розслідування продовжили існувати або виникли після введення в дію цього Закону.
7. Закон № 2147-VIII(його «Прикінцеві положення») не визначає окремого автономного поняття «дії закону в часі» («зворотної дії закону в часі»), відмінного від приписів ст. 5 КПК чи Конституції України.
Конституція України, закріпивши в ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Отже, на відміну від закону про кримінальну відповідальність, новий кримінальний процесуальний закон ніколи не має зворотної дії в часі, навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження.
Разом із тим процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, і розуміння приписів п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII в іншому контексті не тільки не спирається на основоположні засади кримінального процесуального закону, а і суперечить таким.
8. Законодавець установив тривалий час щодо введення в дію приписів п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК із дня набрання чинності Законом № 2147-VIIIсаме з метою упорядкування планів і потреб досудового розслідування новим його стандартам, введеним з метою захисту фундаментальних прав людини і основоположних свобод за вказаним Законом.
9. Об'єднана палата в постанові від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22) щодо положень п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIIIзробила висновок, що вони підлягають застосуванню з урахуванням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК.
10. КПК не містить підґрунть до встановлення всупереч приписам ст. 5 цього Кодексу окремих правових режимів здійснення кримінальних проваджень залежно від часу внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, отже, положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (у редакції Закону № 2147-VIII) застосовуються з урахуванням вказаних вище обставин.
11. З таких самих правозастосовних позицій Верховний Суд виходив в постановах Першої судової палати ККС від 23 квітня 2020 року у справі № 310/9496/19 (провадження № 51-728км20), Третьої судової палати ККС від 26 травня 2021 року у справі № 199/4574/20 (провадження № 51-768км21) в об'єднаних провадженнях.
12. Надалі Верховний Суд в ухвалі Третьої судової палати ККС від 16 лютого 2022 року у справі № 725/5513/19 (провадження № 51-723ск22) дійшов висновку, що в провадженні, де відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 14 лютого 2018 року, положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК підлягають застосуванню, оскільки ч. 1 ст. 5 КПК встановлює, що процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент прийняття такого рішення.
13. Також у постановах від 04 червня 2024 року у справі № 308/5251/20 (провадження № 51-6339км23), від 27 лютого 2024 року у справі № 991/1568/23 (провадження № 51-3476км23) Перша судова палата ККС ВС виходила із того, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про застосування в об'єднаному провадженні положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, де відомості про правопорушення внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року.
14. Разом із тим на відмінні правозастосовні позиції Верховний Суд спирався в постановах Першої судової палати ККС від 20 квітня 2023 року у справі № 201/2516/20, (провадження №51-4014км22), від 26 вересня 2024 року у справі № 705/1721/23, (провадження
№ 51-2277км24), від 10 жовтня 2023 року у справі № 753/10155/22, (провадження
№ 51-1830км23), від 23 листопада 2023 року у справі № 201/9077/21, (провадження № 51-1331км23), від 18 квітня 2024 року у справі № 522/11358/21, (провадження № 51-1411км22), від 18 лютого 2025 року у справі № 727/6479/19, (провадження № 51-5998 км23).
Верховний Суд у цьому разі виходив із того, що у кримінальному провадженні, у якому відомості про кримінальні правопорушення внесені до ЄРДР як до введення в дію положень, вказаних у п. 4 § 2 розд. 4 Закону № 2147-VIII (у тому числі й п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК), так і після набрання чинності вказаними нормами, ні подальше об'єднання цих кримінальних проваджень, ні зміна правової кваліфікації у кримінальному провадженні жодним чином не впливають на імперативний характер вказівки у примітці до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК про дію приписів цього пункту лише щодо справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін, тобто з 16 березня 2018 року. А тому закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК щодо кримінальних правопорушень, відомості по яких внесено до ЄРДР до введення в дію положень, вказаних у п. 4 § 2 розділу 4 Закону № 2147-VIII, суперечить приписам примітки до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.
15. Питання про застосування приписів п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК в об'єднаному провадженні, де відомості про кримінальні правопорушення були внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року, двічі були предметом дослідження ОП ККС ВС, яка в постанові від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22) дійшла висновку, що положення п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII щодо здійснення судового контролю за продовженням строку досудового розслідування підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК.
Зазначила, що порядок і підстави проведення процесуальної дії і прийняття процесуального рішення визначаються положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, а не датою внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР.
16. Разом із тим ОП ККС ВС у постанові від 11 вересня 2023 року (справа № 711/8244/18, провадження № 51-769кмо22) виходила із того, що п. 4 § 2 є спеціальною нормою щодо ст. 5 КПК і, відповідно, перевага має надаватися йому, а не загальній нормі. Отже, п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, тобто поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені до ЄРДР із 16 березня 2018 року, і не поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені в ЄРДР до вказаної дати.
До вказаної постанови подана окрема думка, мотиви якої спираються на висновки ОП ККС ВС у постанові від 31 жовтня 2022 року у справі № 753/12578/19 (провадження № 51-206кмо22) та ухвалі Третьої судової палати ККС від 16 лютого 2022 року у справі № 725/5513/19 (провадження № 51-723ск22).
17. Розбіжні думки із цього питання висловили у своїх висновках члени Науково-консультативної ради при Верховному Суді, які опрацьовували питання, що постали перед ОП в справі № 711/8244/18 (провадження № 51-769кмо22), що також свідчить про його складність і важливість вирішення для забезпечення розвитку права.
Варто взяти до уваги, що в справі № 751/3148/23 (провадження № 51-5047км23) сторона захисту подавала до Верховного Суду клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду щодо вирішення питання про застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, де в мотивах захисник, аналізуючи висновки ОП ККС ВС у постановах від 31 жовтня 2022 року та від 11 вересня 2023 року, які діаметрально відрізняються від попередніх, указував на те, що такий стан призвів до правового хаосу, нестабільності й невизначеності (див. постанову Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року).
Звернення до Великої Палати були ініційовані і в інших провадженнях з цього питання.
Підсумовуючи, вважаю, що ознаки якісного і кількісного критеріїв виключної правової проблеми притаманні як тій правозастосовній практиці, що склалася із застосування ст. 294 КПК, так і тій, що стосується застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.
Суддя
ОСОБА_1