26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 521/5784/23
провадження № 51-183 cк 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,
встановив:
Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2023 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України(далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 4 ст. 186 КК із застосуванням ст.69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року вирок місцевого суду залишено без змін.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 27 липня 2022 року, близько 21:00, перебуваючи неподалік будинку №8 по вул. Кутузова в м. Херсон, діючи за попередньою змовою, умисно, відкрито, застосували відносно потерпілого ОСОБА_6 насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, нанесли не менше ніж 10 ударів руками в ділянку шиї та правої руки, якою той захищався, чим спричинили потерпілому садна шиї, правої верхньої кінцівки, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Під час вказаних дій, з руки потерпілого ОСОБА_6 спав фітнес браслет «Хіаоmі Мі Band 2», яким заволодів ОСОБА_4 , а з кишені штанів випав мобільний телефон «Хіаоmi Redmi Note 7», яким заволодів ОСОБА_5 . Після чого останні покинули місце вчинення кримінального правопорушення та в подальшому розпорядилися викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяли потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 4526 грн 33 коп.
Окрім цього, неповнолітній ОСОБА_4 10 лютого 2023 року, близько 15:00 перебуваючи біля продуктового магазину «Фірмова торгівля «Зоря Дніпра», який розташований за адресою: м. Херсон, проспект 200 річчя Херсона, умисно, таємно, повторно, шляхом вільного доступу, викрав велосипед марки ««TITAN Raptor 26»,що належить потерпілому ОСОБА_7 , після чого покинув місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 6510 грн.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_4 через м'якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги мотивує тим, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду безпідставно погодився із правильністю застосування до ОСОБА_4 положень ст. 69 КК під час призначення йому покарання. При цьому, як зазначає прокурор, судом не враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та не обґрунтовано визнано обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , а саме повне визнання вини, відшкодування завданих збитків шляхом повернення викраденого майна.
Вказує, що на час скоєння засудженим вищевказаних кримінальних правопорушень відносно нього у Херсонському міському суді вже перебували на розгляді клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру за вчинення діянь, які підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 190 КК однак він знову вчинив нові злочини, що свідчить про його стійку злочинну спрямованість та підвищену суспільну небезпечність.
Крім того, у порушення ст. 419 КПК судом апеляційної інстанції не перевірено доводів сторони обвинувачення про допущене судом першої інстанції істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Так, при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним зазначено, що ОСОБА_5 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, в умовах дії воєнного стану, без кваліфікуючої ознаки «повторності».
Разом з цим, у вироку не визначено у якому саме розмірі повинні бути стягнені процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, що на думку прокурора є істотним порушенням і залишено поза увагою апеляційного суду.
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК за обставин, установлених у вироку місцевого суду, в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Згідно приписів ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК із застосуванням 69 КК, разом зі ступенем тяжкості вчинених злочинів, судом були враховані також дані про особу винного, його вік, соціальне положення, характер, мотиви та обставини вчинених кримінальних правопорушень, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які згідно зі ст. 12 КК є тяжкими злочинами, дані про особу винного, який визнав свою вину, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працює, не навчається, виховувався у багатодітній сім'ї без батька, має шістьох братів та сестер, разом з матір'ю проживав у м. Херсоні у період окупації. До обставин, що пом'якшують покарання суд відніс повне визнання вини, відшкодування завданих збитків шляхом повернення викраденого майна. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що перевиховання ОСОБА_4 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно в даному конкретному випадку як виняток застосував до нього положення ст. 69 КК і призначив покарання, у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкціях ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, доводи якої в частині безпідставного застосування положень ст. 69 КК є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, ствердив про правильність прийнятого рішення суду першої інстанції та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін.
При цьому колегія суддів, погодилася з тим, що злочини, які скоїв обвинувачений ОСОБА_4 є дійсно суспільно небезпечними, однак те, що він визнав свою вину, є неповнолітньою особою, виховувався у багатодітній родині без батька,обґрунтовано свідчить про можливість призначення йому покарання із застосуванням ст.69 КК, що відповідає вимогам ст. 65 КК, є достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м'якість колегія суддів касаційного суду не убачає.
Що стосується тверджень прокурора в касаційній скарзі про те, що в мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення, місцевий суд безпідставно не вказав на «повторність» як кваліфікуючу ознаку дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 186 КК, слід зазначити наступне.
За змістом оскаржуваної ухвали апеляційний суд установив, що висновки місцевого суду про доведеність пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення в повному обсязі є обґрунтованими, а юридична оцінка діяння за ч. 4 ст. 186 КК - правильною.
Згідно зі ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Натомість у цій справі такої юридичної ситуації не існує. Прокурор фактично не погоджується з викладеним текстом формулювання кваліфікації через відсутність у ньому вказівки на одну з інкримінованих кваліфікуючих ознак, а саме «повторність» що ніяк не впливає на результат судового провадження та правильність остаточної юридичної оцінки за ч. 4 ст. 186 КК за домінуючою ознакою - «грабіж», вчинений в умовах воєнного стану».
Отже недолік, на який посилається скаржник, не зумовлює необхідності в перевірці матеріалів кримінального провадження.
Не знайшли свого підтвердження і доводи прокурора щодо процесуальних витрат, оскільки з резолютивної частини вироку місцевого суду вбачається, що суд першої інстанції ухвалив стягнути в рівних частинах з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз у загальному розмірі 1961,92 грн 92 коп.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_8 ОСОБА_2 ОСОБА_3