27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 462/5493/22
провадження № 51-1266 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року щодо нього,
установив:
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2022 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу.
засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вирішено питання речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_5 , вирок залишено без змін.
Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень і встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за правовою кваліфікацією - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинено повторно, в умовах воєнного стану, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої ОСОБА_6 .
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення, шляхом призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік і звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу.
На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що, на його думку, наявні всі підстави для можливості пом'якшення покарання, а саме: щире каяття у вчиненому, повне відшкодування потерпілим завданої шкоди, невелика вартість викраденого, а також дані, що характеризують його особу, зокрема сімейний стан і молодий вік. Вважає, що ці обставини у сукупності можуть бути підставами для зміни вироку та пом'якшення йому покарання, зокрема можливості його виправлення без реального відбування покарання з випробуванням.
Перевіривши доводи касаційної скарги, у межах її вимог та оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного кримінального суду не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів, з огляду на таке.
Згідно з положеннями ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правова кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 186 КК України засудженим у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, а також фактичне незастосування судом першої інстанції положень ст. 69 та ст. 75 КК України, які, на його думку, можуть бути застосовані судом касаційної інстанції, колегія суддів Касаційного кримінального суду вважає необґрунтованими.
Так, відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим, зокрема, через суворість.
Відповідно до загальних засад, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Крім того, якщо суд, крім випадків, зазначених у ч. 1 ст. 75. КК України, при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається із змісту оскаржуваного вироку суду першої інстанції, під час призначення засудженому покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, класифікується як тяжкий злочин, особу винного, те, що він одружений, за місцем проживання негативно не характеризується, офіційно непрацевлаштований, на спеціальних обліках не перебуває, неодноразово судимий, у тому числі за корисливі кримінальні правопорушення проти власності, вчинив цей злочин через три місяці після засудження, зокрема, конкретні обставини вчиненого, незначну вартість викраденого майна, проте невідшкодування заподіяної шкоди, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання та, не встановивши підстав для застосування ст. 69, 75 КК України, обрав засудженому покарання у виді позбавлення воліна строк 7 років, тобто в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 4 ст. 186 КК України.
Вказаний вирок був переглянутий в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 , який оскаржував судове рішення з підстав відсутності в діянні засудженого складу кримінального правопорушення та не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості засудженого в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Перевіривши апеляційну скаргу скаргу захисника, в межах вимог, відповідно до положень ст. 404 КПК України, Львівський апеляційний суд не знайшов підстав для скасування чи зміни вироку та постановив ухвалу, якою залишив рішення суду першої інстанції без змін.
У касаційній скарзі засуджений вказує, що наразі він щиро кається, відшкодував власнику магазину ОСОБА_7 матеріальні збитки, також відсутні претензії з боку потерпілої ОСОБА_6 , тому вважає, що з урахуванням даних, що характеризують його особу, наявні достатні підстави для зміни призначеного судом покарання на підставі ст. 69 КК України і застосування ст. 75 КК України.
Колегія суддів вважає такі доводизасудженого непереконливими.
Зі змісту вироку суду першої інстанції вбачається, що засуджений був неодноразово судимий, а саме:1) вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2014 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, на строк 2 роки позбавлення волі, 13 березня 2015 року звільнений після відбуття покарання; 2) вироком Самбірського районного суду Львівської області від 24 квітня 2015 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки, ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 13 листопада 2015 року, на підставі ст. 78 КК України, направлено засудженого для відбування покарання, 31 січня 2020 року звільненого після відбуття покарання; 3) вироком Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2022 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу.
Отже, суди вже раніше призначали покарання засудженому із застосовуванням ст. 69 КК України, також звільняли від реального відбування покарання, застосовуючи ст. 75 КК України. Однак засуджений порушував умови випробувального терміну, що стало підставою для направлення його до місць відбування призначеного покарання. При цьому, після відбуття покарання, через два роки, він знову вчинив кримінальне правопорушення, за що був засуджений, а через три місяці після ухвалення вироку, вчинив цей злочин і отримав мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, що свідчить про стійку кримінальну поведінку засудженого та небажання стати на шлях виправлення.
Враховуючи наведене, колегія суддів Касаційного кримінального суду погоджується із призначеним судом першої інстанції розміром покарання без застосування ст. 69, 75 КК України, який залишено апеляційним судом без змін та не вбачає підстав для задоволення скарги засудженого.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3