26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 697/512/24
провадження № 51-528ск25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року,
встановив:
Вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Світлодарськ Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України (далі - КК),та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За цим вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Так, ОСОБА_5 , будучи військовозобов'язаним, який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , має військовий квиток серії НОМЕР_1 , військове звання солдат, відповідно до картки обстеження та медичного огляду, довідки військово-лікарської комісії від 22 грудня 2023 року визнаний придатним до військової служби.
22 грудня 2023 року о 10:13 ОСОБА_5 , перебуваючи у приміщенні актової зали ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , був попередженим працівниками зазначеного центру про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період під час вручення останньому повістки про необхідність його прибуття 28 грудня 2023 року о 04:00 до збірного пункту за вищевказаною адресою для подальшої відправки до військової частини № НОМЕР_2 для проходження військової служби по мобілізації.
Надалі ОСОБА_5 достовірно знаючи, що на всій території України діє правовий режим воєнного стану та триває загальна мобілізація, діючи умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією на особливий період, не маючи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою ухилення від призову на військову службу у Збройні Сили України під час мобілізації на особливий період, висловив пряму відмову від отримання ним вищевказаної повістки, про що складено акт відмови в отриманні повістки. Після чого ОСОБА_5 без поважних причин ухилився від проходження військової служби, а саме не прибув у вищевказаний день та час, визначений у повістці, до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки його до військової частини № НОМЕР_3 .
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року апеляційну скаргу зі змінами захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2024 року щодо ОСОБА_5 - без змін.
Захисник, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями щодо її підзахисного, звернулася з касаційною скаргою, в якій стверджує, що в діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК, посилалася на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2025 року касаційну скаргу захисника було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків. Зокрема, в цій ухвалі суду касаційної інстанції зазначалось, що відповідно до змісту касаційної скарги захисник, окрім іншого, порушувала питання про перегляд в касаційному порядку вказаних судових рішень відповідно до положень Глави 32 КПК та одночасно про перегляд за нововиявленими обставинами в порядку Глави 34 КПК, чим допустила суперечності у своїй касаційній скарзі. Також, у касаційній скарзі захисник вказувала на відсутність складу кримінального правопорушення у цьому кримінальному провадженні та одночасно вважала, що для виправлення засудженого буде достатнім покарання, не пов'язане з позбавленням волі, тобто із застосуванням положення статті 75 КК, чим допустила неузгодженість своєї позиції.
На виконання вказаної ухвали касаційного суду захисник подала нову касаційну скаргу, в якій хоча і опосередковано вказує на незгоду з доведеністю винуватості засудженого, однак стверджує, що зазначені судові рішення є незаконними з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
Водночас у прохальній частині нової касаційної скарги захисник ставить вимогу про скасування як вироку суду першої інстанції, так і ухвали апеляційного суду, та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначені суперечності є суттєвими, однак суд касаційної інстанції не зважає на допущені порушення, оскільки в первинній касаційній скарзі прохальна частина відповідала вимогам КПК і тому Верховний Суд не встановив недоліки у цій частині.
За таких обставин касаційний суд розглядає нову касаційну скаргу захисника в частині наведених в ній доводів.
Зокрема, у новій касаційній скарзі захисник вважає, що судом першої інстанції помилково не надано належну оцінку обставині, яка пом'якшує покарання, а саме щирому каяттю. Зазначає, що призначене ОСОБА_5 покарання не відповідає його особі та є явно несправедливим через суворість, а висновок суду щодо визначення саме такої міри покарання не вмотивовано.
Крім того, вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій при постановленні рішень неналежним чином врахували: ступінь суспільної небезпеки; тяжкість вчиненого кримінального правопорушення; особу винуватого; обставини кримінального провадження; ту обставину, що ОСОБА_5 добровільно з'явився до ТЦК у назначений йому час та пройшов військово-лікарську комісію (далі - ВЛК), яка була пройдена за 15 хвилин, що, на думку захисника, не є кваліфікованим обстеженням особи, яка підлягає до мобілізації; залишення без уваги ВЛК того, що засуджений має ряд хвороб, через які не підлягає до мобілізації; не враховано висновку магнітно-резонансної томографії про наявність хвороб, які зазначені в касаційній скарзі.
До того ж, захисник стверджує, що апеляційним судом було проігноровано заявлене ним в апеляційній скарзі клопотання про проведення комісійної або комплексної експертизи для встановлення стану здоров'я ОСОБА_5 , в тому числі щодо можливості бути залученим до військової служби.
Посилається на те, що судом першої інстанції не враховано обставини, які пом'якшують покарання засудженому, а саме збіг тяжких сімейних обставин, зокрема, родина ОСОБА_5 перебуває на окупованій території та потребує його допомоги, що, на думку захисника, підлягало врахуванню при призначенні покарання.
Зазначає, що за місцем роботи ОСОБА_5 характеризується позитивно, а характеристику за місцем проживання стороною обвинувачення не долучено. Вказує, що засуджений раніше не судимий, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, має міцні соціальні зв'язки, постійну роботу та місце проживання.
Крім того, захисник хоча і оскаржує судові рішення з підстав суворості призначеного покарання, проте додатково звертає увагу на те, що місцевому суду не було відомо про фактичний стан здоров'я ОСОБА_5 , а тому суд керувався висновком військово-лікарської комісії. При цьому, на думку захисника, при новому розгляді судом апеляційної інстанції необхідно вирішити питання про призначення засудженому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Вважає, що апеляційний суд своїх висновків належним чином не вмотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винності засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи захисника про невідповідність призначеного засудженому покарання через суворість та можливість призначення йому покарання без ізоляції від суспільства є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 65 КК при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
За частиною 1 статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання в мінімальній межі санкції статті 336 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке вчинено умисно і відповідно до статті 12 КК відноситься до нетяжкого злочину, дані про особу ОСОБА_5 , який у лікарів психіатра та нарколога КНП «Канівська БЛ» Канівської районної ради на обліку не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Також місцевий суд зважив на те, що ОСОБА_5 має військове звання «солдат», чітко розуміє та усвідомлює свій обов'язок щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, розуміє відповідні наслідки невиконання такого обов'язку. При цьому, суд наголосив, що, незважаючи на вищезазначене, засуджений умисно вчинив дії, спрямовані на ухилення від виконання покладеного на нього обов'язку та ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
Міськрайонний суд не вбачав щирого каяття обвинуваченого. Зокрема, суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні про те, що під час розгляду кримінального провадження ОСОБА_5 винуватість у вчиненому визнав частково, що свідчить про неналежну критичну оцінку своєї протиправної поведінки, в тому числі після вчинення кримінального правопорушення. Крім того, суд врахував, що після початку досудового розслідування засуджений жодного разу не з'явився до РТЦК та СП, хоча мав таку можливість, спроб виправити ситуацію, а саме залучитися до лав ЗСУ, не вчиняв, при цьому, в судових засіданнях висловив категоричну позицію щодо не бажання на даний час проходити військову службу. Зазначене, на думку суду, в сукупності вказує на його свідомі та умисні дії з метою уникнення мобілізації під час особливого періоду та відсутність щирого каяття.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що з пояснень ОСОБА_5 не вбачається поважних причин для отримання відстрочки від мобілізації.
Одночасно, суд не встановив обставин, які обтяжують покарання засудженому.
Разом з тим, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування щодо ОСОБА_5 положень статті 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Перевіряючи вказаний вирок суду, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_5 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК з огляду на враховані судом першої інстанції обставини, а саме: конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та його характер; вчинення дій, які могли призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави в умовах воєнного стану.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів, оскільки призначене покарання відповідає характеру і ступеню тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення.При тому, що врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу захисник.
Відповідно до частини 1 статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Враховуючи викладене, підстав вважати, що покарання, призначене засудженому ОСОБА_5 , є явно несправедливим через суворість, немає.
При цьому, переконливих доводів щодо можливості призначення засудженому покарання із застосуванням положень статті 75 КК у касаційній скарзі не наведено.
Що стосується твердження захисника в касаційній скарзі про те, що апеляційним судом було проігноровано заявлене ним в апеляційній скарзі клопотання про проведення комісійної або комплексної експертизи для встановлення стану здоров'я ОСОБА_5 , то колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду, суд зазначив, що захисник, як на підставу для скасування вироку суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, посилалася на необхідність проведення комісійної судово-медичної експертизи стану здоров'я ОСОБА_5 з приводу можливості бути залученим до військової служби. Разом з тим, суд апеляційної інстанцій вважав, що вказана обставина не є підставою для скасування вироку суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
Отже, такі висновки апеляційного суду в цілому обґрунтовані, оскільки рішення ВЛК не є предметом перегляду у кримінальному провадженні.
Ухвала ж апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, а його висновки про залишення апеляційної скарги захисника без задоволення належним чином вмотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування або зміни судових рішень, колегія суддів не вбачає.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які потребують перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3