27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 699/1957/24
провадження № 61-3335ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем, на ухвалу Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Грищенко Світлани Григорівни про визнання правочинів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав,
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, у якій просила накласти арешт на нерухоме майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею (га): 0.3608, кадастровий номер:7122510100:13:011:0033, за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява обґрунтована тим, що 30 червня 2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого нею у позику ОСОБА_3 передано грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США строком до 15 серпня 2017 року. У строк, визначений договором, грошові кошти повернуті не були, у зв'язку з чим ОСОБА_2 03 жовтня 2019 року звернулась до суду. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року відкрито провадження по справі №759/18295/19. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року по справі №759/18295/19 частково задоволена апеляційна скарга ОСОБА_2 , рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року скасовано, позовні вимоги задоволено частково. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у справі №759/18295/19. Для виконання судового рішення у примусовому порядку Святошинським районним судом міста Києва видано виконавчий лист від 02 грудня 2024 року. Постановою приватного виконавця Фесик М. О. від 09 грудня 2024 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1. У процесі примусового виконання судового рішення отримана інформація, що з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань по поверненню грошових коштів, строк виконання яких вже настав та невиконання судового рішення, ОСОБА_3 переоформила право власності на належні їй об'єкти нерухомого майна на свого рідного брата - ОСОБА_1 , за договором дарування житлового будинку від 13 липня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Грищенко С. Г., зареєстрований у реєстрі №1363, та договором дарування земельної ділянки від 03 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Грищенко С. Г., зареєстрований у реєстрі №1364.
За таких обставин заявниця вважає, що боржником ОСОБА_3 вчинено фраудаторні правочини, за якими було переоформлено право власності на належні їй обєкти нерухомого майна на ОСОБА_1 і які заявниця буде оскаржувати у судовому порядку. Проте, якщо до закінчення розгляду судової справи за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 здійснить відчуження нерухомого майна, набутого за фраудаторними правочинами третім особам, ОСОБА_2 не зможе захистити свої права у межах одного судового провадження за її позовом без нових звернень до суду, що може істотно ускладнити поновлення її законних прав та інтересів та порушить права осіб, які таке майно придбають.
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року заяву ОСОБА_2 про застосування заходів забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 :
- житловий будинок, загальною площею (кв.м): 76, житловою площею (кв.м): 39.3, літ. А-1, огорожа, 1, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1597777171225;
- земельну ділянку площею (га): 0.3608, кадастровий номер:7122510100:13:011:0033, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 147214897122.
Постановлено у порядку зустрічного забезпечення зобов'язати заявницю ОСОБА_2 у строк до 31 січня 2025 року внести на депозитний рахунок для зарахування коштів, внесених у вигляді застави (частки майна) 20 000,00 грн та подати суду до 05 лютого 2025 року документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами існує спір щодо зазначеного нерухомого майна; заявник має намір подати позов щодо визнання договорів дарування зазначених об'єктів нерухомості недійсними та скасування державної реєстрації; тому можливі ризики його відчуження до вирішення спору; заходи забезпечення позову у заявлений позивачем спосіб, а саме шляхом накладення арешту на вказані об'єкти нерухомого майна є достатніми та співмірними з майбутнім позовом.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року ухвалу Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року змінено, застосувавши заходи забезпечення позову шляхом заборони органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема набуття, зміни припинення речових прав на нерухоме майно (права власності, користування (оренди, найму тощо) обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження тощо), а саме щодо:
- житлового будинку, загальною площею (кв.м): 76, житловою площею (кв.м): 39.3, літ. А-1, огорожа, 1, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1597777171225;
- земельної ділянки площею (га): 0.3608, кадастровий номер:7122510100:13:011:0033, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 147214897122.
В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.
Рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що враховуючи, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь позивача, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини зазначеної справи, колегія суддів вважає, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову є заборона відчуження спірного нерухомого майна, а тому оскаржувану ухвалу суду першої інстанції щодо накладення арешту на спірне майно слід змінити.
Доводи апеляційної скарги у частині відсутності необхідності вжиття заходів забезпечення позову у справі колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції дійшов в цілому вірного висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову у справі може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог.
11 березня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що у порушення імперативних норм процесуального законодавства, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того факту, що ОСОБА_1 погрожує відчужити майно, щоб унеможливити виконання рішення суду в майбутньому та що існує реальна загроза відчуження майна, що належить відповідачу. Зазначення даних обставин позивачем в заяві про забезпечення позову є ніщо інше, як голослівне припущення, не підкріплене належними доказами. Ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції навіть не досліджували ці обставини, оскільки в оскаржуваних рішеннях жодних висновків з цього приводу судами не зроблено. Суд першої інстанції, з висновками якого в частині необхідності застосування заходів забезпечення позову погодився суд апеляційної інстанції, прийняли до уваги лише інтереси позивача, залишивши поза увагою інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушеними, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими у зв'язку із застосуванням саме такого виду забезпечення позову, необхідність застосування якого при розгляді цієї справи не обґрунтована.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:
«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.
40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».
41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.
55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».
Суди встановили, що заявник має намір подати позов щодо визнання договорів дарування об'єктів нерухомості - житлового будинку та земельної ділянки недійсними та скасування державної реєстрації, між сторонами існує спір щодо зазначеного нерухомого майна, можливі ризики його відчуження відповідачем до вирішення спору, невжиття заходів забезпечення позову у справі може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог.
Встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення заяви.
Апеляційний вважав, що заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії щодо зазначеного нерухомого майна є достатніми та співмірними з майбутнім позовом. Касаційна скарга відповідача не містить аргументів щодо визначеного апеляційним судом виду забезпечення та зміну у зв?язку з цим ухвали суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У частині четвертій статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем, на ухвалу Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 699/1957/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А . Гудима
П. І. Пархоменко