27 березня2025 року
м. Київ
справа № 567/1203/23
провадження № 61-3748ск25
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 17 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допомоги по тимчасовій непрацездатності і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
06 січня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку вперше направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 17 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику, на підставі частини другої
статті 393 ЦПК України, оскільки заявник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 21 січня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху та не усунув недоліки касаційної скарги в частині сплати судового збору за подання касаційної скарги в належному розмірі, підтвердженому відповідними обґрунтованими розрахунками.
20 березня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку вдруге направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 17 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду, оскільки подана з пропуском строку на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
26 листопада 2024 року Рівненським апеляційним судом прийнято оскаржувану постанову, датою складення повного тексту постанови вказано 26 листопада 2024 року.
З інформації Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що загальний доступ до оскаржуваної постанови надано 28 листопада
2024 року.
Разом з касаційною скаргою заявник подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Клопотання обґрунтовано тим, що Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2025 року повернув касаційну скаргу з формальних підстав та на думку заявника вимоги ухвали від 21 січня 2025 року про залишення його касаційної скарги без руху, він виконав.
Необхідно відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Острозького районного суду Рівненської області від 17 квітня 2024 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, з огляду на таке.
У висновку Верховного Суду в постанові від 24 липня 2023 року в справі
№ 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23) зазначено, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі
№ 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
З матеріалів касаційного оскарження та Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що вперше заявник подав касаційну скаргу
06 січня 2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 390 ЦПК України. В прохальній частині касаційної скарги заявник просив суд касаційної інстанції поновити строк на касаційне оскарження судових рішень та вказував, що отримав повний текст постанови засобами поштового зв'язку 07 грудня 2024 року, однак доказів на підтвердження вказаного не надавав.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року касаційну скаргу заявника залишив без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для подання до суду нової заяви про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, а також, враховуючи, що позивач у цій справі не звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати суду оригінал квитанції (платіжного доручення), що підтверджує його сплату, виходячи з розрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, надавши суду відповідні обґрунтовані розрахунки.
На виконання вимог вказаної ухвали заявник подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, в якому повторно вказував, що він отримав повний текст постанови 07 грудня
2024 року та надав копію протоколу судового засідання апеляційного суду від 26 листопада 2024 року. Також заявник долучив квитанцію про сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2 147,20 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року касаційну скаргу заявника повернуто на підставі частини другої статті 393 ЦПК України, оскільки заявник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 21 січня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху та не усунув недоліки касаційної скарги.
Встановлено, що ухвалу Верховного Суду від 03 березня 2025 року заявник отримав засобами поштового зв'язку 12 березня 2025 року, що підтверджується зворотнім повідомленням.
Отже, повернення поданої заявником касаційної скарги, яка не відповідала вимогам процесуального законодавства, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, не свідчить про наявність підстав для поновлення пропущеного строку.
Крім цього, Верховний Суд акцентує увагу, що заявник не надав доказів отримання повного тексту постанови апеляційного суду.
Повернення касаційної скарги відбулося із причин, які повністю залежали від заявника, що позбавляє суд можливості оцінювати такі причини пропуску строку в відповідності до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23).
Суд не може стимулювати неправомірну поведінку і зловживання процесуальними правами заявника.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі, спрямовані на підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою відповідатиме усім вимогам процесуального закону.
У зв'язку з тим, що підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, надати строк для усунення вказаних недоліків, а саме: направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази.
Відповідно до частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала. Касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Вимоги щодо форми, змісту касаційної скарги та додатків до неї передбачено в статті 392 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в позовах про стягнення грошових коштів визначається, зокрема, сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою.
У справі, зокрема, пред'явлено вимогу майнового характеру - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допомоги по тимчасовій непрацездатності і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак відомості про ціну позову в матеріалах касаційного провадження відсутні.
З огляду на обмеження касаційного оскарження, зокрема, передбачене пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд звертає увагу заявника на необхідність наявності в розпорядженні суду на час вирішення питання про відкриття касаційного провадження інформації про ціну позову.
З огляду на те, що касаційна скарга та судові рішення судів попередніх інстанцій не містять відомостей про ціну позову, заявнику необхідно надати інформацію про розмір середньомісячного заробітку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексу касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, зокрема пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та не вказує конкретну норму (норми) матеріального права щодо яких відсутній такий висновок.
Тому, заявнику необхідно подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який заявник посилається, як на підставу касаційне оскарження судових рішень.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цього недоліку.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,
Визнати наведені в клопотанні ОСОБА_1 підстави пропуску строку на касаційне оскарження рішення Острозького районного суду Рівненської області від 17 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року неповажними.
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 17 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року залишити без руху, надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко