Справа №: 148/626/25
Провадження №: 3/148/352/25
27 березня 2025 року суддя Тульчинського районного суду Вінницької області Ковганич С.В. розглянув матеріали, які надійшли з Тульчинського РВП ГУ НП у Вінницькій області про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаюча за адресою АДРЕСА_1 , притягується до адміністративної відповідальності за порушення ст.184 ч.1 КУпАП,
ОСОБА_1 ухилилася від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , 2014 року народження, який 03.03.2025 в с. Білоусівка по вул. Центральній кинув камінням в ОСОБА_3 2018 року народження, чим порушив громадський порядок та спокій громадян.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася. Як убачається із матеріалів справи, остання у протоколі про адміністративне правопорушення зазначила місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а також була повідомлена, що розгляд справи щодо неї відбудеться за викликом у Тульчинському районному суді Вінницької області.
Після надходження справи до Тульчинського районного суду Вінницької області, були вжиті заходи щодо повідомлення останнього про день, час та місце розгляду справи через SMS - повідомлення, поштове повідомлення.
Незважаючи на те, що судом вжито усіх заходів для належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи остання, не зважаючи на достовірну обізнаність про наявність справи щодо неї у Тульчинському районному суді Вінницької області, не вживала будь-яких заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За таких обставин, відповідно до ст.268 ч.1 КУпАП, справу розглянуто за її відсутності.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що справа підлягає закриттю за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 ч.1 КУпАП, виходячи із наступного.
Частина 1статті 184 КУпАП передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством, а суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Диспозиція ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачає відповідальність за ухилення від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Отже, диспозиція даної статті посилається на певне законодавство, яке передбачає виконання обов'язків. Тому, для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, повинно бути доведено, які саме обов'язки не були виконані ОСОБА_1 і яким законодавством передбачене їх виконання.
Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09.07.98 р. у справі про тлумачення терміну "законодавство" визначено, що під законодавством слід розуміти (охоплюється) закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.
Тобто, якщо вказані акти передбачають обов'язки батьків відносно дітей, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання останніх, то за порушення таких батьків мають притягувати до відповідальності згідно диспозицій норм ст. 184 КУпАП.
Згідност. 12 Закону України "Про охорону дитинства", батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Разом з тим, згідност. 150 Сімейного кодексу України:
1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов'язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Статтею 256 КУпАП встановлено вимоги до змісту протоколу про адміністративне правопорушення, а саме: у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Протокол про адміністративне правопорушення, як процесуальний документ є актом обвинувачення, та повинен містити в собі суть адміністративного правопорушення з посиланням на відповідні нормативно-правові акти, тобто відповідати вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки невідповідність протоколу вказаним вимогам, свідчить про неконкретність пред'явленого обвинувачення.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки доказування є правом особи, а не її юридичним обов'язком.
З огляду на викладене, виходячи заналізу вказаного вище законодавства, при складанні протоколу про адміністративні правопорушення, інспектором СЮП ВВГ Тульчинського РВП, вказана норма матеріального права застосована не була, оскільки не було конкретизовано, у який спосіб особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо виховання свого неповнолітнього сина та яких саме обов'язків така особа не виконала. Тобто інспектором не розкрито суті адміністративного правопорушення.
Так, відповідно дост. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення.
Проте, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 в порушення вимогст. 251 КУпАП не зібрано доказів, які б підтверджували її вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 ч.1 КУпАП. В матеріалах справи не зазначено свідків, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, не надано суду їх письмових пояснень.
Суд звертає увагу, на той факт, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути єдиним доказом по справі та обвинувачення не може ґрунтуватись лише адміністративним протоколом, без інших належних та допустимих доказів скоєння адміністративного правопорушення.
Виходячи з положень ст. 8, ст. 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на його користь.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідност. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю при відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
У відповідності ж до п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення орган, орган (посадова особа) виносить постанову про закриття справи у випадку відсутності складу адміністративного правопорушення.
Тому, проаналізувавши наявні в справі докази у їх сукупності, вважаю, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 184 ч.1 КУпАП не доведена та в діях останньої відсутній склад правопорушення, передбаченого ст. 184 ч.1 КУпАП, в зв'язку з чим відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі відносно ОСОБА_1 слід закрити.
На підставі викладеного, керуючись 184, 247, 252, 256, 283-285 КУпАП, суддя,-
Адміністративну справу про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаюча за адресою АДРЕСА_1 за порушення ст.ст. 184 ч.1 КУпАП провадженням закрити, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області на протязі десяти днів з дня її винесення.
Суддя: