Справа № 131/298/25
Провадження № 1-кс/131/85/2025
"24" березня 2025 р. м. Іллінці
Слідчий суддя Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Іллінецького районного суду Вінницької області клопотання старшого слідчого СВ ВП №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025022240000019 від 04.02.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, -
Старший слідчий СВ ВП №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Іллінецького районного суду з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025022240000019, яке мотивовано тим, що 04.02.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 42025022240000019 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що під час розгляду звернення ОСОБА_4 , жительки АДРЕСА_1 установлено, що посадовими особами Іллінецької міської ради надано дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок громадянам на умовах власності та затверджено проекти відведення земельних ділянок, які відносяться до земель історико - культурного призначення у власність громадянам, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам.
Крім цього, є підстави вважати, що на вище вказаній земельній ділянці історико - культурного призначення знаходяться надані у власність громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 земельні ділянки з кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165 площею 1.35 га, 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0167 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0168 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0169 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0170 площею 1,35 га де ФГ «Фаворит-Агрофарм», на праві оренди, вирощує сільськогосподарські культури із використанням сільськогосподарської техніки та обладнання.
20.03.2025 в період часу 10:45 години по 12:1 1 годин, слідчим СВ ВГІ № 3 проведено огляд місця події із залученням в якості спеціалістів начальника відділу контролю за використанням та охороною земель № 1 ГУ ДГК у Вінницькій області ОСОБА_11 , сертифікованого інженера - землевпорядника ОСОБА_12 , головного спеціаліста відділу ОКС УМА ОВА ОСОБА_13 на земельних ділянках із кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165, 0521282400:06:001:0166, 0521282400:06:001:0167, 0521282400:06:001:0168, 0521282400:06:001:0169, 0521282400:06:001:0170, які розташовані на території Іллінецької міської ради, за межами населеного пункту с. Шевченкове Вінницького району Вінницької області.
У ході огляду встановлено, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165, 0521282400:06:001:0166, 0521282400:06:001:0167, 0521282400:06:001:0168, 0521282400:06:001:0169 наявні землі історико - культурного призначення, які згідно паспортів об'єкту культурної спадщини, являються пам'яткою археології місцевого значення в урочищі «Вапельня» «Поселення Трипільської культури», 1 половина III - го тисячоліття до н.е. Межі території пам'ятки на сьогодні орієнтовні, відповідно до чинного законодавства не визначені. Під час огляду також встановлено, що на даних ділянках проводилися сільськогосподарські роботи пов'язані з вирощуванням сільськогосподарських культур.
Також встановлено, що дані земельні ділянки перебувають в оренді ФГ «Фаворит Агрофарм» згідно договорів оренди землі від 22.12.2022.
Таким чином, постала необхідність у проведені судових експертиз з метою визначення заподіяної шкоди державі внаслідок використання вказаних земель та для цього необхідно провести натурний огляд з відповідним експертом, а оскільки на місці розташування об'єкта історико культурного призначення відбуваються сільськогосподарські роботи виконати дії щодо експертного дослідження не можливо так як ці роботи унеможливлюють проведення досліджень на земельній ділянці, яка має історико - культурні ознаки, які її ідентифікують.
В ст. 3 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» зазначено - державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;
Відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених місць України, утворюється місцевою радою за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
В ч. 2 ст. 6 Закону зазначено, до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить:
1) забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території;
2) подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України;
3) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та в історичних ареалах населених місць;
4) забезпечення дотримання режиму використання пам'яток місцевого значення. їх територій, зон охорони;
5) забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;
6) організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини;
7) надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини;
8) організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт;
9) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;
10) надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;
11) укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону;
12) забезпечення в установленому законодавством порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їх територій;
13) підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об'єктів культурної спадщини, відповідного використання пам'яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади;
14) популяризація справи охорони культурної спадщини на відповідній території, організація науково-методичної, експозиційно-виставкової та видавничої діяльності у цій сфері;
15) виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини;
16) підготовка пропозицій до програм соціально-економічного розвитку відповідної території і проектів місцевого бюджету та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади;
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Зважаючи на те, що зазначені речові докази відповідно ч. 1 ст. 100 КПК України повинні бути якнайшвидше повернуті його володільцю, а тому можливе відчудження, розпорядження даним майном, що може перешкодити кримінальному провадженню, призведе до пошкодження, псування, зникнення речового доказу. Тому, є підстави накладення арешту на вищевказані предмети із забороною його відчудження та розпорядження.
З метою забезпечення збереження речового доказу - зазначеної земельної ділянки історико-культурного призначення на якій знаходяться надані у власність громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 земельні ділянки кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0167 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0168 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0169 площею 1,35 га, які перебувають в оренді ФГ «Фаворит-Агрофарм», а також проведення необхідних слідчих дій, виникла необхідність накласти арешт на земельні ділянки.
Зважаючи на те, що будь-які дії із зазначеним майном, можуть призвести до їх знищення або відчуження, існують обставини, які свідчать, що незастосування заборони на використання цього майна та заборони розпоряджатися ним можуть перешкодити кримінальному провадженню.
У судовому засіданні старший слідчий ОСОБА_3 та прокурор ОСОБА_14 підтримали клопотання.
У судовому засіданні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_10 та представник ФГ «Фаворит-Агрофарм» ОСОБА_15 заперечили щодо вказаного клопотання оскільки накладення арешту привиде до порушення їх прав володіння, розпоряджання та користування земельними ділянками.
Слідчий суддя розглянувши клопотання слідчого, дослідивши представлені докази приходить до наступного висновку.
Так, слідчим суддею установлено, що 04.02.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 42025022240000019 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
У межах даного кримінального провадження 20.03.2025 слідчим проведено огляд земельних ділянок кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0167 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0168 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0169 площею 1,35 га.
При цьому, слідчий повідомив, що інших слідчих дій крім зазначеного огляду та отримання тимчасового доступу до технічної документації по вказаних земельних ділянках проведено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення зокрема, збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Крім того ч. 3 ст. 170 визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, слідчий суддя зазначає, що в силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
У справі Раймондо проти Італії (Raimondo v. Italy, рішення 24.01.1994), в яких заявники скаржилася на контроль за використанням власності в зв'язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу № 1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).
Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтями 7,16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до ст.29 Загальної декларації прав людини, "кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві". Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод. Конституція України також передбачає межі здійснення громадянами своїх прав. Так, згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.
Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з'ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи. Вимога щодо забезпечення такого балансу випливає зі структури статті 1 Першого Протоколу, якщо розглядати її в цілому. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"(Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.
На підставі вищевикладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що арешт майна при викладених у клопотанні обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна та завданнями кримінального провадження, а потребами досудового розслідування кримінального провадження не обґрунтуються застосуванням такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, тому клопотання про арешту майна на земельні ділянки з кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0167 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0168 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0169 площею 1,35 га.не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 98, 131, 170, 171 - 173, 309 КПК України, -
Відмовити у задоволені клопотання старшого слідчого СВ ВП №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025022240000019 від 04.02.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня отримання копії повного тексту ухвали.
Слідчий суддя Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_16