Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" березня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4525/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», місто Київ,
до Грекової Наталії Володимирівни, Харківська обл., Чугуївський р-н., м. Зміїв,
простягнення коштів, -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення коштів за договором про надання кредиту № 061638-ХВ1-001 від 21.09.2020 року у загальному розмірі 84 186,79 грн, з них: 42 000,00 грн - заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом, 42 186,79 грн - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом (з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 5893 від 06 березня 2025 року).
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
20 січня 2025 року, ухвалами Господарського суду Харківської області, витребувано у Міністерства соціальної політики України та у Зміївської міської ради відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території, а саме: - дані про фактичне місце проживання особи на 18 грудня 2024 року; - адреса, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону; та відомості з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації Грекової Наталії Володимирівни станом на 18 грудня 2024 року. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 січня 2025 року прийнято позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІЗНЕС ПОЗИКА" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4525/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк на подання відзиву на позов. 28 січня 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», що міститься у позовній заяві (вх. № 4525/24), про витребування інформації.
06 березня 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи заяву позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», про зменшення позовних вимог (вх. № 5893 від 06 березня 2025 року). Подальший розгляд справи вирішено здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог, а саме стягнення заборгованості за кредитним договором № 061638-ХВ1-001 від 21.09.2020 року в розмірі 84 186,79 грн, яка складається з: 42 000,00 грн заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом, 42 186,79 грн. заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0610227059969, ухвала суду від 28 січня 2025 року є врученою за датою 31.01.2025 року. Водночас, відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ГПК України, а саме до 17.02.2025 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ
Як зазначено у позовній заяві, 21 вересня 2020 року відповідач (позичальник) уклалав з позивачем (кредитодавець) договір про надання кредиту № 061638-ХВ1-001. Відповідно до умов Договору, кредитодавець надає Позичальникові кредит у розмірі 42 000,00 грн., строком на 16 тижнів - до 11.01.2021 року, на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1,33291667% в день (фіксована ставка). Кредит надається на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором. Позичальник зобов'язаний був повернути Кредит та сплатити Проценти за користування Кредитом згідно графіка платежів зазначеного в п.10 Договору. 21 вересня 2020 року позивач видав відповідачу Кредит у розмірі 42 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 20487. Як вказує позивач, до теперішнього часу відповідач лише частково сплатив позивачу заборгованість за Договором, розрахунок та розмір якої зазначені у розрахунку заборгованості, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором. Відповідач в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснив часткову оплату на загальну суму - 17 574,00 грн. На думку позивача, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на дату подання позовної заяви, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором про надання кредиту №061638-ХВ1-001 складає - 87 686,79 грн., а саме: - заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом - 42 000,00 грн; - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 45 686,79 грн.
При цьому, 06 березня 2025 року до суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 5893), що прийнята судом. Позивач зазначає, що 25 лютого 2025 року та 05 березня 2025 року відповідачем частково сплачено заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 3 500,00 грн. У зв'язку із цим, позивачем заявляється до стягнення заборгованість за договором про надання кредиту № 061638-ХВ1-001 від 21.09.2020 року у загальному розмірі 84 186,79 грн, з них: 42 000,00 грн - заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом, 42 186,79 грн - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ТІЛОМ КРЕДИТУ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, 21 вересня 2020 року між Фізичною особою-підприємцем Грековою Наталією Володимирівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» укладено договір про надання кредиту № 061638-ХВ1-001.
Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є кредитним договором, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов'язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 71 «Кредит» Цивільного кодексу України.
В силу положень частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію та інші платежі передбачені Договором. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК України).
Відповідно до умов Договору, Кредитодавець надає Позичальникові кредит у розмірі 42 000,00 грн строком на 16 тижнів на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1,33291667% в день (фіксована ставка). Кредит надається на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором. Позичальник зобов'язаний був повернути Кредит та сплатити Проценти за користування Кредитом згідно графіка платежів зазначеного в п.10 Договору
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач свій обов'язок за Договором із перерахування кредитних коштів виконав в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 20487 від 21 вересня 2020 року на суму 42 000,00 грн. Згідно із графіком платежів, відповідач мав перераховувати позивачу рівними сумами кошти за Договором до 11.01.2021 року. Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідач не виконав свій обов'язок з погашення тіла кредиту. Доказів погашення відповідачем заборгованості за спірним Договором у строки, погоджені сторонами у Графіку погашення заборгованості, матеріали справи не містять. Водночас, судом враховується, що відповідач частково погашав заборгованість з процентів за Договором.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу (тіла кредиту) в розмірі 42 000,00 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПРОЦЕНТІВ
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (§1. Позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Проценти, у розумінні статті 1048 ЦК України, сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за користування кредитом. Тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Відтак, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку. Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно користуватися кредитом, натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування кредитом) за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.
Відповідно до п. 1 Договору процентна ставка: в день 1,33291667, фіксована. Позивачем заявлено до стягнення 42 186,79 грн. як сума прострочених платежів по процентах.
Здійснивши перевірку розрахунку процентів за Договором, суд прийшов до висновку, що він здійснений арифметично вірно, а отже підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме у сумі 42 186,79 грн. Доказів погашення відповідачем заборгованості з оплати процентів за спірним Договором у строки, погоджені сторонами у Графіку погашення заборгованості, матеріали справи не містять.
При цьому, під час прийняття цього рішення судом були враховані висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
5. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» задовольнити повністю.
Стягнути з Грекової Наталії Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІЗНЕС ПОЗИКА" (01133, місто Київ, б.Лесі Українки, будинок 26, офіс 411; код ЄДРПОУ: 41084239) заборгованість за кредитним договором №061638-ХВ1-001 від 21.09.2020 року, а саме: заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом у розмірі 42 000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом 42 186,79 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "27" березня 2025 р.
Суддя Н.В. Калініченко