Справа № 212/11915/24
1-кп/212/253/25
27 березня 2025 року м. Кривий Ріг
Жовтневого районного суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , при секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , законного представника обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 , розглянувши у закритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12024041730001330 від 09.09.2024року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України,
На розгляд до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України.
Прокурор у судовому засіданні вважала доцільним продовжити строк тримання неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень, у скоєнні яких він обвинувачуються, обставин його вчинення, та з урахуванням ризиків, визначених ст.177 КПК України, про що надала суду відповідне письмове клопотання.
Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_4 , його законний представник ОСОБА_5 не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 вирішення даного питання поклав на розсуд суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Частиною 2 ст.29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Статтею 194 КПК України визначено, що підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст.177 КПК України).
Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч.1 ст.178 КПК України, при розгляді питання про доцільність продовження тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя осіб, їх зв'язки з суспільством.
За змістом ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за процедурою, встановленою законом.
Європейський суд з прав людини роз'яснює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи («Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Росії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вони маловірогідні і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченими переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їм злочину можуть вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Серед іншого, суд враховує наступне: особу неповнолітнього обвинуваченого, характер та тяжкість діяння, яке йому інкримінується, санкції статті, яка передбачає міру покарання за інкриміноване кримінальне правопорушення, при цьому суд, ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміноване обвинуваченим діяння; вік та стан здоров'я обвинуваченого, його сімейний стан.
Зважаючи на вказані обставини, враховуючи, що на теперішній час кримінальне провадження знаходиться в суді на стадії підготовчого судового розгляду, суд вважає, що існують ризики того, що обвинувачений може вчиняти інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків, а також переховуватись від суду, в зв'язку з чим, суд вважає доведеним продовження існування ризиків, які слугували підставою для обрання та продовження запобіжного заходу відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
На думку суду, вказані вище обставини не зменшують ризики, передбачені ст.177 КПК України, та не є підставою для зміни чи скасування обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даному етапі судового розгляду не забезпечить попередження зазначених прокурором ризиків та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченим ОСОБА_4 , та вважає за доцільне продовжити строк обраного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24 травня 2025 року включно.
Суд вважає, що обраний відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, санкції статті, яка передбачає міру покарання за інкриміноване кримінальне правопорушення, та перешкоджають ризикам, визначеним ст.177 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.176-178, 196, ч.1, ч.3 ст.331 КПК України, суд, -
Ухвалою суду від 23 грудня 2024 року доручили Сектору ювенальної превенції ВП Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області, скласти у строк, визначений законом, досудову доповідь щодо неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , запобіжний захід - тримання під вартою.
Судом встановлено, що в зазначеній ухвалі суду допущена описка при сектору, якому необхідно скласти досудову доповідь, а саме зазначено "Сектор ювенальної превенції ВП Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області", в той час як правильним є "Сектор ювенальної пробації м. Кривий Ріг Металургійного районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області".
Учасники процесу в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день та час розгляду питання про виправлення описки.
В силу ч.2 ст.379 КПК України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку.
Відповідно до ст. 379 КПК України, суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні. Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.
Допущена в резолютивній частині ухвали від 23.12.2024 описка є технічною та будь-яким чином не впливає на суть прийнятого судом рішення.
Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження, вважає за необхідне виправити вказану технічну описку, допущену резолютивній частині ухвали, оскільки вона є очевидною та її виправлення не може викликати сумнівів.
Керуючись ст. 379 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 60 днів, тобто до 24 травня 2025 року включно.
Копію ухвали вручити сторонам кримінального провадження, направити уповноваженій особі за місцем ув'язнення.
Ухвала може бути оскаржена в частині продовження строку запобіжного заходу безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Суддя ОСОБА_1