ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.03.2025Справа № 910/582/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у закритому судовому засіданні справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" про стягнення 38 097 941,08 грн., за участю представників: позивача - ОСОБА_1., відповідача - ОСОБА_2.,
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 3ІНФОРМАЦІЯ_3 року на підставі статей 509, 526, 530, 536, 612, 627, 628, 693 Цивільного кодексу України та статей 179, 193, 230, 232 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків терміном у 5 днів з моменту отримання ухвали.
29.01.2025 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2025 року відкрито провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.03.2024 року та вирішено розгляд справи № 910/582/25 проводити в закритому судовому засіданні.
14.02.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на настання форс-мажорних обставин, а у разі задоволення позову зменшити заявлені до стягнення з відповідача штрафні санкції на 95%.
20.02.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
24.02.2025 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17.03.2025 року.
12.03.2025 року відповідачем до суду подано додаткові пояснення у справі.
Заслухавши представника позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги в частині вимог про стягнення пені та штрафу підлягають частковому задоволенню, а в частині стягнення 25% річних не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.06.2023 року між ІНФОРМАЦІЯ_1 (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" (відповідач, виконавець) укладено Державний контракт № НОМЕР_1 (Контракт), відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари ІНФОРМАЦІЯ_16 (товар), найменування (номенклатура, асортимент); технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та/або в Специфікації товарів ІНФОРМАЦІЯ_4, а замовник зобов'язується прийняти товар через вантажоодержувача, який визначається не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до дати поставки окремою письмовою вказівкою Замовника (лист) Додаток №2)), та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим Контрактом.
Відповідно до Специфікації, затвердженої у редакції Додаткової угоди № 1 від 08.09.2023 року до Державного контракту № НОМЕР_2. (пункт 2 Специфікації).
Згідно з пунктом 4.1 Контракту розрахунки за цим Контрактом проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після пред'явлення виконавцем рахунку на оплату та документів, зазначених у пункті 4.2.1 цього Контракту, а також підписання Сторонами Акта приймання-передачі товару за Контрактом (за умови наявності (надходження) бюджетних коштів на рахунки ІНФОРМАЦІЯ_1).
Пунктом 4.2.1 Контракту визначено, що до рахунку додаються: Акт приймання-передачі ІНФОРМАЦІЯ_17 за формою згідно з додатком 22 до Інструкції з обліку ІНФОРМАЦІЯ_5, затвердженої наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.08.2017 року № 440, (акт приймання-передачі ІНФОРМАЦІЯ_18 (Додаток № 3)); повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених у централізованому порядку за формою, встановленою наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.12.2016 року № 757, (повідомлення-підтвердження (Додаток №4)); видаткова накладна з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала товар; сертифікат якості (з обов'язковим зазначенням дати виготовлення товару); сертифікат, походження товару.
У відповідності до пункту 4.2.2 Контракту на підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання, сторонами оформляється Акт приймання-передачі товару за Контрактом (Додаток № 6), який є підставою для проведення розрахунків.
Згідно з пунктом 4.3.3 Контракту попередня оплата здійснюється на підставі рахунку на оплату, наданого виконавцем, шляхом перерахування коштів протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дня пред'явлення рахунку замовникові на оплату на рахунок, відкритий на ім'я виконавця в органі державної казначейської служби, з подальшим використанням зазначених коштів виключно на цілі, визначені цим Контрактом з наданням відповідних підтвердних документів.
Пунктом 5.5 Контракту між сторонами погоджено, що датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата затвердження вантажоодержувачем Акта приймання-передачі ІНФОРМАЦІЯ_18.
Відповідно до пункту 5.5.1 Контракту датою належного виконання умов цього Контракту є дата підписання сторонами Акта приймання-передачі Товару за цим Контрактом (Додаток № 6).
Згідно з пунктом 8.3.1 Контракту у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка ціни товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Пунктом 8.3.5 Контракту визначено, що у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати у розмірі 25 (двадцять п'ять) відсотків річних, від дня від прострочення строку поставки товару до дня затвердження вантажоодержувачем Акта приймання-передачі товару або повернення суми попередньої оплати.
У відповідності до пункту 12.1 Контракту останній набирає, чинності з дати підписання його сторонами або уповноваженими на те їх представниками та скріплення їхніх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 31.12.2023 року, а в частині, виконання гарантійних зобов'язань до повного їх виконання виконавцем.
На виконання умов Контракту постачальником поставлено товар з порушенням строків постачання товару, а саме: товар згідно з пунктом 1 Специфікації у кількості ІНФОРМАЦІЯ_6 з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 48 днів 31.01.2024 року; товар згідно з пунктом 1 Специфікації у кількості ІНФОРМАЦІЯ_6., з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 80 днів 03.03.2024 року, що підтверджується актами приймання-передачі товару за відповідний період, копії яких містяться в матеріалах справи.
З огляду на порушення відповідачем строків поставки, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" штрафних санкцій в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_7 процентів за користування коштами попередньої оплати.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем у встановлений строк обов'язку за контрактом щодо поставки товару не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов'язання, а тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій з урахуванням умов Контракту.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_8 судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого Контрактом строку, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний.
Щодо стягнення ІНФОРМАЦІЯ_9 за користування коштами попередньої оплати відповідно до пункту 8.3.5 Контракту, суд дійшов наступного висновку.
Позивач зазначає, що пунктом 8.3.5 Контракту погоджено стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати, а не стягнення пені. Відповідач, натомість, проти стягнення ІНФОРМАЦІЯ_10 заперечував, посилаючись на недопустимість подвійної відповідальності та на правову позицію, викладену в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 року по справі № 922/3578/18.
Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.3.5 укладеного між сторонами Контракту нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 року по справі № 922/3578/18.
Як було зазначено вище, позивач нарахував відповідачу до стягнення пеню в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_11 відповідно до пункту 8.3.1 Контракту, а суд прийшов до висновку про її обґрунтованість.
Фактично, за змістом пункту 8.3.5 Контракту сторони домовилися про подвійне нарахування пені.
Тому, помилковим є стягнення з відповідача, як виконавця одночасно пені за порушення строків поставки товару у розмірі 0,1% від вартості товару та пені за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) за порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Таке стягнення суперечитиме положенням, викладеним у статті 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
На підставі викладеного, в частині стягнення з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_9 за користування коштами попередньої оплати слід відмовити, оскільки таке нарахування за своїм правовим змістом також є пенею, яка вже стягнута судом.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій до рівня 5%, суд зазначає наступне.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій відповідач наголосив, що затримка у постачанні продукції обумовлена виникненням форс-мажорних обставин. Так, з метою виконання Державного контракту відповідачем укладено зовнішньоекономічний контракт № НОМЕР_3 з компанією ІНФОРМАЦІЯ_12. Листом № MOS/2023/12/271 від 06.12.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_12, повідомило про те, що на заводі-виробнику виникли обставини непереборної сили, які потягли за собою затримку поставки основних матеріалів необхідних для виробництва продукції за Зовнішньоекономічним контрактом.
Листом № 07122023-05 від 07.12.2023 року відповідач, на виконання умов Державного контракту невідкладно повідомив позивача про виникнення обставин непереборної сили, які вплинули на виконання зобов'язань за Державним контрактом. Несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Державним контрактом, є наслідком обставин непереборної сили, оскільки виконання відповідачем обов'язків за Державним контрактом не могло бути здійснено раніше ніж виконання обов'язків за зовнішньоекономічним контрактом компанією ІНФОРМАЦІЯ_12.
Відповідно до пункту 9.1 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Контракту та виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання Контракту, а саме: аварія, пожежа, ворожі атаки, дії іноземного ворога, диверсії, заборона (обмеження) експорту/імпорту викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, циклон, ураган, повінь, замерзання портів, землетрус, пожежа. Доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами після його внесення до Єдиного реєстру сертифікатів форс-мажорних обставин.
Згідно з пунктом 9.2 Контракту сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Контрактом унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.
Пунктом 9.3 Контракту між сторонами погоджено, що доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за Контрактом є документ (висновок) про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Як свідчать матеріал справи, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження настання для нього форс-мажорних обставин та неможливість виконання зобов'язань за Контрактом у встановлений строк, що підлягає підтвердженню у порядку, визначеному цим Контрактом, зокрема, пунктом 9.1 Контракту, та положеннями чинного законодавства.
Відповідно до статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 року у справі № 922/2394/21.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Суд зауважує, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 року у справі № 905/55/21.
Разом з тим, відповідачем не підтверджено, що обставини, які виникли за зовнішньоекономічним контрактом з компанією ІНФОРМАЦІЯ_12 були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання за Контратком.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення пені та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 року у справі № 904/3551/18).
Приймаючи до уваги статус та специфіку діяльності обох сторін під час дії воєнного стану, ураховуючи загальний розмір штрафних санкцій та фактичне виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, фінансовий стан сторін, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на ІНФОРМАЦІЯ_13
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 року у справі № 910/8725/22, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем в частині вимог про стягнення пені та штрафу і позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, проте підлягають частковому задоволенню у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_14
В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_1) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2) ІНФОРМАЦІЯ_15В іншій частині позову відмовити.
Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 27.03.2025.
Суддя С.О. Чебикіна