25 березня 2025 року м.Суми
Справа №583/3928/23
Номер провадження 22-ц/816/483/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
у присутності :
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Савочки Андрія Миколайовича,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 червня 2024 року в складі судді Плотникової Н.Б., ухвалене в м. Охтирка Сумської області, повне рішення складено 03 липня 2024 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , від імені та інтересах якої діє ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Охтирського міського нотаріального округу Лебедєва Лариса Миколаївна, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Охтирської міської ради про визнання недійсним договору дарування,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Собину П.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Охтирського міського нотаріального округу Лебедєва Лариса Миколаївна (далі - приватний нотаріус Лебедєва Л.М.) про визнання недійсним договору дарування.
Позов обґрунтований тим, що позивач зареєстрований та проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Навесні в розмові з ОСОБА_3 , яка є дружиною його сина - ОСОБА_4 , він дізнався, що він не є власником житлового будинку, в якому проживає. Представником позивача було отримано інформацію, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63,6 кв. м, житловою площею 46,2 кв. м, належить відповідачці, яка є онукою позивача, на підставі договору дарування від 29 серпня 2016 року, серія та номер 1339, що був посвідчений приватним нотаріусом Лебедєвою Л.М. Також стало відомо, що право власності на земельну ділянку площею 0,906 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вказаною вище адресою зареєстроване 12 грудня 2016 року також за відповідачкою.
Зазначає, що хоча він є особою похилого віку, але перебуває в здоровому глузді. Правочин дарування житлового будинку був укладений за відсутності волевиявлення позивача, без його підпису. Наміру залишитися без житла він не мав. Після укладення оспорюваного договору дарування так і проживає сам у вказаному будинку. При укладенні договору він діяв під впливом помилки, оскільки помилився щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникли після укладення правочину дарування, так як мав на меті скласти заповіт на трьох синів.
Посилаючись на вказані обставини, просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 29 серпня 2016 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Лебедєвою Л.М. серія на номер 1339.
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 24 жовтня 2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог орган опіки та піклування Охтирської міської ради.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що безпосередньо перед посвідченням оспорюваного договору йому у зв'язку з погіршенням стану здоров'я надавалась медична допомога. Однак суд вказану обставину не врахував та дійшов помилкового висновку, що, укладаючи цей договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки його укладення та, що він не надав докази, що на день укладення договору мав вади слуху, зору, не мав можливості прочитати договір, не розумів, що підписує, потребував сторонньої допомоги. При цьому суд не обґрунтував, на підставі яких доказів дійшов такого висновку.
Наголошує на тому, що він є особою похилого віку, за станом здоров'я та у зв'язку із віковими захворюваннями перебуває на «Д» обліку на під наглядом лікаря-психіатра. При цьому безпосередньо перед укладенням оспорюваного договору перебував на лікуванні. Спірний житловий будинок є єдиним житлом і іншого житла він не має, проживав та продовжує проживати у ньому, фактичної передачі майна між сторонами не відбулося. Витрати на утримання майна несе він та оплачує комунальні послуги.
Щодо доводів суду першої інстанції, що він власноручно підписав оспорюваний договір, а нотаріусом були роз'яснені наслідки укладеного договору, зазначає, що сам по собі факт прочитання сторонами тексту договору дарування, роз'яснення нотаріусом суті укладеного договору не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання такого договору недійсним.
Вважає, що покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суд мав оцінити критично, оскільки вони є заінтересовані особами. Нотаріус, яка посвідчила договір, в жодне судове засідання не з'явилася, своїх заперечень не надала. Вона не могла не бачити, що він перебував у хворобливому стані, що, на його думку, являється беззаперечною підставою для відмови у посвідченні договору дарування в цей день. Однак нотаріус проігнорувала і не виконала вимоги закону.
Крім того, суд не звернув уваги на те, що, подаючи заяву про виклик свідків, відповідач не зазначив, які обставини мають підтвердити ці свідки і ким вони доводяться сторонам по справі.
Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дідом відповідачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини не заперечуються сторонами.
29 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якої на підставі рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради від 17 серпня 2016 року № 149 діють батьки: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , укладено договір дарування житлового будинку, за умовами якого попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання вимог закону при вчинені правочинів, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи вільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, дарувальник ОСОБА_1 подарував обдаровуваній ОСОБА_2 належний йому на праві власності житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Лебедєвою Л.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1339 (а.с. 31-32).
Відповідно до п. 10 договору дарування дарувальник та представники обдаровуваної стверджують, що однаково розуміють значення й умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не має характеру фіктивного та удаваного правочину; що вільно володіють українською мовою, не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору; розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
29 серпня 2016 року право власності ОСОБА_2 на житловий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Лебедєвої Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31135206 від 29 серпня 2016 року (а.с. 45-56).
Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 19 жовтня 2016 року № 182 надано дозвіл ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вчинення правочину в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , 14 грудня 2007 року, а саме на виготовлення технічної документації на земельну ділянку та отримання безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, який належить дитині на підставі договору дарування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 56).
Рішенням 25-ї сесії 7-го скликання Охтирської міської ради від 24 листопада 2016 року №544-МР «Про затвердження документації із землеустрою та приватизацію земельних ділянок» затверджено технічну документацію із землеустрою та безоплатно передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0906 га, кадастровий номер 5910200000:01:012:0027, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 57).
Право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку зареєстровано 06 грудня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області Волошенко Т.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32859297 від 12 грудня 2016 року; номер відомостей про речове право: 17962012 (а.с. 6-7).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та його представник не надали належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оспорюваного договору дарування позивач мав намір вчинити інший правочин - скласти заповіт. Наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності волі у позивача під час укладення оспорюваного договору дарування, зокрема неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, позивачем та його представником не надано. Неприязні стосунки позивача з батьками відповідачки на даний час не свідчить про наявність помилки з боку дарувальника під час укладення правочину у 2016 році.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
У справі, рішення в якій переглядається, позивач звернувся з позовом до відповідачки, про визнання договору дарування недійсним, вказуючи, що він діяв під впливом помилки, оскільки помилився щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення, так як мав на меті скласти заповіт на трьох синів.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що позивач не довів, що на момент укладення оспорюваного договору дарування він помилився стосовно правової природи укладеного ним правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки його укладення. До укладення договору нотаріусом позивача було попередньо ознайомлено з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин, що підтверджується змістом оспорюваного договору, підписаного позивачем. Сторони укладеного договору дарування ствердили, що однаково розуміють значення і умови договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також, що він не має характеру фіктивного та удаваного, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору; розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним(п. 10 договору). Вказане свідчить, що позивач був достатньо обізнаний щодо правової природи договору дарування, і після роз'яснення нотаріусом всіх прав та обов'язків за договором дарування бажав укласти з відповідачкою договір дарування, а не скласти заповіт на трьох своїх синів.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що безпосередньо перед укладенням договору дарування відповідачу надавалась медична допомога та що він знаходиться під динамічним спостереженням лікаря-психіатра, колегія суддів зауважує, що сама по собі наявність у позивача низки хвороб, перебування його на амбулаторному лікуванні з 26 серпня 2016 року з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ст., гіпертензивна енцефалопатія; синдром ВБН, цукровий діабет, тип 2, як і обставина перебування його з 2002 року під динамічним спостереженням лікаря-психіатра, самі по собі не свідчать про дефект сприйняття позивачем правової природи правочину не момент його укладення.
Вік позивача, його стан здоров'я, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору, не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Зазначене узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19 .
Неприязні стосунки позивача з батьками відповідачки на сьогодні не свідчить про наявність помилки з боку дарувальника під час укладення ним правочину у 2016 році. Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. При цьому суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність.
За встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами наявність помилки з боку позивача під час укладення оспорюваного правочину.
Колегія суддів також враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 березня 2025 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов