Справа № 607/5842/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/115/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.1 ст.436-2 КК України
26 березня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду
в складі: головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 травня 2024 року,-
Цим вироком:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Самбір, Львівської області, адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.436-2 КК України та призначено йому покарання у виді - 1 (одного) року позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з моменту його затримання на виконання цього вироку.
Питання процесуальних витрат та речових доказів вирішено.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року вирок щодо ОСОБА_8 було змінено в частині призначеного покарання. На підставі положень ст.75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України. В решті вирок місцевого суду апеляційним судом було залишено без зміни.
Постановою від 29 січня 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. При цьому касаційний суд вказав, що за умови підтвердження аналогічного обсягу обвинувачення, даних про особу засудженого та обставин, які пом'якшують та/чи обтяжують покарання, призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно вироку, 09.05.2023 у громадянина України ОСОБА_8 , згідно з паспортом № 004502922 від 28.01.2020, виник злочинний умисел, спрямований на заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
Так, ОСОБА_8 було відомо, що 24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Союз Радянських Соціалістичних Республік (правонаступником якого з 1991 року є Російська Федерація). Українська Радянська Соціалістична Республіка (правонаступницею якої з 1991 року є Україна) та ще 49 держав-засновниць, а згодом до вказаної міжнародної організації прийняті інші держави світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН всі члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 «Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про убезпечення їх незалежності і суверенітету» закріплено, що держави не мають права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави.
Кожна держава має невід'ємне право обирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 «Про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» закріплено, що держави не мають права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи інших держав.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 «Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту 0011» закріплено принцип, згідно з яким держави утримуються в своїх міжнародних відносинах від силових погроз або застосування сили, як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином несумісним з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права і Статут ООН.
Кожна держава зобов'язана утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або у якості засобу вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних суперечок, і питань, що стосуються державних кордонів.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд. груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що не рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва 01.08.1975, який був підписаний СРСР, правозаступником якого є російська федерація.
Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18.10.1907, що вступила в дію 26.01.1910 і 07.03.1955 визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет - України від 16.07.1990 (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави -України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнано значною кількістю держав світу, серед яких і російська федерація.
Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки, у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 російська федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов'язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН та зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та федеральним законом російської федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований російською федерацією 22.04.2003), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей належить до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенного незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.
Згідно з статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерело влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
У відповідності до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська. Дніпропетровська, Донецька. Житомирська. Закарпатська, Запорізька. Івано-Франківська. Київська. Кіровоградська. Луганська. Львівська. Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська. Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська. Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.
Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22.02.2022 президент російської федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволене.
24.02.2022 о 5 годині президент російської федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. збройними силами російської федерації, що діяли за наказом керівництва російської федерації та збройних сил російської федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська російської федерації незаконно ввійшли сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.
24.02.2022 Законом України № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому був неодноразово продовжений та безперервно триває до цього часу.
При цьому, не пізніше 09.05.2023 у громадянина України ОСОБА_8 який тривалий час проживає на території України, в тому числі з 24.02.2022, тобто з моменту повномасштабного вторгнення військових формувань рф на територію України, виник злочинний умисел, спрямований на заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, 09.05.2023 ОСОБА_8 , усвідомлюючи та знаючи достовірно, що російська федерація визнана країною агресором, діючи в період збройного конфлікту, в умовах військового стану, що постійно транслюється в засобах масової інформації та медіа, близько 12 год. 00 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, в маршрутному таксі № 8 м. Тернополя, в ході словесного конфлікту з пасажирами даного громадського транспорту, заперечував збройну агресію російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
Так, ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки таких дій та бажаючи їх настання, серед іншого повідомив пасажирам та водію вищезазначеного транспортного засобу, у тому числі громадянам ОСОБА_9 і ОСОБА_10 : «А нащо ви війну начинали?... Гражданскую.'», і тим самим заперечив збройну агресію російської федерації проти України, розпочатої у 2014 ропі, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
Надалі, цього ж дня о 12 год. 25 хв., ОСОБА_8 , продовжуючи свою злочинну діяльність, перебуваючи на зупинці для маршрутних транспортних засобів по вул. Бродівська, 6, у стані алкогольного сп'яніння, у ході розмови з працівниками Управління патрульної поліції в Тернопільській області ОСОБА_11 і ОСОБА_12 заперечував збройну агресію російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
Зокрема ОСОБА_8 , незважаючи на те що спілкується з працівниками правоохоронного органу, діючи умисно та зухвало, з політичних та ідеологічних мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, серед іншого повідомив наступне: «Яка війна ви що, ви самі видумали эту гражданскую войну. Я вам честно говорю, как политолог... Громадянская война, громадянська!... Какие российские, они еще не вошли!... А я тоже ваших патриотов не понімаю, вы развязали гражданскую войну...», і тим самим заперечив збройну агресію російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
У подальшому, 09.05.2023 о 23 год. 18 хв., незважаючи на проведену працівниками правоохоронного органу роз'яснювальну бесіду, ОСОБА_8 , перебуваючи біля під'їзду свого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у стані алкогольного сп'яніння, умисно продовжив свою злочинну діяльність, направлену на заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
Так, у вказаний час ОСОБА_8 повторно спілкуючись з працівниками Управління патрульної поліції в Тернопільській області ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та військовослужбовцем Національної гвардії України ОСОБА_15 , серед іншого повідомив наступне: «Ха, давайте это самое, перемоги никогда не будет, потому что гражданская война, она очень,... нету-нету переможників. В гражданской войне перемоги нету!... Та войны никакой нету, это вы ее спровокованій, определенные силы Громадянська война, однозначно!.. Гражданская .'...Так точно, вы развели громадянскою войну... Значит так, развели громадянскою войну, это точно. Подождите, это мое личное мнение, а вы как хотите», і тим самим заперечив збройну агресію російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить змінити вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 травня 2024 року в частині призначеного покарання та просить призначити покарання у виді пробаційного нагляду або застосувати ст.75 КК України. Не заперечуючи фактичні обставини справи, апелянт вважає вирок необґрунтованим в частині призначеного йому покарання.
Вважає, що таке покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Посилається на те, що він визнав свою вину, щиро розкаявся, вперше притягується до кримінальної відповідальності, йому 72 роки, є пенсіонером, ветераном праці, переніс інсульт, в зв'язку з чим тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні та продовжує проходити амбулаторне лікування.
Вказує, що на даний час, внаслідок захворювання, не може нормально говорити та майже не може рухатися, нормально ходити, ліва рука не працює, що підтверджується довідками.
Посилаючись на ст. 50, 65 КК, ст. 8 КПК України, практику Європейського суду з прав людини, вважає, що є підстави для зміни покарання на більш м'яке.
Обвинувачений ОСОБА_8 , який подав апеляційну скаргу, не з'явився в судові засіданні апеляційного суду 05 березня 2025 року та 26 березня 2025 року, хоча йому було відомо про призначення цих судових засідань апеляційним судом, що підтверджується: складеними секретарем судового засідання телефонограмою від 13 лютого 2025 року про повідомлення обвинуваченого ОСОБА_8 про судове засідання апеляційного суду 05 березня 2025 року і телефонограмою від 05 березня 2025 року про повідомлення обвинуваченого ОСОБА_8 про судове засідання апеляційного суду 26 березня 2025 року; довідкою про доставку СМС-повідомлення "повістка про виклик до суду в кримінальному провадженні на 26 березня 2025 року по справі №607/5842/24" на номер телефону НОМЕР_1, яким згідно матеріалів цього провадження користується обвинувачений ОСОБА_8 (а.к.п.79,161). Крім того, апеляційним судом було надіслано обвинуваченому за вказаною в його апеляційній скарзі адресою судову повістку, однак ОСОБА_8 не з'явився у відділення поштового зв'язку для її отримання. При цьому, обвинувачений ОСОБА_8 не подав до апеляційного суду заяв, клопотань та повідомлень про причини неявки в судові засідання і не повідомляв суд про зміну місця свого проживання чи перебування. Хоча з матеріалів провадження видно, що під час судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 був проінформований про права та обов'язки обвинуваченого відповідно до вимог ст.42 КПК України, серед яких передбачено необхідність повідомляти суд про зміну місця проживання, а в разі неможливості прибути до суду - заздалегідь повідомити про це. Як відзначив ЄСПЛ у п.35 рішення від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (заява № 11681/85) заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, що пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За наведених обставин та враховуючи, що в даному випадку відповідно до ч.4 ст.401 КПК участь обвинуваченого в апеляційному розгляді не є обов'язковою і йому було відомо про час і місце розгляду апеляційним судом його апеляційної скарги, однак він для участі в її розгляді не з'являвся і не повідомив про існування обставин, що об'єктивно перешкоджають йому особисто взяти участь в судовому засіданні, клопотань про його відкладення не подавав, то колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для розгляду апеляційної скарги у відсутності обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи захисника, який підтримав апеляційну скаргу і просив призначити обвинуваченому більш м'яке покарання або звільнити його від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком, думку прокурора, яка заперечила проти доводів апеляційної скарги і просила залишити вирок без змін, оскільки вважає призначене обвинуваченому покарання законним і обґрунтованим; перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів з'ясувала наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення і правова кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому не підлягають перевірці в ході апеляційного розгляду.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги обвинуваченого про суворість призначеного йому покарання та необхідність застосування положень ст.75 КК України, колегія суддів приходить до переконання, що вони є необґрунтованими.
З мотивувальної частини оскарженого вироку видно, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.436-2 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення яке, відповідно до ст.12 КК України, є нетяжким злочином, суспільну небезпечність цього правопорушення і конкретні обставини справи, а також обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 до яких суд відніс визнання вини, та те, що обвинувачений є особою похилого віку, обставину яка обтяжує покарання, а саме перебування у стані алкогольного сп'яніння.
Наведена у вироку сукупність даних про особу обвинуваченого, наявність пом'якшуючої покарання обставини та наявність обтяжуючої покарання обставини, конкретні обставини кримінального провадження дали суду першої інстанції обґрунтовані підстави для призначення обвинуваченому покарання за вчинене кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на мінімальний строк, відповідно до санкції ч.1 ст.436-2 КК України.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість призначення покарання у виді позбавлення волі і наявність підстав для призначення більш м'якого покарання у виді пробаційного нагляду, колегія суддів відхиляє з огляду на конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення.
Так, інкриміновані обвинуваченому діяння вчинені ним під час дії воєнного стану та незважаючи на проведені йому роз'яснення щодо недопустимості заперечення збройної агресії російської федерації проти України. При цьому, згідно обставин, які визнані судом доведеними і не заперечуються в апеляційній скарзі, упродовж 09 травня 2024 року обвинувачений вчиняв такі діяння неодноразово. Так, уперше він заперечував збройну агресію російської федерації проти України близько 12 год. 00 хв. в маршрутному таксі № 8 м.Тернополя, в ході словесного конфлікту з пасажирами даного громадського транспорту. Вдруге - цього ж дня о 12 год. 25 хв. перебуваючи на зупинці для маршрутних транспортних засобів по вул. Бродівська, 6. Втретє - о 23 год. 18 хв. перебуваючи біля під'їзду свого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Крім того, усі інкриміновані йому діяння обвинувачений вчинив у стані алкогольного сп'яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання.
Враховуючи наведені конкретні обставини вчинення умисного кримінального правопорушення, які посягають на відносини з охорони конституційного ладу та інших складових з основ національної безпеки України, апеляційний суд приходить до переконання, що в умовах продовження існування воєнного стану на території України та проведення відповідними силовими підрозділами України бойових дій, направлених на протистояння збройним силам російської федерації та деокупацію окремих територій України, призначення обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду, суть якого полягає в обмеженні прав і свобод засудженого шляхом встановлення обов'язків, аналогічних тим, які встановлюються при застосуванні ст.75 КК України не буде сприяти виправленню обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним самим, так і іншими особами, тобто не буде досягнуто мети покарання, передбаченої ч.2 ст.50 КК України.
Щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком встановлено наступне.
За змістом ч.1 ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На думку колегії суддів в матеріалах кримінального провадження відсутні та в апеляційній скарзі ОСОБА_8 не зазначені обставин, які дають підстави для застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України.
Так, доводи апеляційної скарги про незадовільний стан здоров'я обвинуваченого обґрунтовані посиланням на медичні документи, які датовані періодом до вчинення ним кримінального правопорушення. А саме обвинуваченим надано фотокопії: 1) карти хворого, який лікується у фізіологічному відділенні від 04 листопада 2012 року, інформаційна довідка про електронне направлення на стаціонарне лікування загального напрямку від 16 листопада 2022 року, довідку про стан здоров'я від 08 травня 2023 року. З діагнозом "відновний період після ішемічного інсульту (17.11.22р.) з легким лівобічним геміпарезом, гемігіпестезією" (а.к.п.110-112). Таким чином, посилання обвинуваченого, що внаслідок захворювання він не може нормально говорити та майже не може рухатися і нормально ходити, є непереконливими, так як незважаючи на таке захворювання обвинувачений вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.
Крім того, додатковою підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги в цій частині є те, що в ході апеляційного розгляду не встановлено підстав для зміни обсягу обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, та будь-яких інших даних про особу обвинуваченого і нових обставин, що пом'якшують покарання, окрім тих, які наведені в оскарженому вироку, а тому з урахуванням положень ст.439 КПК та висновків, які викладені в постанові суду касаційної інстанції від 29 січня 2025 року в цій справі, призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.75 КК України буде неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Наведене у своїй сукупності вказує на необґрунтованість апеляційної скарги обвинуваченого та відсутність підстав для її задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.404-419,439 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 травня 2024 року відносно нього - без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді